Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

14 березня 2019 р.

м. Київ

Справа №720/603/17

Провадження № 51-6829км18

Верховний Суд  колегією суддів Другої судової палати  Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого           ОСОБА_1 ,

суддів:                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

секретаря

судового засідання ОСОБА_4 ,

за участю:

прокурора                 ОСОБА_5 ,

захисника                 ОСОБА_6

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Новоселицького районного суду Чернівецької області від 08 грудня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 16 квітня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201726010000029 за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Новоселицького районного суду Чернівецької області від 08 грудня 2017 року  ОСОБА_7  визнано винуватим і засуджено за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.

Вирішено питання зарахування строку попереднього ув`язнення в строк відбування покарання, процесуальних витрат та речових доказів.

Згідно з вироком суду ОСОБА_7 засуджено за вчинення кримінального правопорушення за таких обставин.

24 січня 2017 року приблизно о 06.00 год. ОСОБА_7 перебуваючи за місцем проживання по АДРЕСА_2 , після розпивання спиртних напоїв з ОСОБА_8 під час словесного конфлікту, який раптово переріс в бійку, наніс останньому удари кулаками по тілу, спричинивши тяжкі тілесні ушкодження, що потягли смерть.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 16 квітня 2018 року зазначений вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 стверджує про неправильність кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК України і необхідності їх перекваліфікації на                   ст. 119 КК України, оскільки тілесні ушкодження, які перебувають в прямому причинному зв`язку зі смертю ОСОБА_8 , були спричинення при падінні на землю. Посилається на те, що суд у вироку щодо ОСОБА_7 , окрім іншого, урахував докази, які не підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, та не надав належної оцінки висновку комісійної судової медичної експертизи. Зазначає, що суд у вироку хоча і послався на пом`якшуючі покарання обставини, проте фактично їх не врахував, що потягло призначення ОСОБА_7 покарання, яке явно не відповідає тяжкості вчиненого злочину та даним про особу засудженого. Просить судові рішення щодо ОСОБА_7 змінити, перекваліфікувавши дії з ч. 2 ст. 121 КК України на ч. 1 ст. 119 КК України і призначити покарання із застосуванням ст. 69 КК України в розмірі відбутого покарання.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисник ОСОБА_6 наполягав на задоволенні касаційної скарги, стверджуючи про незаконність судових рішень щодо ОСОБА_7 .

Прокурор ОСОБА_5 висловив доводи, заперечуючи проти задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи учасників судового розгляду, перевіривши матеріали провадження та доводи, наведені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла такого висновку.

Згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При розгляді кримінального провадження суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, встановлених судом.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 в умисному заподіянні тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, відповідає обставинам, з`ясованим судом, встановлених під час кримінального провадження, підтверджений ретельно перевіреними у судовому засіданні і детально наведеним у вироку доказами, яким суд дав належну оцінку, і є обґрунтованим.

Твердження сторони захисту про те, що судами першої та апеляційної інстанції не враховані докази по справі, які свідчать про неправильність кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 121 КК України, оскільки в діях засудженого є склад злочину, передбачений ч. 1 ст. 119 КК України, безпідставні.

Сталою судовою практикою (постанови Верховного Суду, ухвалені у провадженнях      № 51-649км18, 51-2941км18, постанови Верховного Суду України, ухвалені у справах № 5-8кс13, № 5-4кс15, № 5-25кс15)визначено, що розмежування складів злочинів, передбачених ч. 2 ст. 121 та ч. 1 ст. 119 КК України, здебільшого здійснюється за їх суб`єктивною стороною, виходячи з фактичних підстав кваліфікації конкретного суспільно небезпечного діяння, зокрема способу, знаряддя злочину, кількості, характеру і локалізації тілесних ушкоджень.

У цьому контексті необхідно ретельно проаналізувати не лише об`єктивні, а й суб`єктивні ознаки складу злочину, оскільки саме суб`єктивна сторона складу злочину становить основний критерій розмежування вбивства через необережність (ст. 119 КК України) та умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України).

Так, умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, належить до категорії складних злочинів. З об`єктивної сторони цей злочин характеризується суспільно небезпечними, протиправними діяннями та суспільно небезпечними наслідками, що настали для здоров`я потерпілого у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень, а також смерті. При цьому тяжкі тілесні ушкодження і смерть потерпілого перебувають у причинному зв`язку між собою та із вчиненим суспільно небезпечним діянням. Суб`єктивна сторона цього злочину характеризується двома формами вини - умислом (прямим/непрямим) щодо суспільно небезпечного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження і необережністю (злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю) щодо настання смерті потерпілого (похідні наслідки). При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного.

