Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

21 березня 2019 року

м. Київ

справа №661/3086/15-к

провадження  №51-7233км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                                   ОСОБА_1 ,

суддів                                                                ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                   ОСОБА_4 ,

прокурора                                                        ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015230070000514, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі – КК),

за касаційною скаргою потерпілого ОСОБА_7 на вирок Новокаховського міського суду Херсонської області від 11 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 29 березня 2018 року щодо ОСОБА_6 .

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Новокаховського міського суду Херсонської області від 11 липня 2017 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати всіма видами транспортних засобів на строк 1 рік. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 у рахунок відшкодування моральної шкоди 45 000 грн, на користь ОСОБА_7 та ОСОБА_8 – процесуальні витрати на проїзд у сумі 2895,32 грн, по 1447,66 грн кожному.

Стягнуто зі страхової компанії ПрАТ СК "Провідна" на користь ОСОБА_7 у рахунок відшкодування витрат на лікування 4743,57 грн, моральної шкоди – 5000 грн.

Апеляційний суд Херсонської області ухвалою від 29 березня 2018 року змінив вирок у частині вирішення цивільного позову і постановив стягнути із приватного акціонерного товариства "Страхова Компанія "Провідна" на користь ОСОБА_7 у рахунок відшкодування витрат на лікування 9528,71 грн та 476,44 грн — у рахунок відшкодування моральної шкоди. В іншій частині вирок залишив без зміни.

ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 27 лютого 2015 року близько 18:45, керуючи належним йому технічно справним автомобілем "OpelAscona", (д.н.з.  НОМЕР_1 ), рухаючись по вул. Французькій у м. Нова Каховка Херсонської області у напрямку перехрестя з вул. М. Букіна, не дотримався вимог п. 12.3 Правил дорожнього руху, не вжив заходів до зменшення швидкості руху керованого ним автомобіля чи зупинки транспортного засобу, проявив неуважність і безтурботність до дорожньої обстановки, яка склалася, не надав дороги пішоходу ОСОБА_7 , який перетинав вул. Французьку по діагоналі зліва направо, та здійснив наїзд на нього зазначеним транспортним засобом, заподіявши потерпілому тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, у тому числі закриту черепно-мозкову травму у вигляді забою головного мозку тяжкого ступеня, посттравматичний субарахноїдальний крововилив, закритий перелом правої скулової кістки, садна обличчя, що відносяться до тяжких тілесних ушкоджень.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі потерпілий просить скасувати судові рішення в частині обраної ОСОБА_6 міри покарання через м`якість і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На обґрунтування доводів потерпілий посилається на те, що суд першої інстанції:

- не дотримався повною мірою вимог статей 50, 65, 75 КК і дійшов необґрунтованого висновку про призначення ОСОБА_9 занадто м`якого покарання та звільнення його від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком, не врахувавши при цьому обставин, що обтяжують покарання, та даних про особу винного;

- безпідставно не визнав обставиною, що обтяжує покарання, тяжкі наслідки вчинення злочину, а саме факт отримання потерпілим інвалідності в результаті злочинних дій ОСОБА_6 , що призвело до обмеження життєдіяльності потерпілого ОСОБА_7 ;

- неналежним чином дав оцінку даним про особу обвинуваченого, врахувавши його позитивну характеристику, яку апеляційний суд визначив як посередню;

- не врахував відсутності щирого каяття у ОСОБА_6 , який вину не визнав, використовував для підтвердження невинуватості у вчиненому факт водіння об`єкта підвищеної небезпеки – автомобіля в окулярах через поганий зір, не сприяв розкриттю злочину, не відшкодував завданих збитків у повному обсязі, не надав медичної допомоги одразу після вчинення злочину;

- дійшов хибного висновку про можливість виправлення ОСОБА_6 без відбування покарання та безпідставно позбавив його права керувати транспортними засобами лише на 1 рік.

Апеляційний суд не звернув уваги на порушення, допущені судом першої інстанції, не врахував належним чином доводів сторони обвинувачення, встановив, що обвинувачений характеризується не позитивно, а посередньо, вказав, що надання дозволу на керування транспортними засобами в окулярах не звільняє водія від обов`язку дотримуватися вимог ПДР, а навпаки вимагає більшої уваги та врахування дорожньої обстановки, та при цьому залишив вирок без зміни.

Потерпілий вважає, що ОСОБА_6 слід призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати всіма видами транспортних засобів на строк 3 роки.

Позиції інших учасників судового провадження

Від інших учасників процесу заперечень на касаційну скаргу не надійшло.

У судовому засіданні прокурор не підтримав касаційну скаргу потерпілого.

Мотиви Суду

Відповідно до вимог ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 та правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі не оскаржується.

Згідно з вимогами ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Зі змісту положень, передбачених ст. 75 КК, убачається, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у вигляді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більш ніж 5 років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Як видно із вироку, при призначенні ОСОБА_6 покарання суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 65 КК врахував обставини, на які посилається у скарзі потерпілий, зокрема те, що ОСОБА_6 не визнав себе винуватим у скоєному правопорушенні, в результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілому ОСОБА_7 заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок яких він отримав інвалідність і продовжує лікування.

