Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

28 березня 2019 року

м. Київ

справа № 554/5287/17

провадження № 51-5162км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                   ОСОБА_1 ,

суддів                                                ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового

засідання                                         ОСОБА_4 ,

прокурора                                        ОСОБА_5 ,

засудженого                                   ОСОБА_6 ,

захисника                                        ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 на вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 10 листопада 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 12 лютого 2018 року у кримінальному провадженні № 12017170040002429 щодо

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Орджонікідзе Дніпропетровської області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 10 листопада 2017 року ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за ч. 2 ст. 186 КК України до  покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Апеляційний суд Полтавської області ухвалою від 12 лютого 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_6 та потерпілого ОСОБА_8 залишив без задоволення, а вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 – без змін.

Суд визнав ОСОБА_6 винуватим у вчиненні злочину, за який його було засуджено, за обставин, детально викладених у вироку.

Як установив суд, ОСОБА_6 31 травня 2017 року близько 16:50, перебуваючи у  маршрутному автобусі, який став на зупинці громадського транспорту "Краєзнавчий музей" на вул. Небесної сотні у м. Полтаві, повторно, відкрито, шляхом ривка з шиї потерпілого ОСОБА_8 заволодів його золотим ланцюжком вартістю 6 259 грн.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі з доповненнями засуджений ОСОБА_6 та в касаційній скарзі його захисник ОСОБА_7 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок суворості, порушили питання про зміну судових рішень та просять на підставі ст.  75 КК України звільнити ОСОБА_6 від відбування покарання з  випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 3 роки. При  цьому скаржники зазначили, що вирок місцевого суду не  відповідає вимогам ст. 370 КПК України, оскільки при призначенні покарання місцевий суд безпідставно вказав, що ОСОБА_6 не працює, не врахував висновку органу пробації, відповідно до якого йому може бути призначено покарання, не пов`язане з  позбавленням волі, не врахував обставин, що пом`якшують покарання, позиції потерпілого, того, що він має на утриманні малолітнього сина. Також наголошують, що ухвала апеляційного суду належним чином не мотивована, а тому не відповідає вимогам ст. 419 КПК України. Засуджений, крім іншого, посилається на те, що просив суд апеляційної інстанції розглянути кримінальне провадження за його безпосередньою участю в судовому засіданні, однак судове засідання відбулося у  режимі відеоконференції.

Позиції інших учасників судового провадження

Засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7 підтримали касаційні скарги.

Прокурор ОСОБА_5 заперечувала проти задоволення касаційних скарг.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, за  який його засуджено, та кваліфікація його дій у касаційних скаргах засудженого та його захисника не оскаржуються.

Доводи засудженого та його захисника про суворість призначеного засудженому покарання є непереконливими.

Так, відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і  обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Призначаючи покарання ОСОБА_6 , місцевий суд з достатньою повнотою врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є  тяжким, особу винуватого, який неодноразово судимий, новий корисливий злочин вчинив через невеликий проміжок часу після звільнення з місць позбавлення волі, має на утриманні малолітню дитину, обставини, що пом`якшують покарання, – щире каяття, активне сприяння розкриттю злочинів, добровільне відшкодування завданого збитку, відсутність обставин, які обтяжують покарання. За таких умов місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_6 мінімального покарання, передбаченого санкцією частини статті, за  якою його визнано винуватим.

Призначене ОСОБА_6 покарання, на думку колегії суддів, є необхідним і  достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів та відповідає вимогам статей 50, 65 КК України.

Розглянувши апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_6 та потерпілого ОСОБА_8 , в яких порушувалося питання про суворість призначеного ОСОБА_6 покарання, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку, що  вирок місцевого суду є законним, обґрунтованим і повною мірою відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України.

При цьому апеляційним судом враховано висновки органу пробації про наявність високих ризиків того, що обвинувачений є небезпечним для суспільства, зокрема, для окремих осіб, та може вчинити нові злочини.

Враховуючи конкретні обставини кримінального провадження, а також те, що засуджений ОСОБА_6 через короткий проміжок часу після звільнення з місць позбавлення волі вчинив новий умисний корисливий злочин, колегія суддів не  вбачає підстав для звільнення його від відбування покарання з випробуванням на  підставі ст. 75 КК України, про що порушується питання в касаційних скаргах засудженого та його захисника.

Ухвала апеляційного суду є достатньо мотивованою і такою, що відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Оскільки в касаційних скаргах не наведено переконливих доводів на обґрунтування можливості застосування до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України, то скарги задоволенню не підлягають.

Не підтверджено і доводів засудженого про позбавлення його можливості бути особисто присутнім на судовому засіданні суду апеляційної інстанції.

Відповідно до запису судового засідання від 12 лютого 2018 року, зафіксованого на  технічному носії інформації, воно відбулося за участю обвинуваченого ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції), який клопотання про його безпосередню участь та доставку на судове засідання не заявляв. Відсутні такі клопотання і в матеріалах кримінального провадження.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставою для зміни чи скасування судових рішень, не встановлено.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Октябрського районного суду м. Полтави від 10 листопада 2017 року та  ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 12 лютого 2018 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й  оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                           ОСОБА_2                          ОСОБА_3