Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

11 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 461/1222/16-к

провадження № 51-5461 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                      ОСОБА_1 ,

суддів                                                   ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання    ОСОБА_4 ,

прокурора                                          ОСОБА_5 ,

захисника                                           ОСОБА_6

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Галицького районного суду м. Львова від 22 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 12 грудня 2017 року у кримінальному провадженні № 12015140000000551 за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 187 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Галицького районного суду м. Львова від 22 березня 2017 рокуОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_7 у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 27 січня 2016 року і до дня набрання вироком законної сили включно із розрахунку один день тримання під вартою за два дні позбавлення волі.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 12 грудня 2017 року апеляційні скарги обвинуваченого та його захисника залишені без задоволення, а вирок місцевого суду – без зміни.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_7 у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення з 27 січня 2016 року по 12 грудня 2017 року включно із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

За вироком суду ОСОБА_7 визнаний винуватим у тому, що він 17 листопада 2015 року приблизно о 20:10 год. проник до приміщення магазину комп`ютерної техніки "BRAIN" ТОВ "Приватінвест" у м. Львові де, погрожуючи предметом, схожим на пістолет, вчинив напад на працівників магазину та заволодів майном товариства ( 3 телефони, 3 ноутбуки, 2 планшета та готівка )на загальну суму 44 827,35 грн.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що місцевим судом допущена неповнота судового розгляду, не були задоволені клопотання сторони захисту про виклик і допит свідків, не перевірено його алібі на момент вчинення злочину, а вирок ґрунтується на недопустимих доказах, крім того, у вироку не наведено усіх даних про його особу, які могли б вплинути на призначення більш м`якого покарання. Апеляційний суд на порушення суду першої інстанції уваги не звернув, доводи апеляційної скарги не розглянув. Також засуджений стверджує про незаконний склад суду в апеляційній інстанції.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисник у суді касаційної інстанції підтримав скаргу та просив її задовольнити.

Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення скарги та просив залишити судові рішення без зміни.

Мотиви суду

Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Вирішення цих питань процесуальним законом покладено на суди першої та апеляційної інстанцій.

Доводи засудженого щодо незгоди з даною судом оцінкою доказів, твердження про їх недопустимість, неповноту судового розгляду (зокрема, щодо того, що не були допитані свідки), оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії події стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що, виходячи з вимог статті 438 КПК України, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Водночас вирішення питання про порушення судами вимог кримінального процесуального закону входить до компетенції суду касаційної інстанції. З огляду на це, касаційна скарга засудженого в частині не розгляду доводів апеляційної скарги та відсутність відповідей на них в ухвалі суду , через призму дотримання судом апеляційної інстанції вимог ст. 419 КПК України є прийнятною.

Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції, і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів  з урахуванням особливостей, передбачених ст. 404 КПК України.

Ухвала апеляційного суду - це рішення вищого суду стосовно законності й обґрунтованості вироку, що перевіряється в апеляційному порядку, та повинна відповідати тим же вимогам, що і вирок суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Стаття 419 КПК України чітко вимагає, що в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, мають бути зазначені мотиви з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При залишенні апеляційної скарги без задоволення, в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Проте, ухвала апеляційного суду цим вимогам не відповідає.

З матеріалів провадження вбачається, що засуджений ОСОБА_7 та його захисник, не погодившись із вироком місцевого суду, подали апеляційні скарги, в яких вказували на неповноту судового розгляду, порушення права обвинуваченого на захист та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. В обґрунтування своїх доводів апелянти зазначали, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, судове слідство проведено неповно й однобічно, в суді першої інстанції не були допитані всі особи, показання яких мають істотне значення, не досліджені інші докази для підтвердження чи спростування обставин справи, безпідставно та без належного обґрунтування були залишені без розгляду численні клопотання сторони захисту. Також скаржники вказували на недопустимість ряду доказів, які отримані з порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Суд апеляційної інстанції формально перерахував докази, які місцевий суд поклав в основу вироку,  проте не навів мотивів свого рішення, не дав належної оцінки доводам апелянтів щодо суперечливості цих доказів, необхідності проведення допиту понятих, які брали участь в обшуку помешкання обвинуваченого, не спростував доводів про наявність у останнього алібі на момент вчинення злочину. Отже, версію сторони захисту апеляційний суд належним чином не перевірив та не спростував, пославшись лише на те, що місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про спрямованість цих доводів на ухилення від кримінальної відповідальності.

