Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

16 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 344/9393/15-к

провадження № 51-273 км 19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                     ОСОБА_1 ,

суддів                                              ОСОБА_2 ,   ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання       ОСОБА_4 ,

прокурора                                         ОСОБА_5 ,

в режимі відеоконференції:

засудженого                                     ОСОБА_6 ,

захисника                                         ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, на ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 17 жовтня 2018 року, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015090010002340,  за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця                         м. Арташат, Республіки Вірменія, жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185,                      ч. 3 ст. 187 КК України.

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та жителя АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 15, ч. 3                           ст. 185  КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від                     08 травня 2018 року засуджено:

-          ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі; за ч. 3 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України на 6 років позбавлення волі з конфіскацією майна, яке є його власністю. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_6 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з конфіскацією майна, яке є його власністю;

-          ОСОБА_8 за ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України із застосуванням                  ст. 69 КК України до 240 годин громадських робіт.

Вирішено питання процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.

Ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 17 жовтня 2018 рокувирок суду першої інстанції залишено без змін.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_6 та ОСОБА_8 визнано винуватими та засуджено за  те,  що 08 червня 2015 року близько 00.50 год, діючи за попередньою змовою між собою, з метою таємного викрадення чужого майна, проникнули в квартиру АДРЕСА_3 , де ОСОБА_6 в одній із кімнат забрав належний ОСОБА_9 ноутбук з зарядним пристроєм до нього, загальною вартістю 3433 грн та передав його                       ОСОБА_8 , однак в цей час, їх дії були помічені потерпілою, в зв`язку з чим                        ОСОБА_8 вибіг з приміщення квартири та залишив речі в коридорі.

Продовжуючи, ОСОБА_6 з іншої кімнати вказаної квартири таємно викрав ноутбук та зарядний пристрій до нього, загальною вартістю 3066 грн,  належний                 ОСОБА_10 , після чого вийшов на коридор де побачив ОСОБА_9 та,  погрожуючи застосуванням насильства, яке є небезпечним для життя та здоров`я останньої шляхом спрямуванням ствола напівавтоматичного пневматичного газобалонного пістолета KWS"Макаров" в її сторону, які потерпіла сприймала реально, наказав відчинити двері і надати йому можливість покинути приміщення квартири, після чого ОСОБА_6 з викраденим майном зник.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у вказаному суді з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідності призначеного покарання тяжкості вчинених злочинів і особам засуджених   внаслідок м`якості. В обґрунтування своїх вимог наводить доводи щодо невідповідності ухвали апеляційного суду вимогам ст. 419 КПК України, в зв`язку з неврахуванням апеляційним судом ряду доводів апеляційної скарги прокурора щодо м`якості призначеного ОСОБА_6 та ОСОБА_8 покарання із застосуванням ст. 69 КК України. Вважає рішення про наявність обставин, які істотно знижують ступінь тяжкості вчинених злочинів, не обґрунтованим належним чином та стверджує, що з огляду на наявні у справі дані про особи засуджених, призначене їм покарання не сприятиме виправленню та попередженню вчиненню нових злочинів.

Під час касаційного розгляду прокурор підтримала касаційну скаргу сторони обвинувачення і просила її задовольнити.

Позиції інших учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_6 надіслав заперечення на касаційну скаргу в яких, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, а також на те, що він уже відбув призначене йому покарання, просив касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення – без зміни.

Під час касаційного розгляду засуджений ОСОБА_6 та його захисник                    ОСОБА_7 також просили касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Винуватість ОСОБА_6 в інкримінованих йому кримінальних  правопорушеннях, передбачених ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 187 КК України та ОСОБА_8 в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні, передбаченому ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 185 КК України,  доведеність цього обвинувачення та кваліфікація діянь за зазначеними статтями в касаційній скарзі не оспорюються.

