Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2019 року

м. Київ

справа 161/5606/17

провадження № 51-4369км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                       ОСОБА_1 ,

суддів                                                    ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання       ОСОБА_4 ,

прокурора                                            ОСОБА_5 ,

представника потерпілої                 ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурорів на ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 21 грудня 2017 року у кримінальному провадженні № 12016030010003671 за обвинуваченням

ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Новокотів Луцького району Волинської області, проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 липня 2017 року

встановлено, що ОСОБА_7 вчинив злочин, передбачений ч. 1 ст. 125 КК України за таких обставин.

12 серпня 2016 року, близько 15:20 год., ОСОБА_7 , прибувши до квартири АДРЕСА_2 , для здійснення обов`язків за договором довічного утримання, діючи з прямим умислом, з метою заподіяння тілесних ушкоджень іншій людині, на ґрунті особистих неприязних відносин, під час словесної суперечки з потерпілою ОСОБА_8 , умисно наніс останній удар долонею правої руки в ділянку шиї зліва, чим спричинив потерпілій тілесні ушкодження у виді подряпини у лівій підщелепній ділянці, які за ступенем тяжкості відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.

Судом вказані дії ОСОБА_7 кваліфіковано за ч.  1 ст. 125 КК України.

У зв`язку з цим суд першої інстанції визнав ОСОБА_7 винуватим та призначив покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 21 грудня 2017 року вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 27 липня 2017 року щодо ОСОБА_7 скасовано, а провадження в справі закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) у зв`язку з відсутністю в діянні ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.

При цьому судом зазначено, що при постановленні вироку суд першої інстанції не дотримався вимог ч. 2 ст. 17 КПК України, оскільки стороною обвинувачення не доведено винуватості ОСОБА_7 поза розумним сумнівом, а можливість здобуття інших доказів вичерпана та не пропонується стороною обвинувачення.

Тому з огляду на наявність суперечностей та розбіжностей, зокрема наявність ряду тілесних ушкоджень у потерпілої, які в сукупності віднесені до легких, апеляційний суд не може дійти однозначного висновку, що саме дії ОСОБА_7 мали наслідком спричинення подряпини, яка в свою чергу може бути віднесена до легких тілесних ушкоджень.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційних скаргах прокурори просять ухвалу апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

В обґрунтування наведеного зазначають, що скасовуючи вирок суду першої інстанції та закриваючи кримінальне провадження суд апеляційної інстанції порушив основоположні засади кримінального процесу щодо безпосередності дослідження доказів (ст. 23 КПК України) та змагальності сторін (ст. 22 КПК України), оскільки обґрунтував свої висновки доказами, які не досліджував, надавши їм іншу оцінку, ніж суд першої інстанції.

При цьому вказує на порушення вимог ст. 419 КПК України, що судом не спростовано з точки зору належності, допустимості та достовірності висновок експерта №825 від 15 серпня 2016 року, згідно якого у потерпілої ОСОБА_8 серед інших (які не інкримінувалися обвинуваченому) виявлені тілесні ушкодження: подряпини в лівій підщелеповій ділянці, що відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень

Крім того зазначає про невідповідність висновків суду, що викладені у резолютивній частині рішення його мотивувальній частині, що призвело до порушення вимог ст. 370 КПК України.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор підтримав касаційні скарги та просив їх задовольнити. Вказав на порушення вимог ч. 3 ст. 404 КПК України, оскільки апеляційний суд по-іншому оцінив висновок експерта та показання свідка.

Представник потерпілої підтримав касаційні скарги прокурорів.

Інші учасники судового провадження були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися.

Клопотань про особисту участь у касаційному розгляді, заперечень або повідомлень про поважність причин їх неприбуття до Суду від них не надходило.

Мотиви Суду

Згідно з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді провадження в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення (ч. 1 ст. 412 КПК України).

У відповідності з вимогами ч. 2 ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Суд першої інстанції, розглянувши матеріали кримінального провадження, визнав ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, та призначив йому покарання у межах санкції даної норми закону.

Не погоджуючись з вироком суду першої інстанції, обвинувачений ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій порушував питання про незаконність вироку суду у зв`язку з невідповідністю висновків суду, викладених в судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Стверджував, що суд неправильно дійшов висновку про його винуватість у вчиненні злочину, оскільки фактично мав місце лише словесний конфлікт. При цьому жодних доказів, які б вказували про його винуватість, органами досудового розслідування не здобуто, а потерпіла та свідок оговорюють його. Просив вирок суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким його виправдати.

Апеляційний суд, переглянувши кримінальне провадження за вказаною апеляційною скаргою, задовольнив апеляційну скаргу, скасував вирок суду першої інстанції та закрив провадження у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_7 складу кримінального правопорушення.

