Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

14 березня 2019 року

м. Київ

справа № 715/598/17

провадження № 51-673км17

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                    ОСОБА_1 ,

суддів                                                             ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання   ОСОБА_4 ,

прокурора                                      ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на вирок Глибоцького районного суду Чернівецької області від 20 червня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 05 червня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017260080000049 за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

За вироком Глибоцького районного суду Чернівецької області від 20 червня 2017 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.

Згідно з вироком ОСОБА_7  визнано винним в  тому, що він 19 січня 2017 року приблизно о 20:00, спільно з ОСОБА_8 домовились кататись на лижах по вулицям смт. Глибока Чернівецької області, тримаючись за мотузку, яка буде прив`язана до автомобіля.

Для реалізації свого задуму ОСОБА_7 20 січня 2017 року, приблизно о 12:00 керуючи автомобілем марки "BMW520 D" з реєстраційними номерами Республіки Польща НОМЕР_1 , спільно з ОСОБА_8 приїхали в АДРЕСА_2 , де проживає ОСОБА_9 . Взявши у останнього лижі, інвентар до них та дві мотузки, одні кінці яких прив`язали до буксировочної скоби вищевказаного автомобіля. В подальшому ОСОБА_8 взувши лижі почав триматись за кінці мотузок, а ОСОБА_7 керуючи автомобілем почав тягнути його за собою, катаючи його по вулицям смт. Глибока Чернівецької області.

Під час руху, ОСОБА_7 доїхавши до перехрестя вул. Сонячна-Запорізька, що  у смт. Глибока Чернівецької області, керував вказаним автомобілем зі швидкістю приблизно 15 км/год і не урахувавши дорожню обстановку та проявляючи злочинну недбалість порушив вимоги п. 21.11. Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №1306 від 10 жовтня 2001 року, які передбачають, що забороняється перевозити пасажирів поза кабіною автомобіля.

Внаслідок порушення вимог Правил дорожнього руху України ОСОБА_7 допустив дорожньо-транспортну пригоду, яка перебуває в причинному зв`язку із його діями та під час я потерпілий ОСОБА_8 , отримав тяжкі тілесні ушкодження. Таким чином, ОСОБА_7 своїми діями, які виразились в порушенні правил безпеки дорожнього руху (далі ПДР) та експлуатації транспорту під час керування транспортним засобом, що заподіяло потерпілому ОСОБА_8 тяжкі тілесні ушкодження, які небезпечні для життя.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 22 вересня 2017 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 скасовано, а останнього визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю в його діях складу злочину.

Постановою Верховного Суду від 08 лютого 2018 року ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 22 серпня 2017 року щодо ОСОБА_7 скасовано і призначено новий судовий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Апеляційного суду Чернівецької області від 05 червня 2018 року вирок Глибоцького районного суду Чернівецької області від 20 червня 2017 року відносно ОСОБА_7 в частині правової кваліфікації змінено, перекваліфіковано дії останнього з ч. 2 ст. 286 на ст.128 КК України. Визнано винним ОСОБА_7 за ст. 128 КК України та призначено йому покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік 6 місяців, та на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі  захисник просить скасувати вирок та ухвалу апеляційного суду та закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 за відсутністю у його діях складу кримінального правопорушення.  При цьому стверджує про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність судом апеляційної інстанції. Вказує, що апеляційний суд необґрунтовано змінив обвинувачення ОСОБА_7 , збільшивши його об`єм , перекваліфікувавши дії останнього з ч. 2 ст. 286 КК України на ст. 128 КК України, чим вийшов за межі обвинувачення пред`явленого ОСОБА_7 за обвинувальним актом.

Позиції інших учасників судового провадження

У запереченнях на касаційну скаргу захисника прокурор та потерпілий ОСОБА_8 просять залишити її без задоволення як безпідставну.

В судовому засіданні прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Доводи касаційної скарги захисника щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а саме, щодо невірної кваліфікації апеляційним судом дій ОСОБА_7 за ст. 128 КК України є безпідставними.

Із матеріалів провадження вбачається, що місцевий суд, розглядаючи кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 дійшов висновку про доведеність його вини у вчиненні інкримінованого йому злочину та кваліфікував дії останнього за ч. 2 ст. 286 КК України як порушення  правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяла потерпілому тяжкі тілесні ушкодження.

У подальшому апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження в порядку ст. 404 КПК України, визнав висновки суду першої інстанції щодо кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України помилковими.

Обґрунтовуючи свій висновок про необхідність кваліфікації дій  ОСОБА_7 не за ч. 2 ст. 286 КК України, а за ст. 128 КК України, апеляційний суд, в ухвалі вказав, що ОСОБА_7 не порушив  інкримінованих йому правил дорожнього руху України, зокрема п. 21.11., оскільки відповідно до технічних характеристик автомобіль марки BMW-520 D не має кабіни водія.

При цьому суд апеляційної інстанції, за встановлених судом першої інстанції обставин, ретельно перевірив та належно оцінив у сукупності всі докази  кримінального провадження, допитавши обвинуваченого ОСОБА_7 , потерпілого ОСОБА_8 , свідків: ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , дослідивши письмові докази, прийшов до висновку, що в даному випадку мало місце заподіяння тяжкого тілесного ушкодження внаслідок злочинної недбалості, яка полягала в тому, що ОСОБА_7 , катаючи на автомобілі ОСОБА_8 на лижах по вулицям смт. Глибока, який тримався за мотузку, яка була прив`язана до автомобіля, не передбачаючи можливості настання шкоди здоров`ю потерпілого, повинен був і міг передбачити це, діючи з більшою обачністю. Такий висновок суду ґрунтується на показаннях потерпілого, який показав, що він просив ОСОБА_7   під час катання опустити  бокове скло  та відкрити кришку багажника, з тим щоб покращити оглядовість та вербальний контакт між ними. Дані прохання потерпілого ОСОБА_7 проігнорував, проявивши злочинну недбалість. А також на показання вказаних свідків.

