Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

21 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 591/5467/16-к

Номер провадження в апеляційному суді 11-кп/788/525/18

Провадження № 51 – 9615 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого           ОСОБА_1 ,

суддів:                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                                      ОСОБА_4 ,

прокурора                                                                           ОСОБА_5 ,

захисника засудженого ОСОБА_6                                адвоката ОСОБА_7 ,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015200440004066 від 14 липня 2015 року, щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Суми, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою:

АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

за ст. 286 ч. 2 КК України,

за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_6 на вирок Апеляційного суду Сумської області від 22 жовтня 2018 року щодо нього.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Зарічного районного суду м. Суми від 21 лютого 2018 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 286 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк

3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_6 : на користь потерпілих ОСОБА_8 та

ОСОБА_9 по 50 000 гривень кожному на відшкодування моральної шкоди; на користь держави 3 455 гривень 10 копійок процесуальних витрат за проведення судових експертиз.

Ухвалено стягнути з ПАТ "Акціонерна страхова компанія "Омега" на користь потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_9 по 7 308 гривень кожному на відшкодування моральної шкоди

Прийнято рішення щодо речових доказів, а саме автомобіль марки "ВАЗ-2108" державний номерний знак НОМЕР_1 повернуто власнику, а накладений на нього арешт скасовано.

Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за те, що він 13 липня

2015 року приблизно о 21 годині 30 хвилин, керуючи автомобілем марки "ВАЗ-2108" державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись у м. Суми зі сторони вул. 20 років Перемоги по вул. Прокоф`єва зі швидкістю не менше 67,3 км/год, порушив вимоги пунктів 12.4. та 12.3. Правил дорожнього руху України, перевищив дозволену в населених пунктах швидкість руху, зневажив безпекою дорожнього руху, маючи об`єктивну можливість виявити небезпеку для руху, своєчасно не прийняв заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, та допустив наїзд на пішохода ОСОБА_10 , який у порушення пунктів 4.7., 4.8., 4.14.г) Правил дорожнього руху України перетинав проїзну частину вул. Прокоф`єва зліва направо відносно напрямку руху автомобіля поза пішохідним переходом. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_10 отримав тяжкі тілесні ушкодження, від яких помер на місці події.

Вироком Апеляційного суду Сумської області від 22 жовтня 2018 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 за апеляційними скаргами прокурора та потерпілої ОСОБА_8 у частині призначення покарання та скасування арешту на майно скасовано, ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_6 за ст. 286 ч. 2 КК України призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.

Строк відбування покарання ОСОБА_6 вказано рахувати з моменту приведення вироку до виконання.

Збільшено розмір моральної шкоди та ухвалено стягнути з ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_8 90 000 гривень на відшкодування моральної шкоди.

Ухвалено стягнути з ПАТ "Акціонерна страхова компанія "Омега" на користь потерпілої ОСОБА_8 2 743 гривні 50 копійок на відшкодування витрат на поховання.

Автомобіль марки "ВАЗ-2108" державний номерний знак НОМЕР_1 конфісковано в рахунок відшкодування заподіяної шкоди потерпілим ОСОБА_8 та

ОСОБА_9 .

У решті вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок суду апеляційного суду щодо нього скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Даючи свою оцінку доказам у кримінальному провадженні, ОСОБА_6 вважає, що судами першої та апеляційної інстанцій неправильно встановлено момент виникнення небезпеки для нього як водія автомобіля марки "ВАЗ-2108", швидкість руху зазначеного автомобіля, швидкість руху пішохода ОСОБА_10 та відстань, яку він подолав до зіткнення, такі дані по суті є припущеннями слідчого. Зазначає, що апеляційний суд безпідставно відмовив у дослідженні відеозапису з камер зовнішнього спостереження АЗС "АМІК". Указує на те, що суд апеляційної інстанції, зазначивши про вивчення звукозапису допиту експерта – свідка ОСОБА_11 та, пославшись на його показання у більшому обсязі, ніж суд першої інстанції, порушив принцип безпосередності дослідження доказів. Крім того, вважає, що вирок апеляційного суду в частині вирішення цивільного позову, пред`явленого до нього, також підлягає скасуванню.

Заперечень на касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 від учасників судового провадження не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Захисник ОСОБА_7 у судовому засіданні зазначив про обґрунтованість касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 та просив її задовольнити.

Прокурор у судовому засіданні вважав касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6  необґрунтованою і просив залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційній скарзі, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались вимог зазначеного закону.

Так, на підтвердження винуватості ОСОБА_6 та доведеності його вини у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого, суд обґрунтовано послався, у тому числі на: показання самого ОСОБА_6 , який не заперечував факту наїзду автомобілем під його керуванням на пішохода

