Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

04 квітня 2019 року

м. Київ

Справа № 329/1099/17

Провадження № 51-8770 км 18

Верховний Суд  колегією суддів Другої судової палати  Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого           ОСОБА_1 ,

суддів:                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

секретаря

судового засідання ОСОБА_4 ,

за участю:

прокурора                 ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника                      ОСОБА_6 на ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 11 липня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017080360000181за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Енергодар Запорізької області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останнього разу 24 квітня 2014 року за ч. 1 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 186, КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 7 місяців,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Чернігівського районного суду Запорізької області від 15 лютого 2018 року ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 11 липня 2018 року зазначений вирок щодо ОСОБА_7 залишено без змін.

Згідно з вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 засуджено за те, що він 12 вересня 2017 року о 09:45 год. шляхом виставлення вікна незаконно проник до житлового будинку АДРЕСА_2 , звідки повторно, таємно викрав майно   ОСОБА_8 на загальну суму 8616 грн 67 коп.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить застосувати до                      ОСОБА_7 ст. 75 КК України. На обґрунтування своїх вимог стверджує, що при призначенні покарання судом не в повній мірі враховані пом`якшуючі покарання обставини, те що ОСОБА_7 вчинив злочин внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних і інших обставин, оскільки він ріс без батька, безробітна мати мала два кредити, бабуся страждає онкологічним захворюванням, а родина залишилася без засобів до існування. Посилається на те, що при призначенні покарання місцевий суд не повинен був враховувати характеризуючі документи, видані щодо ОСОБА_7 під час відбування ним покарання, а також кількість епізодів злочинної діяльності, вчинених засудженим у іншому кримінальному провадженні. Вказує, що судом не було враховано те, що з часу вчинення злочину до моменту постановлення вироку ОСОБА_7 протиправних вчинків не вчиняв, фактично почав працювати, активно сприяв розкриттю злочину. Зазначає про порушення права ОСОБА_7 на захист.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 заперечила проти задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора,  перевіривши матеріали провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Доведеність винуватості та правильність кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 3                    ст. 185 КК України у касаційній скарзі не оскаржується.

У касаційній скарзі не наведено обгрунтованих доводів щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.

З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_7 на досудовому слідстві роз`яснювалось право на захист, участь захисника у цьому провадженні не була обов`язковою. У судовому засіданні ОСОБА_7 не вказував, що він під час досудового розслідування заявляв клопотання про залучення захисника в цьому провадженні.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК України, оскільки містить вичерпні мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали і положення закону, яким він керувався, а також мотивовані підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

При цьому апеляційний суд належним чином перевірив і спростував доводи, викладені в апеляційній скарзі ОСОБА_7 про невідповідність призначеного йому покарання, тяжкості вчиненого злочину та даним про його особу внаслідок суворості.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених.

Як убачається з вироку, при призначенні ОСОБА_7 покарання місцевий суд врахував характер і ступінь тяжкості цього злочину, наслідки вчиненого злочину, те, що спричинену злочином шкоду не відшкодовано, дані про особу обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий за скоєння умисних корисливих злочинів, не працює, в період відбування покарання – з 17 червня 2014 року до 08 вересня 2017 року адміністрацією Біленьківської колонії характеризувався негативно, як злісний порушник режиму відбування покарання, за місцем проживання характеризувався задовільно, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, а також його сімейний стан – проживав з бабою ОСОБА_9 , інвалідом 2 групи за загальним захворюванням, яка страждає на рак та перебуває на диспансерному обліку в окуліста через глаукому, матір`ю ОСОБА_10 , яка перебуває на обліку в Енергодарському центрі зайнятості.

Також судом враховано, що ОСОБА_7 вину у скоєнні злочину визнав, розкаявся, пом`якшуючою покарання обставиною визнано щире каяття, а обтяжуючих покарання обставин не встановлено.

Окрім того, визначаючи вид та міру покарання суд зважив на те, що ОСОБА_7 через чотири дні після звільнення з місць позбавлення волі  повторно скоїв крадіжку з проникненням у житло, а попередніми за часом вироками був засуджений за скоєння дев`яти епізодів грабежу та двох крадіжок.

У касаційній скарзі захисника не наведено таких обставин та даних про особу ОСОБА_7 , які б свідчили про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Відповідно до ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні, окрім іншого,  підлягають доказуванню обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом`якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження.

Доказами у кримінальному провадженні, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, є ті фактичні дані, отримані у передбаченому КПК України порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, зокрема ті, що підтверджують соціальний статус особи, ступінь її небезпечності для суспільства, спосіб життя, родинний стан, стан здоров`я, поведінка особи до і після вчинення злочину, наявність попередніх судимостей, ставлення до праці, моральний вигляд, здійснення поганих або, навпаки, шляхетних вчинків, ставлення до людей, авторитет у колективі, де винний працював, та інші обставини.

За клопотанням сторони обвинувачення суд здійснив запит щодо характеризуючих матеріалів щодо ОСОБА_7 за місцем його відбування покарання і відповідні матеріали, які надійшли до місцевого суду, були предметом безпосереднього дослідження суду.

За таких обставин доводи захисника про те, що при призначенні покарання суд не мав права враховувати характеристику щодо ОСОБА_7 з місць позбавлення волі, безпідставні, оскільки цей доказ є належним, допустимим і правильно оціненим судом.

Також є необґрунтованими посилання сторони захисту на те, що, пославшись при призначенні покарання на кількість епізодів злочинної діяльності, за які                ОСОБА_7 був засуджений попередніми вироками, суд двічі притягнув                   ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності.

За вироком, який був предметом перевірки суду апеляційної інстанції ОСОБА_7 засуджений за один епізод злочинної діяльності, передбачений ч. 3 ст. 185 КК України. При цьому посилання суду на те, що раніше ОСОБА_7 вчиняв більше десяти епізодів різних корисливих злочинів, є характеризуючими даними, що підтверджують підвищену суспільну небезпеку та сталу антисоціальну поведінку засудженого, направлену на вчинення умисних кримінально-караних діянь проти власності, та не свідчить про те, що ОСОБА_7 вдруге визнано винуватим за вчинення злочинів, за які він вже відбув покарання.

Та обставина, що ОСОБА_7 проживав з тяжкохворою бабою та не працевлаштованою матір`ю було враховано судом при призначенні покарання.

Призначене ОСОБА_7 покарання є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нового злочину.

З огляду на викладене, касаційна скарга захисника задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Суд

у х в а л и в:

Ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 11 липня 2018 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 –  без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1                               ОСОБА_11                                              ОСОБА_3