Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

11 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 587/1833/17

провадження № 51-4839км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати                                                                   Касаційного  кримінального суду у складі:

головуючого                                                   ОСОБА_1 ,

суддів                                                                ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                   ОСОБА_4 ,

прокурора                                                        ОСОБА_5 ,

засудженого                                                    ОСОБА_6 ,

захисника                                                        ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017200260000093, за обвинуваченням

ОСОБА_6 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Мовчанівка Ружинського районуЖитомирської області, раніше судимого, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 309 Кримінального кодексу України (далі — КК),

за касаційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на вирок Апеляційного суду Сумської області від 11 січня 2018 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Сумського районного суду Сумської області від 28 вересня 2017 року ОСОБА_6 визнано винуватим у пред`явленому обвинуваченні у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 309 КК України, і призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років. На підставі статей 75 і 76 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю два роки й покладено на нього обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноваженому органу з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України на постійне проживання без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Апеляційний суд Сумської області 11 січня 2018 року скасував вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальністьі ухвалив новий вирок, яким призначив засудженому за ч. 3 ст. 309 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він наприкінці вересня 2016 року, перебуваючи на території поля в смт Степанівка Сумського району, незаконно придбав наркотичний засіб — канабіс без мети збуту, який поступово та частинами переніс до домоволодіння на АДРЕСА_1 , де почав незаконно зберігати без мети збуту.

На початку жовтня 2016 року ОСОБА_6 виготовив наркотичний засіб — канабіс, поклав його до мішків та пакетів і продовжив зберігати з метою подальшого особистого вживання. 16 лютого 2017 року о 20:30 під час огляду вказаного домоволодіння працівники поліції виявили та вилучили наркотичний засіб — канабіс загальною масою в перерахунку на суху речовину 15253,34 г.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, просить змінити вирок Апеляційного суду Сумської області в частині призначеного ОСОБА_6 покарання, призначивши йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, і звільнити від відбування покарання з випробуванням, установивши йому іспитовий строк тривалістю три роки й поклавши на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК.

Аргументуючи вимогу, захисник посилається на те, що:

- суд апеляційної інстанції фактично вийшов за межі апеляційної скарги прокурора, відхиливши всі його доводи, і скасувавши вирок суду першої інстанції на інших підставах (фактично безпідставно);

- суд апеляційної інстанції під час прийняття вироку від 11 січня 2018 року неправильно витлумачив п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК, не навів мотивів, керуючись якими дійшов висновку про неправильність звільнення обвинуваченого ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності;

- скасування рішення суду першої інстанції та призначення реального покарання у виді позбавлення волі не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. Покарання, призначене Апеляційним судом Сумської області (без встановлення іспитового строку), не відповідає тяжкості скоєного, оскільки ОСОБА_6 не завдав своїми діями шкоди інтересам держави або будь-якій іншій особі. Він працює волонтером у громадській організації, займається суспільно корисною працею, тому його виправлення можливе без ізоляції від суспільства та без позбавлення волі. Встановлення іспитового строку сприятиме виправленню ОСОБА_6 більшою мірою, ніж позбавлення волі.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений та захисник підтримали касаційну скаргу; прокурор вважала вирок законним та обґрунтованим і просила залишити його без зміни.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України касаційний суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 309 КК, та правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі не оскаржуються.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України в разі, якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 (зі змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму Верховного Суду України  від 10 грудня 2004 року № 18, від 12 червня 2009 року № 8 та від 6 листопада 2009 року № 11), призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний урахувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

У ст. 50 КК України зазначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

Беручи до уваги вищезазначені положення, з урахуванням наданих матеріалів кримінального провадження Суд дішов висновку, що доводи в касаційній скарзі захисника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого є необґрунтованими.

Як видно з вироку суду першої інстанції, при призначенні ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років суд урахував характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним кримінального правопорушення, дані про особу ОСОБА_6 , повне визнання ним своєї вини, те, що він має позитивні характеристики та є добровільним помічником — волонтером, а також суд урахував відсутність обставин, які обтяжують покарання. Обставинами, що пом`якшують його покарання, суд визнав щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції зробив висновок, що виправлення обвинуваченого можливе лише за умови ізоляції його від суспільства.

Разом із тим, ураховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та зазначені вище обставини справи, що пом`якшують покарання, суд дійшов висновку про можливість виправлення ОСОБА_6 без реального відбування призначеного йому покарання, про необхідність застосувати до нього положення ст. 75 КК та звільнити від відбування покарання з випробуванням, установивши іспитовий строк.