ОСОБА_10 , який перетинав проїзну частину зліва направо відносно напрямку руху автомобіля поза пішохідним переходом; показання свідка ОСОБА_12 , який разом з ОСОБА_10 перетинали проїзну частину, про обставини наїзду на останнього автомобілем; показання свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , які були очевидцями дорожньо-транспортної пригоди; даними, які містяться у протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 13 липня 2015 року та фототаблиці до нього; у протоколах слідчих експериментів від 16 липня 2016 року за участю     ОСОБА_6 в присутності захисника, від 12 серпня 2015 року за участю свідка     ОСОБА_13 , від 18 серпня 2015 року за участю свідка ОСОБА_12 та від               12 серпня 2015 року за участю свідка ОСОБА_14 ; висновки судових автотехнічних експертиз від 07 червня 2016 року № 12720, від 19 жовтня 2015 року № 170 та від 05 жовтня 2015 року № 157, проведених на підставі зазначених слідчих експериментів, про швидкість автомобіля марки "ВАЗ-2108", яким керував ОСОБА_6 , порушення правил дорожнього руху, які допустив ОСОБА_6 , та наявність у ОСОБА_6 технічної можливості уникнути дорожньо-транспортну пригоду; висновок транспортно-трасологічної експерти від 14 серпня 2015 року № 84 про визначення місця наїзду на пішохода; висновок комплексної судової автотехнічної експертизи від 07 жовтня 2016 року № 8107/8544 про те, що при встановленому експертним шляхом моменті виникнення небезпеки для руху ОСОБА_6 , він мав технічну можливість уникнути дорожньо-транспортну пригоду шляхом зупинки автомобіля до лінії руху пішохода ОСОБА_10 як при швидкості 67,3 км/год, так і при швидкості руху 60 км/год, тобто мав можливість запобігти пригоді, виконавши вимоги пункту 12.3. Правил дорожнього руху України; висновок судово-медичної експертизи від 25 вересня 2015 року № 631/411 про отримання ОСОБА_10 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди тяжких тілесних ушкоджень, від яких він помер на місці.

Суд першої інстанції також безпосередньо допитав експерта ОСОБА_11 , який у судовому засіданні підтримав висновки проведених ним судової автотехнічної експертизи від 07 червня 2016 року № 12720 та комплексної судової автотехнічної експертизи від 07 жовтня 2016 року № 8107/8544. Експерт вказав використані ним методики при проведені дослідження, зауважив, що ним було використано заданий слідчим момент виникнення небезпеки та момент виникнення небезпеки, встановлений експертним шляхом. При визначені такого моменту експертним шляхом відстань 75 метрів враховувалась як відстань, з якої водій міг виявити силует пішоходів. Зауважив, що момент виникнення небезпеки є відстань зупиночного шляху, його встановлено із показань обвинуваченого ОСОБА_6 та свідків         ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_12 . Мотивуючи своє рішення, суд обґрунтовано врахував зазначені показання та послався на них у вироку. При цьому, як убачається із журналу судового засідання від 10 липня 2017 року та аудіозапису, який міститься на технічному носії фіксації кримінального провадження в суді першої інстанції, сторона захисту використала своє право задавати питання експерту.

Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_6 зазначеного кримінального правопорушення та правильно кваліфікував його дії за ст. 286 ч. 2 КК України. При цьомусуд оцінив докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами, у тому числі ОСОБА_6 на вирок місцевого суду, перевірив викладені у ній доводи про неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, недоведеність його винуватості, які аналогічні доводам його касаційної скарги, визнав їх безпідставними, належним чином мотивувавши своє рішення.

Доводи касаційної скарги про істотне порушення апеляційним судом вимог кримінального процесуального є необґрунтованими.

Відповідаючи на доводи апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_6 , суд апеляційної інстанції обґрунтовано послався на показання експерта ОСОБА_11 , якого безпосередньо було допитано судом першої інстанції. При цьому апеляційний суд не давав свою (іншу) оцінку зазначеним показанням і порушення принципу безпосередності дослідження доказів не допустив.

Відповідно до вимог ст. 404 ч. 3 КПК України за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

У апеляційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просив повторно дослідити протоколи слідчих експериментів, висновки судових автотехнічних експертиз та відеозапис з камер зовнішнього спостереження АЗС "АМІК", на якому зафіксовано момент дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно з журналом судового засідання від 22 жовтня 2018 року та аудіозаписом, який міститься на технічному носії фіксації кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, апеляційний суд частково задовольнив зазначене клопотання та безпосередньо дослідив зазначені письмові докази. Відеозапис повторно не відтворювався, оскільки про неповноту та порушення при його відтворенні в суді першої інстанції сторона захисту не зазначала.

При призначенні покарання ОСОБА_6 за ст. 286 ч. 2 КК України суд апеляційної інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, дані про особу засудженого, обставини, що пом`якшують і обтяжують його покарання.

Як убачається зі змісту вироку, суд апеляційної інстанції врахував тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, його наслідки у вигляді смерті ОСОБА_10 , дані про особу ОСОБА_6 , його відношення до вчиненого та до потерпілої, а також її позицію щодо покарання.

Врахувавши всі зазначені обставини в їх сукупності, апеляційний суд дійшов  обґрунтованого висновку про неможливість виправлення засудженого без його ізоляції від суспільства і обґрунтовано скасував вирок суду першої інстанції в частині застосування ст. 75 КК України, призначивши ОСОБА_6 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки, мотивувавши таке рішення.

Покарання, призначене ОСОБА_6 апеляційним судом, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, воно відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Збільшивши розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_8 до 90 000 гривень, суд апеляційної врахував моральні переживання, понесені ОСОБА_8 у зв`язку зі смертю її чоловіка і батька її малолітнього сина, характер та обсяг фізичних, душевних та психічних страждань, їх тривалість, тяжкість вимушених негативних змін у житті. Рішенняапеляційного суду в цій частині відповідає вимогам статей 23, 1167 ЦК України.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судового рішення, не виявлено.

Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги засудженого ОСОБА_6 та скасування вироку суду апеляційної інстанції щодо нього не знаходить.

Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, п. 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ, Суд

ухвалив:

Вирок Апеляційного суду Сумської області від 22 жовтня 2018 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а його касаційну скаргу – без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                         ОСОБА_2                                ОСОБА_3