Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

04 квітня 2019 року

м. Київ

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного кримінального суду:

головуюча                                      ОСОБА_1 ,

судді:                                                ОСОБА_2 ,

ОСОБА_3 ,

секретар судового засідання   ОСОБА_4 ,

учасники судового провадження:

прокурори                                       ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

засуджений                                    ОСОБА_7 ,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Новопсковського районного суду Луганської області від 24 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 20 березня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014161320000051,

відносноОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , засудженого за ст. 121 ч. 1 Кримінального кодексу України (далі – КК України).

1. Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

Засуджений у касаційній скарзі з доповненням виклав вимогу до суду касаційної інстанції про скасування судових рішень відносно нього та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Вимогу мотивував невідповідністю висновків суду фактичним обставинам провадження, недоведеністю його винуватості у вчиненні злочину, за який його засуджено, неповнотою досудового розслідування та судового слідства.

У запереченні на касаційну скаргу прокурор наголошує на законності та обґрунтованості оскаржуваних засудженим рішень, тому просить касаційну скаргу засудженого залишити без задоволення, до того ж в якій відсутні посилання на конкретні порушення вимог процесуального закону, які були б підставами до скасування судових рішень.

2. Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

2.1 Суд першої інстанції, рішення якого оскаржується

За вироком Новопсковського районного суду Луганської області від 24 жовтня 2017 року ОСОБА_7 засуджено за ст. 121 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк шість років.

Також вирішено долю речових доказів та питання щодо процесуальних витрат.

2.2 Суд апеляційної інстанції, рішення якого оскаржується

Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 20 березня 2018 року апеляційні скарги засудженого ОСОБА_7 та його захисника залишено без задоволення, а вирок Новопсковського районного суду Луганської області від 24 жовтня 2017 року відносно засудженого ОСОБА_7 – без зміни.

2.3 Обставини у кримінальному провадженні, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Сержант ОСОБА_7 призваний 23 серпня 2014 року Бобринецько-Устинівсько-Компаніївським ОРВК Кіровоградської області на підставі Указу Президента України "Про часткову мобілізацію" від 21 липня 2014 року № 607/2014 до лав Збройних Сил України та направлений для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 , яка дислокується у АДРЕСА_1 .

Так, 05 грудня 2014 року приблизно о 19 год. 00 хв. сержант ОСОБА_7 , перебуваючи поблизу спостережного посту № 3 взводного опорного пункту військової частини польова пошта НОМЕР_2 , що тимчасово дислокується у АДРЕСА_2 , в порушення вимог діючих статутів, настанов зі стрілецької зброї, вимог безпеки та інших відомчих підзаконних нормативно-правових актів, діючи умисно, усвідомлюючи, що може своїми діями заподіяти тяжку шкоду здоров`ю та, бажаючи її настання, взяв автомат АКС-74 № НОМЕР_3 , який належав солдату ОСОБА_8 , із приєднаним до нього магазином, спорядженим 5,45 мм набоями, перевівши прапорець запобіжника автомата з положення "запобігання" у нижнє положення "одиночний вогонь", привівши її, зброю, у бойову готовність, та, розуміючи наслідки застосування автомата АКС-74, направив у бік сержанта ОСОБА_9 , вимагаючи від нього передачу гранат Ф-1, які лежали поруч в ямі.

На вказані вимоги сержант ОСОБА_9 відповів відмовою, проте після повторного наведення сержантом ОСОБА_7 на нього зброї підкорився та нахилився до ями підбирати гранати Ф-1 та відокремлені запали до них. Через декілька секунд ОСОБА_9 побачив, що ОСОБА_7 відволікся на гранати, у зв`язку з чим вискочив з ями та побіг в бік ОСОБА_7 проте послизнувся та впав.

