Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

20 березня 2019 року

м. Київ

справа № 484/68/16-к

провадження № 51-6268км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого           ОСОБА_1 ,

суддів                        ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                                     ОСОБА_4 ,

прокурора                                                                          ОСОБА_5 ,

засудженого                                                                      ОСОБА_6 ,

захисника                                                                           ОСОБА_7 (в режимі               відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 на ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 18 квітня 2018 року в кримінальному провадженні № 12015150110003259 щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Первомайська Миколаївської області, жителя АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 січня  2016 року ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 115 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років.

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 18 квітня 2018 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду – без змін. На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_6 у строк покарання строк тримання під вартою з 21 жовтня 2015 року по 10 березня 2016 року з розрахунку один день тримання під вартою за два дні позбавлення волі.

Як установив місцевий суд, 14 жовтня 2015 року ОСОБА_6 разом зі своєю співмешканкою ОСОБА_9 , перебуваючи за місцем проживання на АДРЕСА_1 , вживали спиртні напої. В денний час між ними на ґрунті раптово виниклих особистих неприязних відносин з приводу зловживання ОСОБА_9 спиртними напоями виник конфлікт, під час якого остання висловилася на адресу ОСОБА_6 брутальною лайкою, що дуже розлютило його. У відповідь на слова ОСОБА_9 ОСОБА_6 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, швидко підійшов до співмешканки, яка в цей час готувала їсти і тримала в руці кухонний ніж, та з метою протиправного позбавлення життя ОСОБА_9 відібрав у неї ніж і ударив ним співмешканку в ділянку лопатки з лівого боку, заподіявши їй тяжкі тілесні ушкодження, від яких ОСОБА_9 протягом короткого проміжку часу померла на місці події.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить змінити ухвалу апеляційного суду, перекваліфікувати його дії з ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 2 ст. 121 КК України та призначити мінімальне покарання за цією статтею. Крім того, просить перевірити правильність застосування ч. 5 ст. 72 КК України.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, порушує питання про скасування ухвали апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Вказує, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги правову позицію засудженого щодо правової кваліфікації його протиправних дій, не дослідив доказів у справі, чим порушив право засудженого на захист.

Позиції інших учасників судового провадження

У письмових запереченнях на касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 засуджений ОСОБА_6 не погоджується із вимогами касаційної скарги захисника про скасування судового рішення і призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції, просить вийти за межі касаційних вимог і дослідити докази та фактичні обставини справи.

У судовому засіданні засуджений ОСОБА_6 підтримав свою касаційну скаргу повністю та просив її задовольнити. Касаційну скаргу свого захисника ОСОБА_7 засуджений  підтримав частково.

Захисник ОСОБА_7 підтримав частково свою касаційну скаргу, а касаційну скаргу засудженого – в повному обсязі.

Прокурор ОСОБА_5 вважав касаційні скарги необґрунтованими, просив залишити їх без задоволення, а судове рішення – без зміни.

Мотиви Суду

Згідно зі  ст. 433 КПК України суд касаційної інстанціїперевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень у межах касаційної скарги.

Доводи захисника про те, що суд апеляційної інстанції не взяв до уваги правову позицію засудженого щодо правової кваліфікації його протиправних дій та не дослідив доказів у справі, чим порушив право засудженого на захист, є необґрунтованими.

Вирок або ухвала суду першої інстанції за загальним правилом перевіряються в межах вимог, викладених в апеляційній скарзі, тобто суд апеляційної інстанції передусім розглядає вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу, та їх обґрунтування із зазначенням того, у чому полягає незаконність чи необґрунтованість судового рішення.

Апеляційний суд дотримався положень ч. 3 ст. 404 КПКУкраїни, згідно з якими суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, якщо про це надійшло клопотання учасників судового провадження. Цією ж нормою передбачено можливість апеляційного суду дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується. Це кореспондується з обов`язком апелянта зазначити причини неподання доказів до суду першої інстанції та незазначення у суді першої інстанції обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі, та які судом першої інстанції не досліджувалися.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження на вирок місцевого суду захисник ОСОБА_8 подав апеляційну скаргу, але як видно з її змісту, він не заявляв клопотання про повторне дослідження апеляційним судом обставин, встановлених під час кримінального провадження, у зв`язку з їх неповним дослідженням судом першої інстанції. Крім того, ні захисник ОСОБА_7 , ні засуджений ОСОБА_6  в судовому засіданні апеляційного суду також не заявляли клопотання про дослідження доказів, які б давали можливість апеляційному суду згідно з ч. 3 ст. 404 КПКУкраїни повторно дослідити обставини кримінального провадження та докази, які не досліджувалися судом першої інстанції.

У касаційній скарзі засуджений, серед іншого, просить доказам у справі дати іншу оцінку, ніж ту, яку дали суди першої й апеляційної інстанцій, тоді як перевірку цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесено.

Що стосується доводів у касаційній скарзі засудженого щодо неправильної кваліфікації його дій з огляду на відсутність в останнього наміру вбивати потерпілу, то вони є безпідставними з огляду на таке.

При перевірці матеріалів кримінального провадження касаційним судом установлено, що свої висновки про доведеність винуватості ОСОБА_6  у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України,та правильність кваліфікації його дій за цією нормою кримінального закону суд першої інстанції зробив на підставі доказів, досліджених та оцінених у сукупності з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства, про що у судовому рішенні наведено докладні мотиви.

Такий висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6  у вчиненні вбивства, тобто умисного протиправного заподіяння смерті іншій людині, місцевий суд зробив на підставі сукупності доказів, зібраних та перевірених у судовому засіданні відповідно до процесуального законодавства, зокрема на підставі показань самого засудженого, який не заперечував завдання потерпілій ОСОБА_9 одного удару в ділянку лопатки, а також даних, що містяться у протоколах слідчих дій та інших матеріалах.

