Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

12 березня 2019 року

м. Київ

справа № 709/796/15-к

провадження № 51-9537 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                         ОСОБА_1 ,

суддів                                              ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання  ОСОБА_4 ,

прокурора                               ОСОБА_5 ,

засудженого                           ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_6 , на вирок Апеляційного суду Черкаської області від 26 липня 2018 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014250280000236, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 09 червня 2017 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у зв`язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Вироком Апеляційного суду Черкаської області від 26 липня 2018 року вирок суду першої інстанції скасовано. Визнано ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі на 3 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Вирішено питання речових доказів та процесуальних витрат у провадженні. Цивільний позов потерпілої ОСОБА_8 залишено без розгляду.

Згідно з вироком суду апеляційної інстанції, ОСОБА_6 , визнано винуватим та засуджено за те, що він, 05 липня 2014 року близько 19.30 год., керуючи автомобілем ВАЗ-2106, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись поблизу будинку № 10 по вул. Леніна в с. Велика Бурімка Чорнобаївскього району Черкаської області зі сторони с. Михайлівка в напрямку с. Мала Бурімка, порушив вимоги п. п. 13.1, 13.3 Правил дорожнього руху, внаслідок чого допустив наїзд на велосипедиста ОСОБА_9 , який рухався в попутному напрямі. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, потерпілому ОСОБА_9 було заподіяно тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок яких він ІНФОРМАЦІЯ_2 помер. Порушення правил безпеки дорожнього руху водієм автомобіля ВАЗ-2106 ОСОБА_6 знаходяться в причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та настанням наслідків у вигляді спричинення смерті потерпілому ОСОБА_9 .

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції в зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Вказує, що постановлений у цьому кримінальному провадженні вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_6 не відповідає вимогам законності та обґрунтованості, а викладені у ньому висновки про доведеність винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України не відповідають дійсності. Вважає, що судом апеляційної інстанції в основу обвинувального вироку покладені докази, які були визнанні місцевим судом як недопустимі та  які мають суттєві розбіжності та протиріччя.

Позиції інших учасників судового провадження

Під час касаційного розгляду засуджений ОСОБА_6 вважав, що касаційна скарга захисника підлягає задоволенню, а вирок апеляційного суду скасуванню з призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Прокурор під час касаційного розгляду, посилаючись на безпідставність наведених у касаційній скарзі доводів, вважала, що їх слід залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду – без зміни.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно зі статтями 370, 420 КПК України вирок апеляційного суду повинен бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотримання вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підставі його ухвалення.

Частиною 2 ст. 420 КПК України визначено вимоги до вироку суду апеляційної інстанції, відповідно до яких він повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.

Виходячи з приписів кримінального процесуального закону, суд апеляційної інстанції має перевірити рішення суду першої інстанції з точки зору його законності й обґрунтованості, що передбачає оцінку його відповідності нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам справи, а також дослідженим у судовому засіданні доказам.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 91 КПК України передбачено, що у кримінальному провадженні підлягає доказуванню, зокрема, винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Положення ч. 3 ст. 373 КПК України передбачає, що обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Відповідно до вимог п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України у разі визнання особи винуватою в мотивувальній частині вироку зазначаються, у тому числі, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів.

Колегія суддів вважає, що зазначених вимог кримінального процесуального закону апеляційний суд не дотримався. Ухвалюючи новий вирок щодо ОСОБА_6 ,вказаний суд не перевірив, чи правильно було застосовано закон України про кримінальну відповідальність при юридичній оцінці діяння зогляду на встановлені фактичні обставини справи, а також не дав належної оцінки правильності встановлення таких обставин.

За змістом ст. 286 КК України вказаний злочин належить до злочинів із так званим матеріальним складом. А тому ознакою його об`єктивної сторони, що характеризує вчинене діяння, є не будь-яке з порушень правил безпеки дорожнього руху, а лише ті з них, які створюють реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків, передбачених у частинах 1, 2 або 3 цієї статті, і перебувають з ними у причинному зв`язку.

Тому встановлення причинного зв`язку між діянням і наслідками, що настали, є обов`язковою ознакою об`єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 286 КК України, зокрема і ч. 2 вказаної статті.

Крім того, відповідно до роз`яснень, що містяться в п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", при розгляді справ про злочини, відповідальність за які встановлено статтями 286 – 288, 415 КК України, слід мати на увазі, що диспозиції сформульованих у них норм – бланкетні. У зв`язку з цим суди повинні ретельно з`ясовувати і зазначати у вироках, у чому саме полягали названі у перелічених статтях порушення; норми яких правил, інструкцій, інших нормативних актів не додержано; чи є причинний зв`язок між цими порушеннями та передбаченими законом суспільно небезпечними наслідками.

Згідно з п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" у випадках, коли передбачені ст. 286 КК України суспільно небезпечні наслідки настали через порушення правил безпеки дорожнього руху двома їх учасниками, потрібно з`ясовувати характер порушень, які допустив кожний з них, а також чи не було причиною порушення зазначених правил одним їх недодержання іншим і чи мав перший можливість уникнути дорожньо-транспортної події та її наслідків. Виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, яка була учасником дорожнього руху.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції переглядав вирок місцевого суду за апеляційною скаргою прокурора, який вважав необґрунтованим виправдання ОСОБА_6 і просив визнати його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Апеляційний суд, погоджуючись із доводами прокурора скасував вирок суду першої інстанції та ухвалив свій, яким визнав ОСОБА_6 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Приймаючи таке рішення, апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції неправильно визнав недопустимим доказом висновок комплексної судово-медичної експертизи та транспортно-трасологічної експертизи № 04-01/36/5529/13594 від 21 грудня 2016 року, який на його думку суду, є допустимим доказом. Крім того, апеляційний суд не прийняв до уваги висновки експертів № 4/334 від 07 жовтня 2014 року та №17853/17854/21152/15-52 від 27 листопада 2015 року, у зв`язку з тим, що при проведенні даних експертиз враховані процесуальні документи складені слідчим Чорнобаївського РВ ОСОБА_10 , який не мав повноважень розслідувати справи такої категорії.

Колегія суддів вважає, що викладені висновки є суперечливими, нечіткими та незрозумілими, що є неприпустимим в судовому рішенні та такими, які залишилися без належної оцінки апеляційного суду попри те, що це має суттєве значення для правильного вирішення справи, так як об`єктивна сторона складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, включає три обов`язкові ознаки: суспільно небезпечне діяння (порушення правил безпеки дорожнього руху), суспільно небезпечні наслідки (спричинення потерпілому смерті), причинний зв`язок між діянням і наслідками.

За таких обставин суд касаційної інстанції позбавлений можливості дійти однозначного висновку щодо правильності застосування закону України про кримінальну відповідальність при юридичній оцінці інкримінованого ОСОБА_6 діяння.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що апеляційний розгляд кримінального провадження щодо ОСОБА_6 здійснювався формально всупереч вимогам ст. 2 КПК України, а вирок апеляційного суду не можна визнати законним, обґрунтованим і вмотивованим. Тому він у силу п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК  України підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

Новий розгляд у порядку апеляційної процедури належить здійснити у повній відповідності до чинного законодавства, перевірити доводи в апеляційних скаргах, окрім того, перевірити інші доводи, наведені в касаційній скарзі та ухвалити справедливе рішення, що відповідає положенням ст. 370 цього Кодексу.

Керуючись статтями 433, 434, 436 - 438, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 задовольнити.

Вирок Апеляційного суду Черкаської області від 26 липня 2018 року щодо ОСОБА_6 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                        ОСОБА_11                             ОСОБА_3