За змістом касаційної скарги, прокурор не погоджується з призначеним засудженим ОСОБА_6 та ОСОБА_8 покаранням та зазначає про недотримання апеляційним судом визначених законом положень, які стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Так, відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Для вибору такого покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості кримінального правопорушення, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу винного, обставини, що впливають на покарання, ставлення винної особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та наділяють суд правом вибору щодо розміру призначеного покарання, завданням якого є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки вищезазначених обставин, що впливають на покарання, а її реалізація становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість виправлення засудженого.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (справа "Довженко проти України") зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вказані вимоги закону  судом дотримано.

За змістом ст. 69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин.

У кожному випадку застосування ст. 69 КК України суд зобов`язаний у  своєму рішення зазначити, які саме обставини справи або дані про особу винного він визнає такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину і впливають на пом`якшення покарання.

Як видно із вироку, призначаючи ОСОБА_6 покарання за ч. 3 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України, суд першої інстанції врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу засудженого та обставини, які пом`якшують покарання. Зокрема, суд взяв до уваги те, що         ОСОБА_6 визнав свою вину, щиро розкаявся у скоєному, повністю відшкодував заподіяну потерпілим шкоду, вперше притягується до кримінальної відповідальності, має незадовільний стан здоров`я та є інвалідом третьої групи, визнавши все зазначене обставинами, які пом`якшують покарання. Врахувавши   відсутність обставин, які обтяжують покарання, а також негативне ставлення ОСОБА_6 до скоєного, позицію потерпілих у справі, які жодних претензій до нього не мали, суд прийшов до висновку про те, що сукупність всіх наведених обставин істотно знижує ступінь суспільної небезпечності вчиненого та дає підстави для призначення основного покарання за ч. 3 ст. 187 КК України із застосуванням ст. 69 КК України.

При призначенні засудженому ОСОБА_8 покарання було враховано характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу засудженого та обставини, які пом`якшують покарання, якими суд визнав щире каяття, визнання вини та активне сприяння розкриттю злочину, відшкодування заподіяної потерпілим шкоди та те, що він вперше притягувався до кримінальної відповідальності. Враховуючи відсутність обставин, які обтяжують покарання засудженому,а також негативне ставлення ОСОБА_8 до скоєного, позицію потерпілих у справі, які жодних претензій до нього не мали, суд прийшов до висновку про можливість виправлення і перевиховання засудженого шляхом призначення менш суворого виду покарання, ніж визначеного санкцією ч. 3                            ст. 185 КК України та застосував положення ст. 69 КК України, призначивши йому основне покарання, не передбачене в санкції зазначеної статті.

Апеляційний суд, переглядаючи справу в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст. 419 КПК України, ретельно перевірив доводи апеляційної скарги прокурора щодо м`якості призначеного ОСОБА_6 та ОСОБА_8 покарання із застосуванням положень ст. 69 КК України та обґрунтовано  залишив їх без задоволення.

Постановлена за результатами розгляду апеляції сторони обвинувачення ухвала апеляційного суду,  відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Колегія суддів погоджується з наведеними в ній висновками про те, що призначене судом першої інстанції ОСОБА_6 та ОСОБА_8 покарання із застосуванням ст. 69 КК України є справедливим, необхідним й достатнім для виправлення засуджених і попередження вчинення ними нових злочинів.

Переконливих доводів про необхідність збільшення його розміру у касаційній скарзі не наведено, а всі обставини, на які посилається прокурор уже були враховані при обранні заходу примусу кожному з засуджених, в зв`язку з чим вважати його таким, що не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та їх особам внаслідок м`якості, колегія суддів підстав не вбачає.

При цьому, суд касаційної інстанції виходить також з того, що ОСОБА_6 та ОСОБА_8 на час касаційного розгляду призначене їм покарання вже відбули.

Таких порушень вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б підставами, передбаченими ст. 438 КПК України, для скасування оскаржуваного    судового рішення в справі не встановлено, а тому в задоволенні  касаційних вимог прокурора слід відмовити.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 17 жовтня                                          2018 року щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                             ОСОБА_2                            ОСОБА_11