Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

4 квітня 2019 року

справа № 369/9623/16-к

провадження № 51-6419км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                              ОСОБА_1 ,

суддів                                                                       ОСОБА_2 ,ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання              ОСОБА_4 ,

прокурора                                                  ОСОБА_5 ,

захисника                                                   ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016110200002660, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кіровограда, жителя АДРЕСА_1 , не судимого в силу ст. 89 Кримінального кодексу України (далі — КК),

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 115 КК,

за касаційними скаргами захисника ОСОБА_6 та прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, на вирок Апеляційного суду Київської області від 27 лютого 2018 року щодо ОСОБА_7 .

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 березня 2017 року дії ОСОБА_7 перекваліфіковано з ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 115КК на ст. 124КК і засуджено за цим законом до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.

Апеляційний суд Київської області 27 лютого 2018 року вирок суду першої інстанції скасував та постановив вирок, яким перекваліфікував дії ОСОБА_7 зі ст. 124КК на ч. 1 ст. 121КК та призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Згідно з вироком апеляційного суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 17 липня 2016 року близько 22:40, перебуваючи на кухні у квартирі ОСОБА_8 у м. Вишневому, куди його запросив останній для з`ясування обставин конфлікту, який виник раніше між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 , під час сварки на ґрунті особистих неприязних відносин із ОСОБА_9 , маючи умисел на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і, хоча не бажаючи, але свідомо припускаючи їх настання, вдарив ОСОБА_9 кухонним ножем у грудну клітку зліва та в ліву і праву сідниці, спричинивши потерпілому проникаюче колото-різане поранення грудної клітки з лівобічним гемопневмотораксом та підшкірною емфіземою, яке належить до тяжких тілесних ушкоджень за критерієм небезпеки для життя, та колото-різані рани сідниць, які належать до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить скасувати вирок та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв`язку з істотним порушенням кримінального процесуального закону. Обґрунтовує свої доводи тим, що:

- органи досудового розслідування правильно кваліфікували дії ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 15 і ч. 1 ст. 115 КК як закінчений замах на вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, і його винуватість у цьому злочині повністю доведена сукупністю доказів, зібраних у кримінальному провадженні;

- суд першої інстанції незаконно перекваліфікував дії ОСОБА_7 на ст. 124 КК, оскільки не зазначив, у чому виражалися погрози, від яких захищався обвинувачений, до того ж потерпілий удари не завдавав, будь-які предмети або зброя не були застосовані;

- суди не дали оцінки показанням потерпілого ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_8 про те, що ОСОБА_7 за декілька годин до події завдав потерпілому удар табуреткою по голові, що свідчить про наявність конфлікту між ними;

- суд апеляційної інстанції будь-якої оцінки вказаним обставинам не надав та не зазначив у вироку мотивів визнання частини обвинувачення необґрунтованою.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 , не заперечуючи доведеності винуватості засудженого та правильності кваліфікації його дій, просить змінити вирок апеляційного суду та звільнити ОСОБА_7 на підставі ст. 75 КК від відбування покарання з випробуванням. Обґрунтовуючи свої доводи, зазначає, що:

- суд не врахував конкретних обставин провадження, а саме чисельної переваги потерпілого і його друзів, які на відміну від ОСОБА_7 перебували у стані алкогольного сп`яніння, були ініціаторами з`ясування стосунків; потерпілий погрожував ОСОБА_7 фізичною розправою і тримав у руках акрилову палицю вагою 2 кг; ОСОБА_7 сприймав дії ОСОБА_9 як реальну загрозу своєму життю;

- суд не взяв до уваги, що ОСОБА_7 в суді визнав свою вину та щиро розкаявся, критично ставився до вчиненого;

- ОСОБА_7 має постійне місце проживання і на його утриманні перебуває бабуся 1949 року народження, за місцем проживання негативних характеристик не має, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, у цей час страждає на хронічні захворювання та потребує лікування;

- потерпілий ОСОБА_9 будь-яких претензій матеріального та морального характеру до ОСОБА_7 не мав та просив суд не позбавляти останнього волі.

Позиції учасників судового провадження

На касаційну скаргу заперечень від учасників судового провадження не надходило.

У судовому засіданні:

- прокурор частково підтримала вимоги касаційної скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, касаційну скаргу захисника просила залишити без задоволення;

- захисник підтримав свою касаційну скаргу та заперечував щодо задоволення касаційної скарги прокурора.

Мотиви Суду

Доводи у касаційній скарзі прокурора про неправильну кваліфікацію дій засудженого ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 121 КК є необґрунтованими.

