Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

10 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 484/3214/17

провадження № 51-6881км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                              ОСОБА_1 ,

суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання              ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Апеляційного суду Львівської області від 17 квітня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120171400900001952 за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Рибніця Республіки Молдова, жителя АДРЕСА_1 , судимого, останній раз вироком Галицького районного суду м. Львова від 16 грудня 2013 року за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 6 місяців,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК.

Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

і встановлені ними обставини

За вироком Шевченківського районного суду м. Львова від 22 червня 2017 року ОСОБА_7  засуджено за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. На підставі ст.  75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного судом покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки 6 місяців. Відповідно до ст. 76 КК на нього покладено обов`язки:  періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Апеляційний суд Львівської області вироком від 17 квітня 2018 року вказаний вирок місцевого суду скасував в частині призначеного покарання й ухвалив новий, яким призначив ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 186 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки. В решті вирок залишено без зміни.

Згідно із вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 7 травня 2017 року приблизно о 17 год, маючи умисел на відкрите викрадення чужого майна (грабіж), діючи повторно та протиправно, з корисливих мотивів, тобто усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння та його суспільно- небезпечні наслідки, і бажаючи їх настання, перебуваючи на вул. Тичини, 14 у м. Львові, скориставшись відсутністю сторонніх осіб, підійшов несподівано до  ОСОБА_8 ззаду та різко правою рукою зірвав з шиї потерпілої золотий ланцюжок, вагою 10 грам. Після цього з місця вчинення злочину відразу втік із викраденим майном у невідомому напрямку, тим самим завдавши потерпілій шкоди на суму 10 460 грн.70 коп.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі та доповненнях до неї ОСОБА_6 вказує про безпідставність його засудження, яке ґрунтується на припущеннях та доказах, отриманих на досудовому слідстві без участі захисника та із застосуванням до нього працівниками поліції погроз, факти чого не перевірені судом. А також вказує на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону судом першої  інстанції, який усупереч положенням п. 5 ч. 2 ст. 412 КПК провів судовий розгляд за відсутності потерпілого та без допиту всіх свідків. Просить скасувати вирок апеляційного суду і закрити кримінальне провадження щодо нього на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги засудженого.

Мотиви Суду

Доводи касаційної скарги ОСОБА_6 про безпідставність його засудження з огляду на те, що вироки судів обох інстанцій ухвалено з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, є необґрунтованими.

Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового розгляду, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих фактичних обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавленні права оспорювати ці фактичні обставини в апеляційному порядку.

Висновки суду першої інстанції щодо винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК, за обставин, установлених у вироку, ґрунтуються на доказах, досліджених у порядку ч. 3 ст. 349 КПК, в тому числі на показаннях засудженого, який визнав винуватість у вчиненні інкримінованого йому діяння.

При цьому, як убачається зі змісту журналу судового засідання, а також встановлено  прослуховуванням аудіозапису ходу судового розгляду в суді першої інстанції, було визначено скорочений порядок розгляду справи з урахуванням позиції ОСОБА_6 , який визнав свою винуватість, йому були роз`яснені наслідки такого порядку дослідження доказів, а також суд переконався у правильності їх розуміння. При цьому в ході допиту ОСОБА_6 в суді першої інстанції з`ясовувалася його дійсне ставлення та розуміння пред`явленого обвинувачення. Таким чином, суд першої інстанції вжив всіх необхідних заходів для того, щоб переконатися в правильності розуміння учасниками судового розгляду тих фактичних обставин, які ніким не оспорюються, та правомірно визнав недоцільним дослідження доказів в повному обсязі й обмежився лише допитом обвинуваченого та дослідженням його характеризуючи даних.

Таке рішення суду першої інстанції відповідає вимогам кримінального процесуального закону, порушень положень ч. 3 ст. 349 КПК місцевим судом не допущено.

Сторона захисту, в тому числі сам засуджений вказаний вирок місцевого суду не оскаржував в апеляційному порядку.

Натомість, непогоджуючись із вироком місцевого суду в частині призначеного покарання та вважаючи застосування ст. 75 КК безпідставним, апеляційну скаргу подав прокурор, за результатами розгляду якої Апеляційний суд Львівської області вироком скасував вирок місцевого суду й ухвалив новий, призначивши ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 186 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Згідно із ч. 2 ст. 394 КПК судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК.

Таким чином, вирок, який ґрунтується на доказах, досліджених в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК, в апеляційному порядку може бути оскаржений лише з підстави неправильної кваліфікації та призначеного покарання.

З огляду на наведене твердження ОСОБА_6 у касаційній скарзі про безпідставність його засудження, яке ґрунтується на припущеннях та доказах, отриманих на досудовому слідстві без участі захисника та із застосуванням до нього працівниками поліції погроз, не можуть бути предметом перевірки касаційним судом.

Це ж стосується й доводів про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону судом першої  інстанції, який усупереч положенням п. 5 ч. 2 ст. 412 КПК провів судовий розгляд за відсутності потерпілого та без допиту всіх свідків.

Апеляційний розгляд також відбувся з дотримання положень статей 404, 405 КПК, вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 374, 420 КПК.

Призначене засудженому покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК, засадам справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації.

За таких обставин, підстав для задоволення касаційної скарги засудженого не має.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Апеляційного суду Львівської області від 17 квітня 2018 року щодо ОСОБА_6 залишити без змін, а його касаційну скаргу – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню

не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                       ОСОБА_2                                      ОСОБА_3