На думку колегії суддів, висновки суду першої інстанції щодо оцінки доказів винуватості ОСОБА_6  саме у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, належним чином обґрунтовано та вмотивовано.

Ретельно дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні фактичні дані, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, місцевий суд обґрунтовано вирішив, що вони в сукупності та взаємозв`язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_6 .

Так, для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 ККУкраїни), повинні ретельно досліджуватися докази, що мають значення для з`ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть  потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю.

Як видно з матеріалів провадження, висновок суду щодо спрямованості умислу засудженого ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності.

Зокрема, було встановлено, що ОСОБА_6 , застосовуючи таке знаряддя злочину, як ніж, свідомо умисно завдав ним одного удару в ділянку лопатки потерпілій, що перебуває у прямому причинному зв`язку зі смертю потерпілої, оскільки саме від заподіяних останній тяжких тілесних ушкоджень, зазначених у висновку судово-медичної експертизи, настала її смерть.

З урахуванням конкретних обставин справи дії ОСОБА_6 , на думку колегії суддів, правильно кваліфіковано за ч. 1 ст.115 КК України.

Даних про неправильне застосування кримінального закону не встановлено.

Суд апеляційної інстанції, розглядаючи апеляційну скаргу захисника, належним чином перевірив наведені в ній доводи, дав на них вичерпну відповідь і, залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, зазначив в ухвалі достатні підстави, на яких визнав ці доводи необґрунтованими, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Перегляд кримінального провадження в апеляційному порядку здійснювався відповідно до вимог кримінального процесуального закону.

Ухвала апеляційного суду є достатньо мотивованою та відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Колегія суддів вважає, що покарання засудженому ОСОБА_6 призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України з урахуванням тяжкості кримінального правопорушення та даних про особу засудженого. Призначене покарання є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових злочинів.

Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, у тому числі і тих, про які зазначили засуджений та захисник у своїх касаційних скаргах, судом касаційної інстанції не встановлено.

За таких обставин касаційні скарги засудженого та його захисника в цій частині задоволенню не підлягають.

Що стосується наведених у касаційній скарзі доводів засудженого про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, то вони заслуговують на увагу.

Частиною 5 ст. 72 КК України в редакції Закону України "Про внесення зміни до  Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання" від 26 листопада 2015  року № 838-VIII було передбачено, що зарахування судом строку попереднього ув`язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув`язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Законом України "Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув`язнення" від  18 травня 2017 року № 2046-VIII, який набрав чинності 21 червня 2017 року, ч. 5 ст. 72 КК України викладено у такій редакції: "Попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті. При призначенні покарань, не зазначених у частині першій цієї статті, суд, враховуючи попереднє ув`язнення, може пом`якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування".

Зазначені права та свободи людини і громадянина мають своє відображення у  положеннях ст. 5 КК України. Так, ч. 2 цієї статті передбачено, що закон про  кримінальну відповідальність, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії у часі.

Відповідно до правового висновку щодо правозастосування, який міститься в  постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року в справі №663/537/17, положення ч. 5 ст. 72 КК України щодо правил зарахування попереднього ув`язнення до строку позбавлення волі чи інших видів покарань, передбачених у ч. 1 ст. 72 КК України, визначають "інші кримінально-правові наслідки діяння" у розумінні ч. 2 ст. 4 КК України.

Якщо особа вчинила злочин у період до 23 грудня 2015 року (включно), то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону № 838-VIII (пряма дія Закону № 838-VIII як такого, який "іншим чином поліпшує становище особи" в розумінні ч. 1 ст. 5 КК).

Якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно) і щодо неї продовжували застосовуватися заходи попереднього ув`язнення після 21 червня 2017 року, тобто після набрання чинності Законом № 2046-VIII, то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч.  5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII. У такому разі Закон № 838-VIII має переживаючу (ультраактивну) дію. Застосування до таких випадків Закону № 2046-VIII є неправильним, оскільки зворотна дія Закону № 2046-VIII як такого, що  "іншим чином погіршує становище особи", відповідно до ч. 2 ст. 5 КК України не  допускається.

Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що кримінальне правопорушення ОСОБА_6 вчинив 14 жовтня 2015 року і щодо нього продовжували застосовуватися заходи попереднього ув`язнення після 21 червня 2017 року. Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 18 квітня 2018 року на підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_6 у строк покарання строк тримання під вартою з 21 жовтня 2015 року по 10 березня 2016 року з розрахунку один день тримання під вартою за два дні позбавлення волі, а з 11 березня 2016 року по 18 квітня 2018 року з розрахунку один день тримання під вартою за один день позбавлення волі. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 жовтня 2017 року ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 10 березня 2016 року скасовано та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Враховуючи те, що ОСОБА_6 засуджений до покарання у виді позбавлення волі, то на підставі ч. 5 ст. 72 КК України ОСОБА_6 слід зарахувати строк попереднього ув`язнення з 25  жовтня 2017 року по 18 квітня 2018 року з розрахунку один день тримання під вартою за два дні позбавлення волі,  оскільки неврахування судом апеляційної інстанцій цього періоду відповідно до положень ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону №  838-VIII від 26 листопада 2015 року не узгоджується з правовим висновком, викладеним в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року в справі №663/537/17, а тому колегія суддів вважає за необхідне змінити ухвалу апеляційного суду в цій частині.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 18 квітня 2018 року щодо ОСОБА_6 змінити.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону № 838-VIII від 26 листопада 2015 року зарахувати ОСОБА_6 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 25 жовтня 2017 року по 18 квітня 2018 року включно із розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

В іншій частині ухвалу апеляційного суду залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й  оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                         ОСОБА_2                                     ОСОБА_3