Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

4 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 295/1282/17

провадження № 51- 6134км18

Верховний Суд колегією суддів Першої  судової палати                                                                   Касаційного  кримінального суду у складі:

головуючого                                                   ОСОБА_1 ,

суддів                                                                ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                   ОСОБА_4 ,

прокурора                                                        ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_6 на ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 6 квітня 2018 року, якою повернуто його апеляційну скаргу на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 8 червня 2017 року у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 .

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Богунський районний суд м. Житомира звільнив ухвалою від 8 червня 2017 року ОСОБА_7 на підставі ст. 48 Кримінального кодексу України (далі — КК) від кримінальної відповідальності у зв`язку з тим, що вона перестала бути суспільно небезпечною, а кримінальне провадження відносно ОСОБА_7 за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень за ч. 5 ст. 27 і ч. 2 ст. 212 КК закрито.

Апеляційний суд Житомирської області від 6 квітня 2018 року повернув апеляційну скаргу ОСОБА_6 на вищезазначену ухвалу про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_7 на підставі п. 2 ч. 3 ст. 399 Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК).

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ОСОБА_6 посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Свої вимоги мотивує тим, що апеляційний суд усупереч вимогам КПК, а саме пунктів 1, 2, 10, 17 ст. 7, ч. 6 ст. 9, частин 1, 2 ст. 24 КПК, відмовив у прийнятті його апеляційної скарги на ухвалу районного суду щодо ОСОБА_7 , в той час як указане судове рішення стосується його прав, свобод та інтересів, оскільки за цією ухвалою його, ОСОБА_6 , фактично визнано винуватим, при цьому в рішенні вказується на встановлення фактів порушень вимог податкового законодавства України фізичною особою - підприємцем ОСОБА_6 . Скаржник указує на те, що в ухвалі зазначено його прізвище, дату і номер його реєстрації як ФОП, номер платника податків, індивідуальний податковий номер, що дозволяє його ідентифікувати, а також наведено висновок про те, що він, маючи умисел, направлений на ухилення від сплати податків під час реалізації необлікованих тютюнових виробів, вчинив протиправне діяння, давав ОСОБА_7 незаконні вказівки. ОСОБА_6 стверджує, що у кримінальному провадженні щодо нього прокурор обґрунтовує його винуватість доказами, на які суд послався в ухвалі про звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників процесу заперечень на касаційну скаргу не надходило.

У судовому засіданні прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

Згідно з приписами ст. 370 КПК ухвала апеляційного суду повинна бути законною, обґрунтованою та вмотивованою.

У ч. 1 ст. 7 КПК зазначено, що зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких відносяться, у тому числі, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності винуватості, доступ до правосуддя та обов`язковість судових рішень.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 9 КПК у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч. 1 ст. 7 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 24 КПК передбачено, що кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, а також на перегляд вироку, ухвали суду, що стосується прав, свобод чи інтересів особи, судом вищого рівня в порядку, передбаченому цим Кодексом, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді.

Статтею 129 Конституції України проголошено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках — на касаційне оскарження судового рішення як одну з основних засад судочинства.

Офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у ряді своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, що створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі ст. 64 Конституції України не може бути обмеженим (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року № 9-зп, абзац 7 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Таким чином, Конституція України, яка має найвищу юридичну силу, гарантує реалізацію права на оскарження у більш широкому розумінні, ніж у главі 31 КПК, кореспондується з положеннями ст. 24 цього Кодексу й розширює коло учасників судового процесу, яким забезпечується конституційне право на оскарження судових рішень.

В ухвалі Богунського районного суду м. Житомира від 8 червня 2017 року про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_7 , яку ОСОБА_6 оскаржив, суд установив, що на час кримінального провадження внаслідок зміни обстановки ОСОБА_7 перестала бути суспільно небезпечною (позбулася впливу на її поведінку, оточуючу обстановку і можливості вчинення нового тотожного або однорідного злочину).

При цьому суд в ухвалі вказав дані про особу, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, а саме дату реєстрації останньої фізичною особою - підприємцем у виконавчому комітеті Житомирської міської ради, номер свідоцтва про державну реєстрацію та індивідуальний податковий номер, тобто такі дані, які дозволяють ідентифікувати особу ОСОБА_6 .

Крім того, суд першої інстанції встановив, що особа, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, маючи умисел, направлений на ухилення від сплати податків, у період із січня 2014 року по вересень 2015 року за невстановлених слідством обставин отримувала необліковані тютюнові вироби, які в подальшому реалізовувала через нефіскалізований реєстратор розрахункових операцій (касовий апарат), установлений у торгівельному кіоску за адресою АДРЕСА_1 , тим самим приховував отриманий дохід від такої реалізації. Тобто у судовому рішенні зазначено місце розташування суб`єкта підприємницької діяльності.

Також в ухвалі містяться посилання на акти планової та позапланової перевірок щодо встановлення фактів порушень вимог податкового законодавства України ФОП  ОСОБА_6 та на те, що ці акти підтверджуються висновком судово-бухгалтерської експертизи; наведено зміст протоколу допиту ОСОБА_7 , яка зазначала, що вказівки використовувати в магазині касовий апарат, якого не було обліковано, надавав ОСОБА_6 , та зміст протоколу допиту самого ОСОБА_6 , при цьому вказується прізвище особи, матеріали щодо якої виділено в окреме провадження, — ОСОБА_6 .

За таких обставин ухвала щодо ОСОБА_7 стосується інтересів ОСОБА_6 в тій мірі, що надає йому згідно з ч. 2 ст. 24 КПК право оскаржити це рішення до вищої судової інстанції.

Така позиція Суду певною мірою узгоджується і з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 3 березня 2016 року у справі № 5-347кс15.

Отже, при вирішенні питання, чи є підстави для оскарження рішення суду до суду вищого рівня певною особою, незалежно від того, чи брала така особа участь у судовому розгляді, ключовим є з`ясування, чи насправді це рішення стосується інтересів конкретної особи.

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що ухвалу судді Апеляційного суду Житомирської області від 6 квітня 2018 року про повернення апеляційної скарги ОСОБА_6 постановлено з порушеннями вимог пунктів 10, 14 ч. 1 ст. 7, ч. 6 ст. 9, ч. 2 ст.  24, п. 10 ст. 393 КПК, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення та відповідно до положень, передбачених ч. 1 ст. 412 КПК є істотними порушеннями кримінального процесуального закону. Тому, з урахуванням зазначеного, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 438, п. 2 ч.1 ст. 436 КПК ухвалу судді апеляційного суду належить скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 369, 412, 419, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, п. 15 Перехідних положень цього Кодексу, пунктами 4, 6 параграфа 3 розділу 4 Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 6 квітня 2018 року, якою повернуто апеляційну скаргу ОСОБА_6 на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 8 червня 2017 року про звільнення ОСОБА_7 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 48 КК, скасувати.

Призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_8 каровець                                   ОСОБА_2                                               ОСОБА_3