Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

03 квітня 2019 року

м. Київ

справа № 734/2614/16

провадження № 51-7617 км 18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                  ОСОБА_1 ,

суддів                                               ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря

судового засідання                       ОСОБА_4 ,

прокурора                                       ОСОБА_5 ,

засудженого                                  ОСОБА_6 ,

захисника                                        ОСОБА_7 ,

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 на вирок Апеляційного суду Чернігівської області від 14 червня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015270000000245, за обвинуваченням

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , такого, що не має судимості,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 382 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Козелецький районний суд Чернігівської області вироком від 07 серпня 2017 року визнав невинуватим та виправдав ОСОБА_6 за ч. 3 ст. 382 КК на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) у зв`язку з відсутністю в діянні складу злочину.

Апеляційний суд Чернігівської області вироком від 14 червня 2018 року скасував виправдувальний вирок суду першої інстанції, визнав ОСОБА_6 винуватим і засудив за ч. 3 ст. 382 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями в органах місцевого самоврядування та в органах державної влади, на строк 2 роки. На підставі ст. 75 КК звільнив ОСОБА_6 від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.

За вироком апеляційного суду ОСОБА_6 визнано винним і засуджено за те, що він, обіймаючи посаду Сираївського сільського голови Козелецького району Чернігівської області, тобто будучи службовою особою, яка займає відповідальне становище, за обставин, детально викладених у вироку, умисно не виконав вимог постанови Київського апеляційного адміністративного суду (далі – КААС) від 12 березня 2015 року, що набрала законної сили.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, ставить вимогу про скасування оскарженого вироку апеляційного суду та закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_6 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК у зв`язку з відсутністю достатніх доказів для доведеності його винуватості в суді й вичерпанні можливості їх отримання. Вирок апеляційного суду вважає таким, що не відповідає вимогам статей 370, 420 КПК.

У запереченні на касаційну скаргу прокурор зазначає про необхідність залишити цю скаргу без задоволення, а вирок апеляційного суду - без зміни.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні засуджений та його захисник підтримали касаційну скаргу, прокурор заперечував проти її задоволення.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.

З огляду на положення ст. 438 КПК невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи не є предметом розгляду суду касаційної інстанції.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок апеляційного суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення зроблено з додержанням ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Зокрема, винуватість засудженого ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 382 КК, підтверджується:

- даними постанови КААС від 12 березня 2015 року у справі № 734/3133/14, згідно з якими ухвалено зобов`язати Сираївську сільську раду Козелецького району Чернігівської області в особі голови ОСОБА_6 підписати й засвідчити печаткою сільської ради дублікат свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 14 листопада 2012 року серії НОМЕР_1 , видане на ім`я ОСОБА_8 (далі – дублікат свідоцтва), та видати його ОСОБА_9 ;

- наданими у судовому засіданні показаннями потерпілої ОСОБА_9 , яка є рідною сестрою ОСОБА_6 , про те, що останній як до, так і після ухвалення постанови КААС не видавав їй належним чином засвідченого дубліката свідоцтва;

- показаннями допитаної під час апеляційного розгляду свідка ОСОБА_10 , яка до 01 квітня 2015 року обіймала посаду секретаря Сираївської сільської ради, про те, що постанову КААС вона передала особисто ОСОБА_6 , а дублікат свідоцтва зберігався у сейфі сільської ради до дня її звільнення;

- показаннями допитаної під час апеляційного розгляду свідка ОСОБА_11 , яка після 01 квітня 2015 року обіймала посаду секретаря Сираївської сільської ради, про те, що вона одержала дублікат свідоцтва від ОСОБА_10 та зберігала в сейфі, потім його забрав голова наприкінці 2015 року чи на початку 2016 року;

- показаннями допитаного як свідка держаного виконавця ОСОБА_12 , відповідно до яких попри те, що в межах відкритого виконавчого провадження 15 липня 2015 року він довів до відома ОСОБА_6 зміст судового рішення, роз`яснив про обов`язок виконання цього рішення, попередив про кримінальну відповідальність, надав семиденний строк для добровільного виконання рішення, засуджений і після закінчення цього строку не підписав і не видав ОСОБА_9 дубліката свідоцтва;

- даними листа від 25 січня 2016 року № 03-15/20 за підписом ОСОБА_6 , адресованого ОСОБА_9 , про те, що останній підписав дублікат свідоцтва, завірив печаткою і що вона може прийти для одержання документа до сільської ради.

Вищеперелічені та інші зібрані у справі докази отримано в порядку, визначеному законом, вони повністю узгоджуються між собою, а тому їх обґрунтовано та правомірно покладено судом апеляційної інстанції в основу обвинувального вироку.

Водночас не залишилися без оцінки суду й показання ОСОБА_6 , який не визнав своєї провини, при цьому не оспорював факту обізнаності щодо необхідності виконання судового рішення.

Установивши сукупність обставини, що належать до предмета доказування у кримінальному провадженні, апеляційний суд дійшов умотивованого висновку про вчинення ОСОБА_6 злочину проти правосуддя, і відповідно до цих обставин  умисні дії засудженого обґрунтовано отримали юридично-правову оцінку за  ч. 3 ст. 382 КК.

При цьому доводи засудженого та його захисника, висловлені у судовому засіданні суду апеляційної інстанції (зокрема щодо відсутності у ОСОБА_6 реальної можливості виконати постанову КААС тощо), аналогічні доводам, викладеним у касаційній скарзі, були предметом розгляду суду апеляційної інстанції, який мотивовано спростував їх у відповідному судовому рішенні.

Об`єктивна сторона злочину, передбаченого ч. 3 ст. 382 КК, полягає в одному з таких альтернативно зазначених у диспозиції діянь, як: невиконання (ухилення від виконання) вироку, ухвали, постанови, рішення суду або перешкоджання їх виконанню. За цією нормою матеріального права склад злочину є формальним, адже його об`єктивна сторона вичерпується вчиненням одного із зазначених у законі діянь – дії (перешкоджання) чи бездіяльність (невиконання). І саме з цього моменту злочин визнається закінченим. Невиконання судового акта – це бездіяльність, що полягає в незастосуванні заходів, необхідних для його виконання, за умови, якщо суб`єкт був зобов`язаний і мав реальну можливість виконати судовий акт.

Суд апеляційної інстанції достовірно встановив, що ОСОБА_6 мав реальну можливість виконати постанову КААС, однак, керуючись власними інтересами щодо одержання спадщини, ухилявся від її виконання шляхом написання відповідних заяв, листів, подання оголошень про втрату документа та версією, що адвокат загубив папку з документами після суду.

З огляду на викладене твердження в касаційній скарзі про недоведеність винуватості ОСОБА_6 в умисному невиконанні судового рішення не можна визнати обґрунтованими.

Призначене  засудженому покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК.

Усупереч посиланням у касаційній скарзі оскаржений вирок апеляційного суду не суперечить приписам статей 370, 420 КПК.

Оскільки закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, а істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, допущених у кримінальному провадженні судом апеляційної інстанції, не виявлено, тому законних підстав для скасування постановленого щодо засудженого ОСОБА_6 оскарженого судового рішення за доводами, наведеними у касаційній скарзі його захисника, Верховний Суд не вбачає.

Отже, подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 437, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Апеляційного суду Чернігівської області від 14 червня 2018 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                               ОСОБА_2                               ОСОБА_3