- ст. 341 КАС
- ст. 242 КАС
- ст. 328 КАС
- ст. 2 КАС
- ст. 14 КАС
- ст. 6 КАС
Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Показати мотиви повністю
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 15 травня 2018 року та постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 01 серпня 2018 року відповідають, а вимоги касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Норми матеріального права, в цій справі, суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до статті 187 Земельного кодексу України контроль за використанням та охороною земель полягає в забезпеченні додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями і громадянами земельного законодавства України.
Статтею 188 Земельного кодексу України передбачено, що державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, а за додержанням вимог законодавства про охорону земель - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів.
Порядок здійснення державного контролю за використанням та охороною земель встановлюється законом.
Згідно зі статтею 9 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються шляхом, зокрема: проведення перевірок.
Статтею 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" визначено права державного інспектора у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель.
Відповідно до статті 168 Земельного кодексу України ґрунти земельних ділянок є об'єктом особливої охорони. Власники земельних ділянок та землекористувачі не мають права здійснювати зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок без спеціального дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, крім випадків встановлених даною статтею.
Статтею 211 Земельного кодексу України встановлено ряд порушень, за які громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства
Стаття 53-3 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає адміністративну відповідальність за зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок без спеціального дозволу, а також невиконання умов зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту.
Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що за результатом перевірки земельної ділянки, на якій проводить роботи позивач, відповідачем складено акти обстеження земельної ділянки та перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом - земельної ділянки, протокол про адміністративне правопорушення та припис.
Судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначено, що в даному випадку мала місце перевірка земельної ділянки в порядку Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", отже доводи позивача про порушення відповідачем ст. 4, 5, 6, 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", яким визначено правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності є безпідставним, оскільки спеціальним законом у спірних правовідносинах є Закон України "Про державний контроль за використанням та охороною земель".
Крім того, згідно пункту 1 Інструкції з оформлення державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої наказом Міністерства агарної політики та продовольства України від 19 січня 2017 року № 6, у разі виявлення порушення законодавства у сфері використання та охорони земель, за яке Кодексом України про адміністративні правопорушення передбачена адміністративна відповідальність, державний інспектор складає протокол про адміністративне правопорушення.
При цьому, судом було встановлено та не спростовується позивачем в позовній заяві та касаційні скарзі, що протокол про адміністративне правопорушення від 15 серпня 2017 року № 594-ДК/0172П/07/01/-17 оформлено відповідно до норм Додатку № 1 вищевказаної Інструкції.
З акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об'єктом - земельної ділянки від 15 серпня 2017 року № 594-ДК/533АП/09/01/-17 судами попередніх інстанцій встановлено та не спростовується позивачем, що Полтавське відділення бурових робіт філії БУ "Укрбургаз" ПАТ "Укргазвидобування" провело зняття поверхневого шару ґрунту на земельній ділянці, де проводяться бурові роботи на свердловині № 2 Західно Новотроїцького ГКР Полтавського ВБР. Проект рекультивації даних земель відсутній. Дозвіл на зняття поверхневого шару ґрунту відсутній.
Як вбачається з позовної заяви та касаційної скарги, позивач, як на підставу протиправності дій відповідача та оскаржуваних рішень посилається на норми Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" та Закону України "Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", однак з аналізу даних нормативно-правових актів вбачається, що вони стосуються безпосередньо сфери господарської діяльності відносно суб'єктів господарювання та жодним чином не стосуються перевірок земельних ділянок.
Посилання позивача в касаційній скарзі на відсутність в оскаржуваних актах перевірки виду її проведення (планова чи позапланова), без письмового завчасного повідомлення про її проведення, що закріплено у Законі України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" є необґрунтованими, оскільки під час перевірки відповідач не керувався вищезазначеним нормативно-правовим актом, а керувався безпосередньо положеннями Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель".
Крім того, як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, що перевірку проведено на підставі ухвали Лебединського районного суду Сумської області від 18 травня 2017 року по справі № 580/75/17, якою зобов'язано провести перевірку щодо дотримання вимог земельного законодавства філії ГПУ "Полтавагазвидобування" ПАТ "Укргазвидобування", тобто за наявності достатніх підстав.