Специфіка вбивства з необережності полягає в його суб`єктивній стороні: воно має місце лише при необережній формі вини, яка може виступати у вигляді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості. Необережність є формою вини, для якої характерне поєднання усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру свого діяння (дії чи бездіяльності) та недбалого або самовпевненого ставлення до настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння.

Встановлюючи суб`єктивні ознаки складу злочину умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України), необхідно виходити з того, що ознаками суб`єктивної сторони складу злочину, передбаченого                    ч. 2 ст. 121 КК України, є умисел на заподіяння тяжкого тілесного ушкодження в прямій, і непрямій формі.

З судових рішень убачається, що ОСОБА_7 не заперечував, що після розпивання спиртних напоїв з ОСОБА_8 між ними виникла сварка, яка переросла в бійку, під час якої він від удару ОСОБА_8 впав, а піднімаючись намагався наносити потерпілому удари руками в області голови. В межах свого захисту ОСОБА_7 стверджував, що наніс чотири удари руками в область голови потерпілого, а коли вхопився руками за одяг ОСОБА_8 в області грудної клітини вони впали на землю у зв`язку з чим, можливо, його рука ( ОСОБА_7 ) з`їхала з грудей та придавила кадик потерпілого.

Згідно з протоколом слідчого експерименту вбачається, що ОСОБА_7 детально вказав місце, спосіб та механізм нанесення потерпілому тілесних ушкоджень, а саме пояснив, що ОСОБА_8 наніс йому два удару рукою у голову, від чого він впав на коліно, коли піднімався ловив потерпілого та наносив йому руками удари, а                   ОСОБА_8 відходив назад і впав за хвірткою.

Ці показання ОСОБА_7 щодо механізму вчинення злочину об`єктивно узгоджуються з даними висновків судово-медичної експертизи № 8-н-д від 08 квітня 2017року відповідно до яких на тілі ОСОБА_8 були виявлені тілесні ушкодження,  що утворилися у результаті неменше 8 ударів твердими тупими предметами, та з даними висновків судово-медичної експертизи № 99екс від 27 січня 2017 року згідно з якими у ОСОБА_7 виявлено синець на обличчі та ранакута рота зліва, що, як зазначив місцевий суд, об`єктивно підтверджує пояснення ОСОБА_7 , надані на досудовому слідстві під час слідчого експерименту, що ОСОБА_8 наніс йому лише два удари.

Оцінивши вищевказані та інші наведені у вироку докази, у тому числі що свідчать про спосіб вчинення злочину, кількість, характер і локалізації тілесних ушкоджень, місцевий суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_7 мав умисел назаподіяння тяжкого тілесного ушкодження потерпілому, а щодо похідного наслідку у вигляді смерті ОСОБА_8 ставився з  необережністю.

Одночасно суди першої та апеляційної інстанцій надали правильну оцінку висновку комісійної судово–медичної експертизи №143 від 22 серпня 2017 року, з якою погоджується і колегія суддів.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 не наводить інших мотивованих тверджень, які б ставили під сумнів доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, та правильність кваліфікації його дій  за вказаною частиною статті закону України про кримінальну відповідальність.

Вирок суду відповідає вимогам ст. 374 КПК України є законним та обґрунтованим. Твердження захисника про те, що місцевий суд у вироку врахував докази, які не підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню, необґрунтовані, оскільки у мотивувальній частині вироку місцевий суд послався на докази, які підтверджують подію кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, форму вини, мотив вчинення кримінального правопорушення; обставини, які впливали на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, а також розмір процесуальних витрат.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які тягнуть безумовне скасування оскаржуваних судових рішень не встановлено.

При призначенні ОСОБА_7 покарання суд врахував характер та ступінь тяжкості скоєного злочину, те що злочин відноситься до категорії тяжких злочинів, дані про особу ОСОБА_7 , який позитивно характеризувався за місцем проживання, раніше не судимий, на диспансерному обліку у лікарів нарколога та лікаря психіатра не перебуває, пом`якшуючі обставини: щире каяття в частині визнання своєї вини у смерті ОСОБА_8 , активне сприяння розкриттю злочину, наявність на утриманні малолітньої дитини та обтяжуючу покарання обставину – вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння.

Підстав для призначення засудженому покарання із застосуванням ст. 69 КК України, як про це просить захисник, не встановлено.

Призначене ОСОБА_7 покарання в межах санкції ч. 2 ст. 121 КК України є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів.

Підстав для задоволення касаційної скарги захисника не встановлено.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК України, Суд

у х в а л и в:

вирок Новоселицького районного суду Чернівецької області від 08 грудня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 16 квітня 2018 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6  – без  задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1                                     ОСОБА_2                          ОСОБА_3