Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

11 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 344/9268/17

провадження № 51-8135 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                      ОСОБА_1 ,

суддів                                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання    ОСОБА_4 ,

прокурора                                          ОСОБА_5

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 червня 2018 року у кримінальному провадженні № 12017090010002886 за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого останнього разу за вироком Івано-Франківського міського суду від 09 лютого 2016 року за ч. 2 ст. 185 КК України до 3 місяців арешту,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 11 квітня 2018 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді арешту на строк 3 місяці.

Вироком Апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 червня 2018 року вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасовано. Постановлено новий вирок, яким ОСОБА_7 призначено покарання за ч. 2 ст. 15, ч. 2 ст. 185 КК України у виді обмеження волі на строк 1 рік.

У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

За вироком суду ОСОБА_7 визнаний винуватим у тому, що він 10 липня 2017 року приблизно о 13:30 год. у м. Івано-Франківську в маршрутному автобусі умисно, таємно, повторно намагався викрасти з сумки ОСОБА_8 кошти в сумі 300 Євро (що складало 8 907 грн.) та 500 грн. Однак злочин не був доведений до кінця, оскільки потерпіла впіймала його за руку на місці вчинення злочину.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник просить змінити вирок апеляційного суду та призначити ОСОБА_7 покарання у виді арешту на строк 3 місяці. Зазначає, що апеляційний суд при призначенні покарання не повною мірою врахував усіх даних про особу винного та обставини, що пом`якшують покарання, не мотивував у вироку свого рішення щодо призначення більш суворого покарання.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення скарги та просив залишити вирок апеляційного суду без зміни.

Мотиви суду

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 та кваліфікація його дій у касаційному порядку не оскаржуються. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

Положеннями статті 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виправлення , як мета покарання  це той наслідок, який прагне досягнути держава передбаченими законом заходами примусу. Виправлення засудженого – це ті певні зміни в його особистості, які утримують його в подальшому від вчинення нових злочинів. З моральної точки зору виправлення засудженого і є кінцевою метою покарання.

Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Частиною 2 цієї норми закону передбачено, що більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд при призначенні ОСОБА_7 покарання у виді обмеження волі, дотримуючись вимог кримінального закону, урахував усі обставини справи, в тому числі ступінь тяжкості вчиненого злочину, причину, з якої він не був доведений до кінця, дані про особу винного, який раніше неодноразово був засуджений за вчинення злочинів проти власності, у тому числі останнього разу до покарання у виді арешту на строк 3 місяці. Після відбуття покарання у виді арешту , через певний час знову вчинив замах на крадіжку, що свідчить про те, що призначене менш суворе за своїм видом покарання   не було достатнім для його виправлення та попередження вчиненню нових злочинів, воно  не було дієвим, адже мета покарання не досягнута. Також суд вірно взяв до уваги досудову доповідь органу пробації, згідно якої ОСОБА_7 не може виправитися без позбавлення або обмеження волі на певний строк та становить високу небезпеку для суспільства.

З огляду на зазначене, доводи касаційної скарги захисника щодо необґрунтованого призначення покарання у виді обмеження волі є безпідставними.

У той же час апеляційний суд урахував те, що обвинувачений вину визнав, розкаявся, сприяв розкриттю злочину, має на утриманні малолітню дитину, а тому  призначив ОСОБА_7 покарання у виді обмеження волі на мінімальний строк, встановлений для такого виду покарання.

З таким висновком апеляційного суду погоджується і суд касаційної інстанції та вважає, що призначене покарання буде відповідати тяжкості правопорушення, не буде становити "особистий надмірний тягар для особи", буде сприяти виправленню винного та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основоположних прав особи.

Переконливих аргументів, які б свідчили про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого і були б безумовними підставами для зміни чи скасування судового рішення, у скарзі не зазначено.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне залишити судове рішення без зміни.

З цих підстав суд ухвалив:

Вирок Апеляційного суду Івано-Франківської області від 14 червня 2018 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                             ОСОБА_2                                              ОСОБА_9