Що ж стосується твердження апелянтів про порушення місцевим судом права обвинуваченого на захист, недопустимість таких доказів, як протокол проведення обшуку, впізнання обвинуваченого свідками, яке здійснено без дотримання вимог ст. 228 КПК України, проведення судового засідання в суді першої інстанції незаконним складом суду, то вони взагалі залишилися без відповіді. Апеляційний суд лише зазначив, що вони не знайшли свого підтвердження, проте не навів жодних мотивів свого рішення.

Так само не наведено докладних мотивів, з яких апеляційний суд дійшов висновку про відповідність призначеного засудженому покарання вимогам ст. 65 КК України. В ухвалі усупереч ст. 419 КПК України лише формально зроблено висновок про достатність призначеного покарання для виправлення ОСОБА_7 і попередження нових злочинів.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи кримінальне провадження в межах поданих апеляційних скарг, не надав відповідей на всі доводи апеляцій засудженого та його захисника, не зазначив підстав, з яких апеляційні скарги залишив без задоволення, та не надав належної оцінки викладеним доводам скарг, чим істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, а тому рішення цього суду не можна вважати обґрунтованим та вмотивованим.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга засудженого підлягає задоволенню частково. У зв`язку із цим та керуючись статтями 434, 436 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення апеляційного суду.

Вирішуючи питання щодо  тримання засудженого під вартою  Суд виходить із наступного.  Касаційний розгляд здійснюється згідно з правилами розгляду в суді апеляційної інстанції з урахуванням певних  особливостей( стаття 434 КПК України). В свою чергу ст. 418 КПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції ухвалює  рішення в порядку, передбаченому статтями 368-380 цього Кодексу, який зобов`язує суд , серед іншого, вирішити питання  про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.

Запобіжний захід, як захід забезпечення кримінального провадження, застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження  (ст. 131 КПК України ).  Тому з метою забезпечення апеляційного перегляду  справи,  як складової кримінального провадження , з урахуванням ризику   переховування від суду, під тиском тягаря  можливого  відбування покарання , призначеного за скоєння особливо тяжкого злочину , засудженому  слід  обрати запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Відповідно до статті 5 Конвенції  нікого не може бути позбавлено свободи , окрім  законного ув`язнення особи після засудження її компетентним судом.  У справі "Руслан Яковенко проти України"   Суд зазначив, що підсудний вважається таким, що перебуває під вартою "після засудження компетентним судом" у розумінні підпункту "а" пункту 1 статті 5 Конвенції, з моменту оголошення вироку судом першої інстанції, навіть якщо він ще не набрав законної сили і його можна оскаржити.

Після  скасування ухвали апеляційного суду , продовжує існувати вирок суду першої інстанції, яким встановлена вина засудженого та призначено покарання , хоча вирок і не набрав законної сили. Тому  подальше тримання засудженого під вартою не буде суперечити ст. 5 Конвенції.

Виходячи із конкретних обставин кримінального провадження, тяжкості обвинувачення та даних про особу засудженого, колегія суддів вважає за необхідне обрати відносно ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді утримання під вартою строком не більше, ніж на 60 діб.

З цих підстав суд ухвалив:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 12 грудня 2017 року щодо ОСОБА_7 скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Обрати ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк 60 діб до 09 червня 2019 року.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                             ОСОБА_2                                              ОСОБА_8