При цьому, суд зазначає, що частиною другою статті 14 КАС України регламентовано, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Враховуючи вищевикладене, відповідач отримавши ухвалу Лебединського районного суду Сумської області від 18 травня 2017 року у справі № 580/75/17 був зобов'язаний її виконати у відповідності до положень норм чинного законодавства.
При цьому, перевірку було проведено не суб'єкта господарювання, а об'єкта - земельної ділянки (враховуючи заборону перевірок суб'єктів господарювання, встановлену Законом України "Про тимчасові особливості здійснення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності"), тому колегія суддів не приймає посилання позивача на порушення терміну проведення перевірки, зазначеної в ухвалі Лебединського районного суду Сумської області від 18 травня 2017 року у справі № 580/75/17.
Під час перевірки було здійснено саме державний контроль за використанням та охороною земель. Земельне законодавство надає землевласникам та землекористувачам широкі права щодо самостійного господарювання на землі, однак така діяльність не повинна завдавати шкоди правам та інтересам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Суд також наголошує, що відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Посилання позивача на наявність з боку відповідача при проведення перевірки порушень процесуального характеру, а саме строку та форми проведення перевірки є необґрунтованими, оскільки дані обставини не випливають на виявленні порушення земельного законодавства з боку ПАТ "Укргазвидобування" та прийняття з цього приводу рішення суб'єктом владних повноважень.
При цьому, колегія суддів зазначає, що будь-які процедурні порушення, пов'язані із самим процесом оформлення результатів діяльності суб'єктів владних повноважень по фіксації недотримання суб'єктом приватного права вимог законодавства оцінюється судом з урахуванням всіх обставин справи та необхідністю досягненням балансу між інтересами особи правопорушника та публічними інтересами. Зазначене, особливо стосується фіксації порушень з боку суб'єктів приватного права у публічній сфері, зокрема, питань охорони земель, безпеки довкілля, благоустрою населених пунктів, розпорядження комунальною та державною власністю, запобігання виникнення техногенних катастроф тощо. Такі формальні неточності не можуть бути, за загальним правилом, самостійною підставою для скасування по суті правомірних рішень суб'єктів владних повноважень, спрямованих на забезпечення законності та захист публічних інтересів.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 25 січня 2019 року у справі №826/382/18.
Також слід звернути увагу, що для визнання протиправними дій недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов'язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.
Самі по собі строки поза зв'язком із конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набувають (можуть набути) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк.
Така правова позиція була викладена у постанові Верховного Суду України від 13 червня 2017 року у справі № 12-1393а17 і Верховний Суд не знаходить підстав відступити від цих висновків.
Тому, колегія суддів погоджується із судами попередніх інстанцій, що викладені відповідачем обставини в актах перевірки, протоколі та приписі є достатнім носієм доказової інформації щодо наявності встановленого правопорушення, натомість позивачем будь-яких доказів щодо відсутності з його боку встановлених порушень надано не було, доводів відповідача не спростовано.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанції про те, що відповідач діяв у відповідності до норм чинного законодавства та у межах наданих повноважень, тому позовні вимоги позивача про визнання протиправними дій Головного управління Держгеокадастру у Сумській області по проведенню перевірки дотримання вимог земельного законодавства, результати якої оформлено актом від 15 серпня 2017 року № 594-ДК/533АП/09/01/-17 та актом обстеження земельної ділянки від 15 серпня 2017 року № 594-ДК/108О/10/01/-17, оформлення протоколу про адміністративне правопорушення від 15 серпня 2017 року № 594-ДК/0/72П/07/01/-17, а також визнання протиправним та скасування припису Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 15 серпня 2017 року № 594-ДК/205Пр/03/01/-01 є необґрунтованими.
Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведений висновок суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення такого аргументу.
Розглядаючи цю справу в касаційному порядку Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами стаття 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Рисовський проти України" (№ 29979/04) визнав низку порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, статті 1 Першого протоколу до Конвенції та статті 13 Конвенції у справі, пов'язаній із земельними правовідносинами; в ній також викладено окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "доброго врядування".
Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі якщо справа впливає на такі основоположні права особи, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах "Beyeler v. Italy" № 33202/96, "Oneryildiz v. Turkey" № 48939/99, "Moskal v. Poland" № 10373/05).
Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Постанови, на які посилаються мотиви
- Справа № 580/75/1718 травня 2017
- Справа № 826/382/1825 січня 2019
- Справа № 12-1393а1713 червня 2017
Усього посилань: 3