Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 607/10429/16-ц

Провадження № 14-660цс18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Ситнік О. М.,

суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_3,

відповідач - Малоходачківська сільська рада Тернопільського району Тернопільської області (далі - Малоходачківська сільрада),

розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 25 квітня 2017 року у складі колегії суддів Бершадської Г. В., Гірського Б. О., Ткач О. І.

у справі за позовом ОСОБА_3 до Малоходачківської сільради про стягнення вихідної допомоги при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди, та

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом, у якому зазначала, що 08 листопада 2015 року її звільнено з посади секретаря Малоходачківської сільради на підставі пункту 1 статті 50 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі - Закон № 280/97-ВР).

На порушення вимог частини другої статті 33 Закону України від 11 липня 2002 року № 93-IV "Про статус депутатів місцевих рад" (далі - Закон № 93-IV) при звільненні із посади секретаря сільської ради позивачці не було запропоновано іншу роботу.

ОСОБА_3 неодноразово зверталася до відповідача із письмовими заявами (03 грудня 2015 року, 17 лютого та 30 червня 2016 року) з проханням виплатити їй середній заробіток за шість місяців періоду працевлаштування, однак сільським головою відмовлено у здійсненні вказаної виплати.

Вважала вказану відмову безпідставною, оскільки з 01 травня 1995 року вона займала посаду секретаря Малоходачківської сільради як найманий працівник. З 10 квітня 1998 року обрана на вказану посаду на постійній основі як народний депутат відповідного скликання. Фактичного звільнення її з роботи не відбулося і вона надалі продовжує працювати на цій посаді.

ОСОБА_3 просила стягнути з відповідача 52 969,80 грн невиплаченого їй при звільненні середнього заробітку та 3 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 лютого 2017 року позов задоволено частково. Стягнуто з Малоходачківської сільради на користь ОСОБА_3 52 969,77 грн середньомісячної заробітної плати за шість місяців після звільнення її з посади секретаря Малоходачківської сільради. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка після звільнення із займаної посади неодноразово зверталася до відповідача із заявами про виплату їй середньомісячного заробітку на період працевлаштування відповідно до вимог частини другої статті 33 Закону № 93-IV, однак їй безпідставно відмовлено у виплаті середньомісячного заробітку, тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено у зв'язку із недоведеністю.

Ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 25 квітня 2017 року апеляційну скаргу Малоходачківської сільради задоволено частково, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 лютого 2017 року скасовано, провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України; у редакції, чинній на момент постановлення ухвали), оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Ухвалу апеляційного суду мотивовано тим, що спір між ОСОБА_3 та Малоходачківською сільрадою підлягає розгляду адміністративним судом за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки позовні вимоги пов'язані з проходженням позивачкою публічної служби та гарантіями, які встановлені Законом № 93-IV.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У травні 2017 року ОСОБА_3 звернулася з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила скасувати ухвалу апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційну скаргу мотивовано тим, що спір обґрунтовано вирішений судом першої інстанції у порядку, передбаченому ЦПК України. Апеляційний суд безпідставно зробив висновок щодо розгляду справи за правилами адміністративного судочинства.

Позиція інших учасників справи

У жовтні 2017 року Малоходачківська сільрада подала заперечення на касаційну скаргу, в яких зазначала, що апеляційний суд правомірно закрив провадження у цій справі, оскільки спір між сторонами підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 грудня 2018 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 12 грудня 2018 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб'єктної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.

Позиція Великої Палати Верховного Суду

Велика Палата Верховного Суду, заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі та запереченнях доводи, матеріали справи, вважає, що касаційна скарга має бути залишена без задоволення з огляду на таке.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів"суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

За загальним правилом, передбаченим у пунктах 1, 3 частини першої статті 15 ЦПК України (у редакції, що діяла на час звернення з цим позовом), суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Аналогічна норма закріплена й у частині першій статті 19 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року.

Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових правовідносин.

Згідно із частиною першою статті 17 КАС України (у редакції, що діяла на час звернення з цим позовом) юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

За змістом пункту 2 частини другої зазначеної статті спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби віднесено до юрисдикції адміністративних судів (аналогічна норма закріплена й у пункті 2 частини першої статті 19 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року).

У пункті 15 частини першої статті 3 КАС України (у редакції, що діяла на час звернення з цим позовом) закріплено, що публічною службою є діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Законодавець урегулював питання, пов'язані з прийняттям (обранням, призначенням) громадян на публічну службу, її проходженням та звільненням з публічної служби (припиненням), спеціальними законами, до яких, зокрема, відноситься Закон України від 07 червня 2001 року № 2493-III "Про службу в органах місцевого самоврядування" (далі - Закон № 2493-III).

Відповідно до статті 1 Закону № 2493-III служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету (стаття 2 Закону № 2493-III).