Реалізуючи свій злочинний намір на заподіяння тяжкої шкоди здоров`ю, сержант ОСОБА_7 , перебуваючи поблизу спостережного посту № 3 взводного опорного пункту військової частини польова пошта НОМЕР_2 , в момент, коли ОСОБА_9 почав підійматись з землі після падіння, зробив один одиночний постріл з автомату АКС-74 № НОМЕР_3 у бік останнього, в результаті чого поцілив йому в область лівої половини грудної клітини, заподіявши ОСОБА_9 , відповідно до висновку судово-медичного експерта від 12 січня 2015 року № 6 вогнепальне кульове проникаюче наскрізне поранення лівої половини грудної клітини з пошкодженням лівого куполу діафрагми, вогнепальний перелом 7, 8 ребер зліва, лівобічний гемопневмоторакс, що відноситься до тяжких тілесних ушкоджень.

Після цього, почувши постріл, до спостережного посту № 3 прибув солдат ОСОБА_10 , який разом з ОСОБА_9 почали вимагати від сержанта ОСОБА_7 заспокоїтися, діяти у встановленому порядку, не здійснювати постріли зі зброї у військовослужбовців без законних на те підстав та вимагали від останнього скласти зброю.

Втім, сержант ОСОБА_7 , продовжуючи реалізовувати свій злочинний намір на заподіяння тяжкої шкоди здоров`ю, 05 грудня 2014 року приблизно о 19 год. 00 хв., перебуваючи поблизу вказаного спостережного посту, не звертаючи уваги на законні вимоги військовослужбовців, розуміючи наслідки застосування автомата АКС-74, діючи умисно, усвідомлюючи, що може своїми діями заподіяти тяжку шкоду здоров`ю та, бажаючи її настання, здійснив один одиночний постріл у бік ОСОБА_10 , завдавши останньому відповідно до висновку судово-медичного експерта від 12 січня 2015 року № 7 наскрізне вогнепальне кульове поранення нижньої третини правої гомілки з відкритими вогнепальними багатоуламковими переломами обох кісток зі зміщенням уламків з повним вогнепальним розривом ахілового сухожилля, що відноситься до тяжких тілесних ушкоджень.

3. Доводи інших учасників судового провадження

Засуджений у засіданні касаційного суду підтримав подану ним скаргу, просив її задовольнити, судові рішення скасувати та призначити новий судовий розгляд.

Прокурори у засіданні касаційного суду заперечували проти доводів касаційної скарги засудженого.

4. Джерела права й акти їх застосування

4.1 Кримінальний процесуальний кодекс України

4.1.1 Стаття 94. Оцінка доказів

Частина 1. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Частина 2. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

4.1.2 Стаття 370. Законність, обґрунтованість і вмотивованість судового рішення

Частина 1. Судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

4.1.3 Стаття 419. Зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Частина 2. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

4.1.4 Стаття 433. Межі перегляду судом касаційної інстанції

Частина 1. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

5. Мотиви та висновки Верховного Суду

5.1 Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції

З урахуванням доводів, викладених у касаційній скарзі, та меж перегляду судом касаційної інстанції оскаржуваних судових рішень, встановлених КПК України, розгляд провадження судом касаційної інстанції здійснено в частині перевірки  дотримання судами вимог кримінального процесуального закону при ухваленні судових рішень.

5.2 Щодо порушень вимог кримінального процесуального закону

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ст. 121 ч. 1 КК України, підтверджено доказами, які було досліджено та перевірено під час судового розгляду в суді першої інстанції, а також оцінено судом відповідно до вимог ст. 94 КПК України (згідно з показаннями потерпілих ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_8 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , а також даними, що містяться у: протоколі огляду місця події від 06 грудня 2014 року з фототаблицями до нього; протоколі огляду предметів від 10 грудня 2014 року з фототаблицями до нього; висновку експерта від 16 березня 2015 року № 150; висновку експерта від 12 січня 2015 року № 7; висновку експерта від 12 січня 2015 року № 6; протоколі огляду місця події від 26 березня 2015 року з фототаблицями до нього; висновку експерта від 30 березня 2015 року № 142; протоколі огляду від 25 вересня 2015 року; акті службового розслідування, тощо).