Водночас суд врахував:

- вчинення ОСОБА_6 тяжкого злочину з необережності;

- пом`якшуючу покарання обставину, якою суд визнав добровільне часткове відшкодування завданого збитку потерпілому;

- відсутність обтяжуючих покарання обставин;

- дані про особу ОСОБА_6 , який вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується за місцем проживання.

Саме з урахуванням зазначених обставин у їх сукупності суд обрав ОСОБА_6 покарання у межах санкції ч. 2 ст. 286 КК, яке не є мінімальним, з призначенням додаткового покарання, дійшовши при цьому висновку, що виправлення і перевиховання обвинуваченого можливо без ізоляції від суспільства, та звільнивши останнього від відбування основного покарання з випробуванням.

Апеляційний суд, розглядаючи апеляційну скаргу прокурора, встановив, що суд першої інстанції при призначенні покарання врахував: ступінь тяжкості вчиненого необережного злочину; особу винного, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, не перебував у стані алкогольного сп`яніння під час скоєного кримінального правопорушення, за місцем проживання характеризується посередньо; пом`якшуючу покарання обставину – надання у добровільному порядку матеріальної допомоги потерпілому в період лікування;відсутність обтяжуючих покарання обставин, а тому з огляду на конкретні обставини кримінального провадження і доводи в апеляційній скарзі прокурора, висновок суду першої інстанції про призначення ОСОБА_6 покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати всіма видами транспортних засобів на строк 1 рік та можливість виправлення останнього без відбування основного покарання в порядку ст. 75 КК визнав таке покарання обґрунтованим, належним чином умотивувавши своє рішення.

З урахуванням зазначеного твердження у касаційній скарзі про неналежну оцінку судом даних щодо особи ОСОБА_6 спростовуються змістом судових рішень.

При цьому, враховуючи вчинення ОСОБА_6 тяжкого злочину з необережності, беручи до уваги дані про особу, конкретні обставини провадження, відсутність даних про те, що засуджений допустив наїзд саме на пішохідному переході, його звільнення від відбування основного покарання з випробуванням відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Крім того, Суд бере до уваги, що потерпілий, посилаючись у скарзі на те, що суд не обґрунтовано призначив ОСОБА_6 покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік та на підставі ст. 75 КК звільнив його від відбування основного покарання з випробуванням на строк 2 роки, у прохальній частині своєї касаційної скарги просить скасувати вирок лише в частині обраної міри покарання через її м`якіcть та не заявляє вимог про скасування у зв`язку з неправильним застосуванням закону про кримінальну відповідальність, зокрема ст. 75 КК, якою регулюється питання щодо звільнення від відбування призначеного покарання.

Доводи у касаційній скарзі про те, що ОСОБА_6 вину не визнав, не висловив щирого каяття у вчиненому, не відшкодував завданих збитків у повному обсязі, не сприяв розкриттю злочину, в цілому не впливають на вид та розмір призначеного покарання, оскільки таке покарання було призначено в межах санкції та не в мінімальному розмірі, без застосування положень, передбачених ст. 69 КК.

При постановленні судових рішень судами першої та апеляційної інстанцій не було встановлено жодних обставин у частині ненадання ОСОБА_6 медичної допомоги потерпілому одразу після вчинення злочину, у зв`язку з чим Суд не вбачає підстав для надання оцінки доводам, наведеним у касаційній скарзі, в цій частині. Також судом не враховувалась як обставина, що пом`якшує покарання, керування ОСОБА_6 транспортним засобом в окулярах.

Отже, Суд не вбачає підстав для висновку про те, що обрана міра покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік є явно несправедливою через м`якість.

Посилання у касаційній скарзі потерпілого ОСОБА_7 щодо безпідставного неврахування судом тяжких наслідків вчинення злочину, а саме отримання ним інвалідності, як обставини, що обтяжує покарання, не ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 337 КПК суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження. Тому у зв`язку з тим, що факту отримання потерпілим інвалідності не було зазначено в обвинувальному акті як обтяжуючої покарання обставини, суд позбавлений права самостійно визнати зазначену обставину як обтяжуючу. Разом із тим, зі змісту вироку вбачається, що суд урахував цю обставину при кваліфікації злочину, призначенні покарання та вирішенні цивільного позову.

Водночас, відповідно до ч. 4 ст. 67 КК, якщо будь-яка з обставин, що обтяжує покарання, передбачена в статті Особливої частини цього Кодексу як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його обтяжує. Тому суд, врахувавши заподіяння тяжких тілесних ушкоджень як кваліфікуючу ознаку злочину за ч. 2 ст. 286 КК, не мав врахувати цю обставину ще раз як обтяжуючу.

З огляду на вищезазначене відсутні обґрунтовані підстави для задоволення скарги потерпілого та скасування судових рішень щодо ОСОБА_6 .

Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Вирок Новокаховського міського суду Херсонської області від 11 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 29 березня 2018 року у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, касаційну скаргу потерпілого – без задоволення.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                     ОСОБА_2                          ОСОБА_3