Згідно з вимогами п. 2 ч. 1 ст. 419 КПК України у мотивувальній частині ухвали апеляційного суду зазначаються встановлені судом апеляційної інстанції обставини з посиланням на докази, а також мотиви визнання окремих доказі недопустимими чи неналежними.

Положеннями ст. 94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Разом з тим вказаних вимог кримінального процесуального закону суд апеляційної інстанції при постановленні ухвали, якою скасовано вирок та закрито провадження не виконав.

Так, при постановленні ухвали апеляційний суд виходив з того, що потерпіла ОСОБА_8 вказувала, що обвинувачений наніс їй лише один удар. Так само, згідно обвинувального акту, ОСОБА_7 ставилося в провину нанесення одного удару долонею правої руки в ділянку шиї, що спричинило тілесні ушкодження потерпілій у вигляді подряпин. Однак згідно висновку експерта № 825 від 15 серпня 2016 року, у потерпілої ОСОБА_8 виявлені тілесні ушкодження: синці на зовнішній поверхні правого плеча, на задній поверхні обох передплічь та подряпини в лівій підщелеповій ділянці. Дані тілесні ушкодження виникли від травмуючої дії тупих предметів та відносяться до легких тілесних ушкоджень. В даному випадку було не менше чотирьох травматичних контактів. Виникнення вищевказаних ушкоджень в результаті падіння з висоти власного зросту – малоймовірно. Більше того, згідно вироку суду першої інстанції обвинувачений спричинив потерпілій тілесні ушкодження у виді подряпини, а не подряпин. Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про наявність суперечностей і розбіжностей, які, зокрема, полягали в наявності низки тілесних ушкоджень, що в сукупності віднесені до легких, та які, як зазначив апеляційний суд, перешкодили йому дійти однозначного висновку, що саме дії обвинуваченого мали наслідком спричинення подряпини, яка в свою чергу може бути віднесена до легких тілесних ушкоджень.

У той же час, указуючи на зазначені розбіжності, які стали підставою для висновку апеляційного суду про недоведеність винуватості ОСОБА_7 поза розумним сумнівом, апеляційний суд у судовому рішенні не навів належної оцінки всіх важливих фактичних обставин справи та відповідних доказів, у тому числі тих, на які він послався.

Так, апеляційний суд обмежився констатацію того, що згідно з обвинувальним актом ОСОБА_7 обвинувачувався у нанесенні одного удару, про який зазначала і потерпіла, тоді як згідно з висновком експерта на тілі потерпілої виявлено тілесні ушкодження, які виникли від дії не менше чотирьох травматичних контактів. Проте в рішенні апеляційного суду не наведено жодної оцінки показанням потерпілої про те, що після удару вона "посунулася по стінці", не співвіднесено ці показання із даними щодо локалізації тілесних ушкоджень, які містяться у висновку експерта, та зрештою не зроблено висновок про те, чи не пояснюється виникнення частини тілесних ушкоджень саме тією обставиною, на яку вказувала потерпіла.

Таким чином, указані обставини апеляційний суд усупереч вимогам ст. 94 КПК України належним чином не дослідив і не оцінив, що призвело до ухвалення передчасного рішення, яке не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК України щодо обґрунтованості та вмотивованості судового рішення.

Крім того, в мотивувальній частині ухвали апеляційний суд зазначив про обґрунтовуючи скасовуючи обвинувальний вирок і як підставу закриття недоведеність винуватості ОСОБА_7 поза розумним сумнівом і вичерпаність можливостей здобуття інших доказів, що є підставою закриття кримінального провадження, яка передбачена п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України.

У той же час в резолютивній частині рішенні суд констатує відсутність в діях ОСОБА_7 складу злочину, який йому інкримінують, що є самостійною підставою для закриття кримінального провадження, передбаченою п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

З урахуванням викладеного, Верховний Суд вважає наведені порушення такими, що перешкодили апеляційному суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, а тому доводи касаційних скарг прокурорів є обґрунтованими.

Керуючись статтями 433, 434, 436-438 КПК України, Верховний Суд вважає за необхідне касаційні скарги прокурорів задовольнити, а ухвалу апеляційного суду – скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно усунути вказані недоліки та на підставі об`єктивно з`ясованих обставин провадження із дотриманням положень статей 94, 404 КПК України ухвалити законне, обґрунтоване й вмотивоване рішення, яке відповідатиме вимогам статей 370, 419 КПК України.

З цих підстав Суд постановив:

Касаційні скарги прокурорів задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 21 грудня 2017 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_1                                      ОСОБА_2                                      ОСОБА_3