Відповідно до роз`яснень, наведених у пунктах 4, 22 постанови Пленуму Верховного Суду України  від 7 лютого 2003 року № 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи", закінчений замах на умисне вбивство особи вчиняється з прямим умислом, коли винна особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. При вирішенні питання про наявність у діях особи умислу на вбивство суд повинен виходити із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховуючи спосіб, знаряддя злочину, локалізацію поранень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного, що передувала події, їх стосунки. При відмежуванні замаху на вбивство від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження визначальним є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: якщо особа, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, бажає їх настання, умисел є прямим, а якщо не бажає, хоча й свідомо припускає їх настання, умисел є непрямим.

З матеріалів провадження убачається, що суд першої інстанції кваліфікував дії обвинуваченого ОСОБА_7 за ст. 124 КК як умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони.

При цьому суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у обвинуваченого ОСОБА_7 умислу на вбивство потерпілого ОСОБА_9 , посилаючись на те, що на квартиру до ОСОБА_8 . ОСОБА_7 прийшов без будь-яких предметів, пристосованих для завдання тілесних ушкоджень, а кухонний ніж він взяв на кухні лише після того, як ОСОБА_9 почав погрожувати йому палицею. З таким висновком щодо відсутності в обвинуваченого умислу на вбивство погодився й апеляційний суд.

Однак, оцінивши всі обставини кримінального провадження, суд апеляційної інстанції встановив, що обвинувачений ОСОБА_7 не перебував у стані необхідної оборони, його дії мали умисний протиправний характер, а тому відповідальність за заподіяну шкоду повинна наставати на загальних підставах як за умисний злочин відповідно до тяжкості тілесних ушкоджень, які фактично було спричинено.

Згідно з даними висновку судово-медичної експертизи від 26 серпня 2016 року № 198/Д, які підтвердив у судовому засіданні апеляційного суду експерт ОСОБА_11 , обвинувачений ОСОБА_7 завдав потерпілому ОСОБА_9 одне проникаюче колото-різане поранення грудної клітки зліва з лівобічним гемопневморораксом та підшкірною емфіземою, яке є тяжким тілесним ушкодженням за критерієм небезпеки для життя. Поранено було грудну клітину зліва, ближче до пахової западини, далеко від серця. Внутрішніх органів не пошкоджено.

Таким чином, на підставі аналізу наявних у провадженні доказів, провівши судове слідство,  апеляційний суд встановив, що конфлікт між обвинуваченим ОСОБА_7 і потерпілим ОСОБА_9 виник раптово на ґрунті особистих неприязних відносин; знаряддя злочину (кухонний ніж) опинилося в руках обвинуваченого випадково. ОСОБА_7 завдав ОСОБА_9 лише один удар – колото-різане поранення в грудну клітину, та, маючи реальну можливість продовжити заподіяння потерпілому ударів у життєво-важливі органи, він завдав два удари ножем у сідниці, що свідчить про відсутність у обвинуваченого умислу на вбивство потерпілого та про наявність непрямого умислу на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень і необережну форму вини щодо суспільно небезпечних наслідків, оскільки він не бажав, але свідомо припускав їх настання.

Тому апеляційний суд кваліфікував дії ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 121 КК як умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

На думку Суду, за встановлених судом апеляційної інстанції обставин дії ОСОБА_7 кваліфіковано правильно.

Що стосується призначеного ОСОБА_7 покарання, то з матеріалів провадження убачається, що обставини та дані про особу засудженого, на які посилається у скарзі захисник, а саме обставини конфлікту, ініціатором якого був потерпілий; думку останнього з приводу призначення обвинуваченому покарання, не пов`язаного з позбавленням волі, та відсутність матеріальних претензій з його боку; стан здоров`я обвинуваченого, який страждає на хронічне захворювання і потребує лікування від наркотичної залежності, добровільно проходить курс соціально-психологічної реабілітації у центрі ГС "Міжнародна антинаркотична асоціація"; відсутність негативних характеристик та обставин, що обтяжують покарання, враховані судом апеляційної інстанції при призначенні покарання і були підставами для призначення мінімального строку покарання, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 121 КК.

Водночас апеляційний суд, узявши до уваги тяжкість злочину, особу ОСОБА_7 та інші обставини провадження, не знайшов підстав для його звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Суд погоджується з таким висновком апеляційного суду та, враховуючи, зокрема, ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є тяжким, вчинення злочину із застосуванням ножа та відсутність обставин, що пом`якшують покарання, також не вбачає підстав для застосування ст. 75 КК.

Доводи у скарзі про те, що ОСОБА_7 має на утриманні бабусю 1949 року народження, в цілому не спростовують висновків суду щодо призначеного покарання.

Даних, які б свідчили, що суд допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність або призначив ОСОБА_7 покарання, яке є явно несправедливим, не встановлено.

За таких обставин відсутні обґрунтовані підстави для задоволення вимог касаційних скарг.

Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Апеляційного суду Київської області від 27 лютого 2018 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, касаційні скарги захисника ОСОБА_6 та прокурора без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                            ОСОБА_2                                              ОСОБА_3