Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

02 квітня 2019 року

м. Київ

судова справа № 469/1521/17

провадження № 51-8490км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                     ОСОБА_1 ,

суддів                                                  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

при секретарі                                    ОСОБА_4 ,

за участю:

прокурора                                          ОСОБА_5 ,

захисника                                          ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017150150000590, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Новоселівки Миколаївського району Миколаївської області, жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останнього разу – за вироком Миколаївського районного суду Миколаївської області від 20 березня 2013 року за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді громадських робіт на строк 100 годин,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України,

за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 на вирок Апеляційного суду Миколаївської області від 09 серпня 2018 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Веселинівського районного суду Миколаївської області від 13 березня 2018 року ОСОБА_7 засуджено за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.

Вирішено питання про речові докази у кримінальному провадженні.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винним і засуджено за те, що він 20 серпня 2017 року близько 22:00 на парковій території бази відпочинку " ІНФОРМАЦІЯ_2 ", розташованої на АДРЕСА_2 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, діючи умисно, на ґрунті особистих неприязних відносин, які виникли в результаті сварки через ревнощі, з метою умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_8 , завдав останній численних ударів руками по кінцівках, голові, шиї та тулубу, від чого потерпіла впала на землю, а потім почав її душити, що призвело до механічної асфіксії (задушення) та смерті потерпілої.

У результаті розгляду кримінального провадження Апеляційний суд Миколаївської області задовольнив частково апеляційну скаргу прокурора, скасував вирок районного суду від 13 березня 2018 року в частині призначеного покарання та ухвалив свій, яким призначив ОСОБА_7 покарання за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі на строк 14 років.

У решті вирок місцевого суду залишив без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження

Як вбачається зі змісту касаційної скарги, захисник ОСОБА_6 , посилаючись на невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, просить скасувати вирок районного суду та вирок апеляційного і призначити новий розгляд кримінального провадження. Захисник вважає, що апеляційний суд при призначенні покарання його підзахисному у виді позбавлення волі на строк 14 років повною мірою не  врахував усіх обставин кримінального провадження, даних про особу засудженого та безпідставно ухвалив свій вирок, яким призначив покарання, явно несправедливе через суворість.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні суду касаційної інстанції захисник ОСОБА_6 , висловивши свої доводи на підтримання касаційної скарги, просила судові рішення в частині призначення покарання скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції; прокурор вважала, що доводи захисника в касаційній скарзі є безпідставними.

Мотиви Суду

Так, згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правильність правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При цьому захисник не оспорює доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та правильності кваліфікації його дій за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України.

Доводи захисника, наведені нею у касаційній скарзі, про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість колегія суддів вважає безпідставними.

Так, мотивуючи своє рішення щодо справедливого виду та міри покарання, яке необхідно призначити ОСОБА_7 , суд урахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до особливо тяжкого злочину, дані про особу засудженого, а також обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання. Зокрема, суд узяв до уваги, що ОСОБА_7 раніше неодноразово притягався до кримінальної відповідальності, має непогашену судимість за  вчинення умисного вбивства, за місцем проживання характеризується негативно, не працює, на обліку у лікарів нарколога чи психіатра не перебуває, має на утриманні неповнолітнього сина 2009 року народження.

Обставинами, які пом`якшують покарання засудженому, суд визнав з`явлення із зізнанням, щире каяття й активне сприяння розкриттю злочину, а обставиною, що його обтяжує, – вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння.

Оцінивши наведені обставини в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі у межах, передбачених санкцією інкримінованої йому частини статті КК України.

Апеляційний суд, оцінюючи правильність та справедливість призначеного ОСОБА_7 покарання, урахував зазначені обставини, а також узяв до уваги те, що засуджений, будучи неодноразово судимим, у тому числі за скоєння умисного вбивства, після відбування покарання знову вчинив особливо тяжкий злочин, направлений на позбавлення життя потерпілої ОСОБА_8 , на підставі чого суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що покарання, призначене ОСОБА_7 в мінімальних межах, передбачених санкцією ч. 2 ст. 115 КК України, не можна вважати достатнім та справедливим.

При цьому суд апеляційної інстанції, встановивши факт несправедливості призначеного засудженому покарання через м`якість, усунув таке порушення, скасувавши вирок у частині призначеного покарання та постановивши своє рішення, яким призначив ОСОБА_7 покарання за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі на строк 14 років.

З урахуванням наведених обставин, які мають значення для визначення справедливого виду та розміру покарання винній особі, кількості судимостей засудженого, одна з яких – за вчинення умисного вбивства, що свідчить про його схильність до протиправної діяльності, покарання у виді та розмірі, які було визначено судом апеляційної інстанції, є справедливим і відповідає вимогам ст. 65 КК України щодо мети покарання. З огляду на загальну характеристику особи засудженого воно сприятиме його виправленню та перевихованню, а також попередить вчинення нових протиправних діянь.

Підстав вважати це покарання несправедливим через суворість, а також підстав для його пом`якшення колегія суддів не вбачає навіть з урахуванням доводів захисника, наведених у її касаційній скарзі.

Крім того, доводи захисника про необхідність скасування вироку районного суду в  частині невідповідності призначеного покарання засудженому ОСОБА_7 є   необґрунтованими, оскільки, як убачається з матеріалів провадження, апеляційний суд скасував рішення районного суду в цій частині та ухвалив свій вирок.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили чи могли перешкодити суду повно й усебічно розглянути провадження і постановити законне, обґрунтоване та справедливе рішення, у матеріалах провадження не встановлено.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Апеляційного суду Миколаївської області від 09 серпня 2018 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 — без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                  ОСОБА_2                                  ОСОБА_9