Таким  чином, апеляційний суд, дотримавшись ст. 23 КПК України, об`єктивно з`ясував всі обставини, підтверджені доказами, які було досліджено і перевірено під час судового розгляду, а також оцінив їх відповідно до ст. 94 цього Кодексу та надав правильну юридичну оцінку.

Докази винуватості ОСОБА_7 , на які посилалась сторона обвинувачення, перевірені судом та згідно зі статтями 85, 86, 94 КПК України належним чином оцінені з точки зору їх допустимості, належності, достовірності та достатності.

З огляду на викладене, доводи захисника про неправильну оцінку доказів обвинувачення, зроблену судом, колегія суддів уважає безпідставними та такими, що не ґрунтуються на матеріалах провадження та вимогах закону.

За таких обставин колегія суддів вважає, що апеляційний суд обґрунтовано перекваліфікував дії ОСОБА_7 з ч. 2 ст. 286 на ст. 128 КК України.

Таким чином, у процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків суду про доведеність вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 128 КК України, та правильність кваліфікації його дій.

Підстав, передбачених ст. 284 КПК України, для закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_7 не встановлено.

Доводи касаційної скарги захисника про те, що в отриманні тяжких тілесних ушкоджень є вина самого потерпілого, є надуманими і безпідставними, та спростовуються показаннями потерпілого ОСОБА_8 , який як в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції вказав, що він не був ініціатором та не пропонував кататися ОСОБА_7 на лижах.

Більш того, потерпілий ОСОБА_8 в суді апеляційної інстанції чітко вказав, що він просив обвинуваченого ОСОБА_7 не сідати за кермо автомобіля, оскільки той не має навиків, однак останній його не послухав і сказав, що покатає його і зробить тільки один круг.

Даний факт підтверджується і показаннями свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які пояснили, що керувати автомобілем мав ОСОБА_9 . При цьому останній попереджав ОСОБА_7 , що це небезпечно і вікна повинні бути відкриті та постійно треба дивитися в дзеркала. Однак, ОСОБА_7 проявив самовпевненість, знехтував порадами і сам сів за кермо та возив ОСОБА_8 .

Твердження сторони захисту про те, що потерпілий самостійно вдарився у бетонну опору та відсутність в діях обвинуваченого ОСОБА_7 об`єктивної сторони складу злочину, так як його дії щодо керування транспортним засобом, не перебувають у причинному зв`язку з отриманням потерпілим тяжких тілесних ушкоджень є необґрунтованими і таким що не відповідають встановленим обставинам.

Так, судами був встановлений факт катання ОСОБА_7 на своєму автомобілі ОСОБА_8 на лижах по вулицям смт. Глибока, який тримався за мотузку, яка була прив`язана до автомобіля та проїжджаючи перехрестя вулиць Сонячна - Запорізька, ОСОБА_7 пригальмував, в результаті чого одна мотузка, яка опустилася на проїзджу частину дороги, замоталась потерпілому за праву ногу, що в подальшому, при проходженні даного повороту, спричинило падіння ОСОБА_8 на дорогу та його зіткнення із електроопорою, в результаті чого останній отримав тяжкі тілесні ушкодження, які небезпечні для життя.

Зазначені обставини підтвердив і сам ОСОБА_7 , який не заперечував фактичних обставин кримінального провадження  при яких сталася дана подія, а також потерпілий ОСОБА_8 , свідки : ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 .

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судами було достовірно встановлено про наявність причинного зв`язку між вчиненим ОСОБА_7 кримінальним правопорушенням та отриманням потерпілим ОСОБА_8 тяжких тілесних ушкоджень, які небезпечні для життя.

Що стосується доводів захисника про те, що апеляційний суд, перекваліфікувавши дії  ОСОБА_7 вийшов за межі  обвинувачення пред`явленого  останньому за обвинувальним актом, то вони є необґрунтованими.

З метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини та її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення, зазначеного в обвинувальному акті, лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.

Саме частина обвинувального акту, де викладаються фактичні обставини кримінального правопорушення, які сторона обвинувачення вважає встановленими, правова кваліфікація правопорушення і встановлює межі судового розгляду кримінального провадження. Тобто, межі судового розгляду визначаються виходячи із висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.

У вказаному кримінальному провадженні  фактичні обставини вчиненого та наслідки у виді отримання потерпілим тяжких тілесних ушкоджень належним чином встановлені судами першої і апеляційної інстанцій, не заперечуються учасниками судового провадження та охоплюються обсягом обвинувачення викладеного в обвинувальному акті.

Таким чином, колегія суддів прийшла до висновку, що суд апеляційної інстанції, діючи в межах своїх повноважень, зокрема частини першою пунктом другим статті 408 КПК України, згідно якої, суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення і застосування (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність про менш тяжке правопорушення, правильно перекваліфікував дії ОСОБА_7 на ст. 128 КК України, оскільки нове обвинувачення не є більш тяжким, а формулювання фактичної сторони обвинувачення залишилось без істотних змін, тісно пов`язане з первинним та охоплюється обсягом раніше сформованого обвинувачення.

Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст.ст.370, 419 КПК України.

Покарання засудженому призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_7 і попередження нових злочинів, та відповідає вимогам ст. 50, 65, 75 КК України.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційна скарга має бути залишена без задоволення, а судові рішення - без зміни.

Керуючись статтями 433,434,436 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Глибоцького районного суду Чернівецької області від 20 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 05 червня 2018 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                                       ОСОБА_2                        ОСОБА_3