Однак вирішуючи питання про можливість звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням, суд першої інстанції не навів у вироку переконливих мотивів для прийняття такого рішення і не зазначив, як саме враховані ним обставини впливають на недоцільність відбування обвинуваченим покарання.

Як правильно вказав апеляційний суд у своєму вироку, при визначенні підстав для застосування до ОСОБА_8 положень ст.75 КК, суд першої інстанції не врахував обставин, які напряму впливають на звільнення від відбування покарання з випробуванням, а саме того, що обвинувачений посередньо характеризується, не працевлаштований, раніше був судимий за вчинення тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, судимість за який не було погашено чи знято у встановленому законом порядку, будучи умовно-достроково звільненим від відбування покарання, призначеного за останнім вироком суду, ОСОБА_6 знову вчинив умисний тяжкий злочин, об`єктом якого є теж суспільні відносини, які забезпечують установлений порядок обігу наркотичних засобів, що певною мірою свідчить про систематичність та стійкість його злочинних намірів та дій, а також про вперте небажання зробити для себе належні висновки і стати на шлях виправлення.

Постановляючи вирок у цьому кримінальному провадженні, суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що суд першої інстанції, приймаючи рішення про звільнення ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання з випробуванням, безпідставно дійшов висновку щодо наявності такої обставини, як щире каяття, оскільки таке каяття має ґрунтуватися на визнанні особою своєї провини, виявленні жалю з приводу вчиненого злочину та передбачає критичну оцінку особою своєї злочинної поведінки шляхом визнання вини й готовності нести кримінальну відповідальність, однак даних про таку оцінку ОСОБА_6 своїх дій у матеріалах кримінального провадження немає.

Також суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив, що безпідставними є висновки суду про активне сприяння ОСОБА_6 розкриттю злочину, оскільки фактичні обставини кримінального провадження не можуть об`єктивно свідчити про наявність конкретних проявів у поведінці обвинуваченого щодо активного надання органам досудового розслідування якої-небудь допомоги у встановленні невідомих обставин, які мали істотне значення для розкриття злочину та не могли бути отримані в інший спосіб.

Таким чином, суд апеляційної інстанції надав належну оцінку доводам в апеляційній скарзі прокурора і зазначив про те, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про наявність підстав для звільнення ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням на підставі статей 75 і 76 КК, оскільки з урахуванням особи обвинуваченого, ступеня тяжкості й характеру вчиненого ним злочину, а також інших обставин кримінального провадження зазначені судом обставини не є в цьому випадку такими, на підставі яких можна дійти однозначного та беззаперечного висновку про можливість виправлення ОСОБА_6 без реального відбування призначеного йому покарання шляхом звільнення від його відбування з випробуванням.

З огляду на зазначене доводи захисника про те, що суд апеляційної інстанції у своєму вироку не навів мотивів, керуючись якими дійшов висновку про неправильність звільнення ОСОБА_6 від кримінальної відповідальності, є безпідставними.

Що стосується наведених скаржником у касаційній скарзі доводів щодо суворості покарання, призначеного судом апеляційної інстанції ОСОБА_6 , то вони не є слушними, оскільки суперечать твердженню скаржника, зазначеному в касаційній скарзі, про те, що суд першої інстанції правильно застосував норми закону України про кримінальну відповідальність при призначенні покарання, оскільки суд апеляційної інстанції призначив ОСОБА_6 таке ж покарання, як і суд першої інстанції, — в мінімальному розмірі санкції ч. 3 ст. 309 КК, лише без застосування ст. 75 КК України, що не свідчить про суворість покарання, вид та строки якого залишились незмінними.

Приймаючи рішення про призначення ОСОБА_6 покарання, суд апеляційної інстанції, з урахуванням обставин, які були враховані судом першої інстанції, також належним чином урахував тяжкість вчиненого злочину та всі дані про особу винного, який, маючи незняту та непогашену судимість за вчинення тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, знову вчинив злочин, що свідчить про його вперте небажання стати на шлях виправлення, і обґрунтовано призначив таке саме за видом та розміром покарання як і Сумський районний суд Сумської області вироком від 28 вересня 2017 року, без звільнення від його відбування з випробуванням.

За обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_6 є волонтером у громадській організації, займається суспільно корисною працею, а його матір потребує допомоги, в цілому не спростовують правильності висновків суду апеляційної інстанції щодо призначення покарання.

З урахуванням зазначеного Суд дійшов висновку, що відсутні обґрунтовані підстави для скасування чи зміни вироку Апеляційного суду Сумської області від 11 січня 2018 року, тому касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, ч. 4 ст. 441, ст. 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Апеляційного суду Сумської області від 11 січня 2018 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 – без задоволення.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_9 каровець                                     ОСОБА_2                ОСОБА_3