Відповідно до вимог статті 7 Закону № 2493-III посадові особи місцевого самоврядування діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією України і законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, актами органів місцевого самоврядування, а в Автономній Республіці Крим ? також нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції. На посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія законодавства України про працю з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом.

У абзаці третьому частини першої статті 10 Закону № 2493-III зазначено, що прийняття на посади голови та заступників голови районної, районної у місті, обласної ради, заступника міського голови - секретаря Київської міської ради, секретаря сільської, селищної, міської ради, голови постійної комісії з питань бюджету обласної, Київської та Севастопольської міських рад здійснюється шляхом обрання відповідною радою.

Посада секретаря сільської ради відноситься до п'ятої категорії посад в органах місцевого самоврядування (абзац сьомий частини першої статті 14 Закону № 2493-III).

Відповідно до вимог статті 11 Закону № 2493-III громадяни України, які вперше приймаються на службу в органи місцевого самоврядування (за винятком посад, зазначених в абзаці другому частини першої статті 10 цього Закону), у день прийняття відповідного рішення складають присягу.

Посадова особа місцевого самоврядування, яка вперше приймається на службу в органи місцевого самоврядування, вважається такою, що вступила на посаду, з моменту складення присяги. Присяга вважається складеною, якщо після її зачитування громадянин України скріплює присягу своїм підписом. Підписаний текст присяги зберігається за місцем служби. Про складення присяги робиться запис у трудовій книжці із зазначенням дати складення присяги.

Особа, яка відмовилася від складення присяги (за винятком осіб, обраних на посади, зазначені в абзаці другому частини першої статті 10 цього Закону), вважається такою, що не вступила на посаду, а рішення про її призначення, обрання чи затвердження вважається таким, що втратило юридичну силу.

Суди встановили і сторони не заперечували, що згідно з записами у трудовій книжці 01 травня 1995 року ОСОБА_3 прийнята на роботу на посаду секретаря Малоходачківської сільради народних депутатів на підставі рішення третьої сесії ХІІ скликання від 19 квітня 1995 року Малоходачківської сільради народних депутатів (а. с. 8?10).

Відповідно до вимог чинного на той час Закону України від 16 грудня 1993 року № 3723-XII "Про державну службу" 01 травня 1995 року ОСОБА_3 склала присягу державного службовця та їй присвоєно 11 ранг державного службовця.

10 квітня 1998 року рішенням № 3 першої сесії Малоходачківської сільради народних депутатів першої сесії ХХІІІ скликання позивачка обрана секретарем Малоходачківської сільради.

04 вересня 2001 року ОСОБА_3 склала присягу посадової особи місцевого самоврядування відповідно до вимог статті 11 Закону № 2493-III.

ОСОБА_3 переобиралася на посаду секретаря Малоходачківської сільради 12 квітня 2002 року, 19 квітня 2006 року та 23 листопада 2010 року відповідними рішеннями сесії наступних скликань Малоходачківської сільради.

08 листопада 2015 року ОСОБА_3 звільнено із займаної посади у зв'язку із закінченням строку повноважень згідно з пунктом 1 статті 50 Закону № 280/97-ВР (рішення від 08 листопада 2015 року № 2 першої сесії VII скликання Малоходачківської сільради).

Вважаючи відмову Малоходачківської сільради виплатити їй при звільненні середньомісячний заробіток за період шести місяців безпідставною, ОСОБА_3 звернулася до суду з цивільним позовом про стягнення з відповідача 52 969,80 грн невиплаченого їй при звільненні середнього заробітку та 3 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано визначив, що оскільки після обрання секретарем Малоходачківської сільради ОСОБА_3 склала присягу посадової особи місцевого самоврядування відповідно до вимог статті 11 Закону № 2493-III, є особою, яка займає посаду службовця органу місцевого самоврядування, тому позовні вимоги пов'язані з проходженням позивачкою публічної служби та виплатою при звільненні з публічної служби середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, що відповідно до пункту другого частини другої статті 17 КАС України у редакції, що діяла на час звернення з цим позовом (пункт 2 частини першої статті 19 КАС України у редакції від 03 жовтня 2017 року) віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Тобто суд апеляційної інстанції правильно визначився з юрисдикційністю спору.

Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі № 146/579/16-ц (провадження № 14-227цс18) та від 06 лютого 2019 року у справі № 146/885/17-ц (провадження № 14-436цс18).

Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Виходячи з викладеного, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про залишення вказаної касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 141, 258, 259, 400, 402, 403, 409, 410, 415, 416, 419 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 25 квітня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. М. Ситнік

Судді: Н. О. Антонюк Н.П. Лященко

С. В. Бакуліна О.Б. Прокопенко

В. В. Британчук Л.І. Рогач

В. І. Данішевська І. В. Саприкіна

О. С. Золотніков О. С. Ткачук

О. Р. Кібенко   В. Ю. Уркевич

В. С. Князєв О. Г. Яновська

Л. М. Лобойко