Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

11 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 647/276/17

провадження № 51-6730км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого            ОСОБА_1 ,

суддів:                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3

за участю:

секретаря судового засідання   ОСОБА_4 ,

прокурора                                        ОСОБА_5

розглянув  у  відкритому   судовому  засіданні  касаційні  скарги  засудженого   ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 на вирок Бориславського районного суду Херсонської області від 11 грудня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 12 березня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12016230090001512 за обвинуваченням

ОСОБА_6 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Нова Каховка Херсонської області, громадянин України, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше неодноразово судимий, останній раз за вироком Бериславського районного суду Херсонської області від 22 липня 2014 року за ч.1 ст.310 КК України до покарання у виді арешту на строк 2 місяці,

у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За   вироком  Бориславського районного суду Херсонської області від 11 грудня 2017 року ОСОБА_6 засуджено за ч.3 ст.185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.

До набрання вироком законної сили обрано щодо ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Прийняте рішення щодо цивільного позову, процесуальних витрат та долі речових доказів.

Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за те, що він, діючи повторно, 06 грудня 2016 року приблизно о 22 годині, з метою викрадення чужого майна, відчинивши руками навісний замок вхідних дверей, проник до підвального приміщення, розташованого в будинку АДРЕСА_3 , звідки таємно викрав належне ОСОБА_8 майно (серед якого електричні інструменти, ключі та інші речі) на загальну суму 4 457 грн.

Апеляційний суд Херсонської області ухвалою від 12 березня 2018 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 залишив без зміни.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить змінити вирок, перекваліфікувавши дії ОСОБА_6 на ч.2 ст.185 КК України та призначити йому покарання за цей злочин у виді позбавлення волі на строк 2 роки. Захисник зазначає, що підвальне приміщення, з якого засуджений таємно викрав належні ОСОБА_8 речі, знаходиться у спільній частковій власності всіх власників квартир будинку, у тому числі і ОСОБА_6 , а тому останній мав право законно користуватися цим приміщенням. Оскільки умисел на таємне викрадення чужого майна виник у ОСОБА_6 під час законного знаходження в підвальному приміщенні, захисник вважає, що кваліфікуюча ознака "проникнення у інше приміщення" у діях його підзахисного відсутня, а тому суди допустили неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність при наданні кримінально-правової оцінки вчиненому.

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить переглянути судові рішення та перекваліфікувати його дії на ч.2 ст.185 КК України у зв`язку з відсутністю у його діях кваліфікуючої ознаки "проникнення у інше приміщення". Засуджений вважає, що суди належним чином не з`ясували, чи дійсно підвальне приміщення було розділене між власниками квартир, не звернули увагу на відсутність пошкодження замка на вхідних дверях і дійшли необґрунтованого висновку про незаконність його вторгнення у це приміщення.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 просив залишити судові рішення щодо ОСОБА_6 без зміни як законні, а касаційні скарги сторони захисту – без задоволення як необґрунтовані.

Мотиви суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Доводи поданих касаційних скарг зводяться до незгоди з висновками цих судів про наявність у діях засудженого ОСОБА_6 такої кваліфікуючої ознаки крадіжки, як проникнення у приміщення, оскільки, на думку захисника та засудженого, знаходження останнього у підвальному приміщенні будинку було правомірним.

Однак ці доводи є безпідставними з огляду на таке.

При вирішенні питання про наявність у діях засудженого складу інкримінованого злочину, слід враховувати позицію щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду № 13-14кс18 від 18 квітня 2018 року, та виходити з того, що проникнення як кваліфікуюча ознака передбачає, що особа потрапила у житло, інше приміщення чи сховище незаконно, тобто за відсутності права перебувати в місці, де знаходиться майно (всупереч волі законного володільця, шляхом обману, за відсутності визначених законом підстав чи на порушення встановленого законом порядку). При цьому незаконність проникнення стосується самого факту потрапляння до житла, іншого приміщення чи сховища або перебування в ньому. Спосіб проникнення (застосування фізичних чи інтелектуальних зусиль) принципового значення для встановлення кваліфікуючої ознаки "проникнення" не має.

Для правильної кваліфікації дій особи за ч. 3 ст. 185 КК України важливим є встановлення спрямованості умислу особи. Так, для основного складу крадіжки характерним є наявність у особи умислу на заволодіння чужим майном. Саме тому така кваліфікуюча ознака, як "проникнення", має місце лише тоді, коли проникнення до житла, іншого приміщення чи сховища здійснювалося з метою заволодіння чужим майном.

У випадку, якщо особа формально безперешкодно увійшла (потрапила) у приміщення з обмеженим доступом з метою заволодіння майном, такі дії з урахуванням фактичних обставин справи слід кваліфікувати як крадіжка, поєднана із проникненням у житло, інше приміщення чи сховище.

Отже, крадіжка, поєднана з проникненням у приміщення передбачає визначення, як ознак "приміщення", так і ознак "проникнення". Тільки сукупність цих ознак дає можливість кваліфікувати крадіжку за ч. 3 ст. 185 КК України.

Приміщення - це різного роду будівлі, споруди, які можуть бути постійними чи тимчасовими, та у яких може постійно чи тимчасово знаходитися та зберігатися майно. У постанові від 19 березня 2019 року Верховний Суд дійшов висновку, що під приміщенням в тому числі слід розуміти внутрішню частину будівлі, споруди або багатоповерхового будинку, які належать колективу, організації, державі чи приватній особі (справа № 497/349/16-к).

Як слідує з матеріалів кримінального провадження, одне з розташованих у підвалі багатоквартирного будинку відокремлених приміщень розміром 3х1,5 м, з якого ОСОБА_6 таємно викрав майно, належало саме потерпілому ОСОБА_8 і за своїм функціональним призначенням воно пристосоване та використовувалось останнім виключно для зберігання особистих речей. Вхід до цього приміщення був обладнаний дверима з замком, що обмежувало вільний доступ до нього інших осіб, які користувались загальним підвальним приміщенням. Заслуговує на увагу і те, що за показаннями потерпілого, вхідні двері були постійно зачинені на замок, а при зникненні речей він виявив, що елемент кріплення замка був пошкоджений.

За таких обставин, не дивлячись на те, що ОСОБА_6 як один з власників квартири в цьому будинку міг користуватися загальним підвальним приміщенням, проте його вторгнення будь-яким способом до належного ОСОБА_8 відокремленого приміщення, де зберігалось належне останньому майно, було незаконним. А тому дії ОСОБА_6 , який саме з метою таємного викрадення майна проник до належного потерпілому приміщення, правильно кваліфіковані за ч. 3 ст. 185 КК України.

Отже, місцевий суд, з`ясувавши всі обставини, які мають значення для правильної оцінки обставин справи, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні зазначеного злочину.

Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог ст. 419 КПК України дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі захисника доводам, зокрема і тим, на які посилається сторона захисту у касаційних скаргах, і обґрунтовано залишив скаргу без задоволення.

Покарання засудженому призначено відповідно до вимог статей 50, 65 КК України, воно відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, конкретним обставинам скоєного, даним про особу винного та принципу індивідуалізації покарання. Призначене покарання є необхідним і достатнім для виправлення винного та попередження вчинення нових злочинів.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовною підставою для скасування судових рішень або їх зміни, не встановлено.

Таким чином, касаційні скарги захисника та засудженого задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в:

Вирок Бориславського районного суду Херсонської області від 11 грудня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 12 березня 2018 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 – без задоволення.

Постанова   Верховного   Суду   набирає   законної   сили   з   моменту   проголошення,   є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_9                                 ОСОБА_2                                                 ОСОБА_3