Суд, дослідивши всі обставини у цьому кримінальному провадженні, керуючись законом, оцінивши кожен доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного рішення, дійшов висновку, що вина обвинуваченого ОСОБА_7 в інкримінованому йому злочині знайшла своє підтвердження під час судового розгляду і доведена поза розумним сумнівом. У суду не було сумнівів щодо об`єктивності та правдивості показань потерпілих, свідків, оскільки ці докази підтверджені дослідженими безпосередньо під час судового розгляду іншими доказами у їх сукупності [4.1.1].

При ухваленні рішення про належність і допустимість доказів у цьому провадженні суд врахував практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово ухвалюючи рішення у справах "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.88, "Тейксейра де Кастро проти Португалії" від 09.06.98, "Яллог проти Німеччини" від 11.07.2006, "Шабельник проти України" від 19.02.2009, зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази, а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією.

При розгляді цього провадження судом також дотримано стандарт доведення поза розумним сумнівом пред`явленого обвинувачення, наявності всіх ознак складу злочину, у тому числі й умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілим ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .

Так, наявність умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень була підтверджена не лише показаннями потерпілих, свідків, а й показання самого обвинуваченого, який не міг пояснити причини своїх пострілів, йому ніхто не погрожував і небезпеки ні від кого не відчував, та він нікого й не попереджав, що зробить такі постріли тощо.

Отже, за встановлених судом фактичних обставин кримінального провадження дії ОСОБА_7 за ст. 121 ч. 1 КК України як умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, кваліфіковано правильно.

Суд вважає немотивованими твердження у касаційній скарзі засудженого про начебто не встановлені судом час та місце вчинення ним злочину, що спростовується встановленими судом фактичними обставинами провадження, зокрема щодо дати, часу, місця, тимчасової дислокації військової частини, самого спостережного пункту, де відбулась описана вище подія. Безпідставні й твердження у скарзі засудженого щодо відсутності у провадженні речових доказів, яким є автомат і граната, доля яких вирішена відповідно до вимог процесуального закону вироком суду.

Посилання у касаційній скарзі засудженого на сам факт зміни обвинувачення, що пред`являлось йому органом досудового розслідування у цьому провадженні, не є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Перевірялись повною мірою судами й порушення права на захист ОСОБА_7 , які не знайшли свого підтвердження. У самій касаційній скарзі засуджений не конкретизував в чому саме полягали ці порушення. При цьому за матеріалами провадження встановлено, що у протоколі про роз`яснення підозрюваному право на захист від 26 вересня 2015 року ОСОБА_7 власноруч зазначив, що право мати захисника та порядок залучення йому зрозумілі, й від участі захисника відмовився, про що розписався та підтвердив вказані обставини у судовому засіданні (а.к.п. 213, т. 2). Під час допиту в якості підозрюваного від 26 вересня 2015 року не виявив бажання на участь захисника (а.к.п. 209, т. 2). Твердження про порушення права на захист та незаконне утримання у військовій комендатурі без залучення захисника також спростовується постановою про закриття кримінального провадження від 20 вересня 2017 року на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в діянні складу злочину (а.к.п. 20–24, т. 3).

Апеляційний розгляд проведено відповідно до вимог кримінального процесуального закону, ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України. Доводи, наведені в апеляційних скаргах, зокрема й про недоведеність винуватості ОСОБА_7 , перевірено повною мірою та спростовано з наведенням докладних мотивів прийнятого рішення [4.1.3].

Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Вирок Новопсковського районного суду Луганської області від 24 жовтня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 20 березня 2018 року відносно засудженого ОСОБА_7 залишити без зміни.

Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                       ОСОБА_2                                ОСОБА_3