Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2019 року

м. Київ

справа № 604/695/15-к

провадження 51-7293 км 18

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої                                               ОСОБА_1 ,

суддів                                                         ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання             ОСОБА_4 ,

засудженої                                              ОСОБА_5 ,

захисника                                                ОСОБА_6 ,

прокурора                                                ОСОБА_7 ,

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Гусятинського районного суду Тернопільської області від 12 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 1 червня 2016 року щодо

ОСОБА_5 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженки та жительки

АДРЕСА_1 ,

засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені  обставини

За вироком Гусятинського районного суду Тернопільської області від 12 лютого 2016 року, залишеним без змін апеляційним судом, ОСОБА_5 було засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.

Судом ОСОБА_5 визнано винуватою у вчиненні умисного вбивства за обставин, детально викладених у вироку.

Як установив суд, 16 квітня 2015 року близько 2:30 на кухні у будинку АДРЕСА_1 між ОСОБА_5 та її співмешканцем  ОСОБА_8 , який до цього розпивав алкогольні напої із ОСОБА_9 , виник конфлікт на побутовому ґрунті. Під час сварки ОСОБА_8 образливо висловився на адресу  ОСОБА_5 , а тому між ними розпочалася шарпанина, в ході якої він спричинив співмешканці легких тілесних ушкоджень у вигляді синців на передпліччях і внутрішній поверхні нижньої третини лівого плеча, садна на 4-му пальці правої кисті. Перебуваючи у роздратованому стані, з мотивів помсти співмешканцю за його зухвалу поведінку та заподіяні ним тілесні ушкодження ОСОБА_5 на ґрунті виниклих неприязних стосунків вирішила вбити ОСОБА_8 . Реалізуючи свій злочинний умисел, вона взяла зі столу ніж, яким намагалася завдати декількох ударів у живіт ОСОБА_8 . Однак той почав оборонятися, прикриватися рукою, внаслідок чого отримав різану рану 1-го пальця правої кисті, також було пошкоджено його сорочку. Не зупиняючись на цьому, ОСОБА_5 з метою позбавлення життя потерпілого завдала йому удару ножем у груди, спричинивши тяжких тілесних ушкоджень у вигляді рани передньої поверхні лівої половини грудей, що продовжується раневим каналом із ушкодженням: м`яких тканин грудної стінки; пристінкового листка плеври і проникненням у плевральну порожнину; перикарда і проникненням у його порожнину; міжшлункової перегородки й проникненням у порожнину лівого шлуночка серця; ушкодженням стінки лівого шлуночка серця – від яких ОСОБА_8 помер на місці події.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У поданій скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати на підставі, передбаченій п. 1 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК), згадані вирок та ухвалу щодо ОСОБА_5 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. За твердженням захисника, у засудженої не було умислу на вбивство, а її суб`єктивне ставлення до наслідків своїх дій, які полягають у спричиненні смерті потерпілому, характеризуються необережністю у формі злочинної недбалості. На переконання скаржниці, ОСОБА_5 , завдавши одного удару ножем у ліву ділянку грудей ОСОБА_8 , умисно заподіяла йому тяжких тілесних ушкоджень і не передбачала, що її дії можуть спричинити смерть потерпілого, хоча повинна була і могла передбачити такі наслідки, а тому вчинене суспільно небезпечне діяння підлягає кваліфікації за ч. 2 ст. 121 КК. Як зазначає захисник, місцевий суд не дав належної оцінки  доказам, не з`ясував усіх обставин, що належать до предмета доказування у кримінальному провадженні, й необґрунтовано засудив ОСОБА_5 за ч.1 ст. 115 цього Кодексу, ухваливши вирок, який не відповідає  вимогам ст. 374 КПК. Оскільки суд апеляційної інстанції не усунув допущених порушень,   вважає також незаконною постановлену ухвалу.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення  не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції засуджена та її захисник підтримали касаційну скаргу, ОСОБА_5 також зазначала про фальшування матеріалів кримінального провадження; прокурор заперечив проти задоволення касаційних вимог сторони захисту і просив оскаржені судові рішення залишити без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.

У поданій касаційній скарзі, як убачається з її змісту, захисник, серед іншого, по суті не погоджується з установленими судами нижчих інстанцій фактичними обставинами подій, тоді як  вони відповідно до правил ст. 433 КПК не є предметом перевірки в порядку касаційної процедури.

Разом із тим, у результаті касаційного перегляду було встановлено, що висновки суду про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні злочину, за який її засуджено, підтверджується зібраними у кримінальному провадженні й безпосередньо дослідженими в судовому засіданні доказами, оціненими відповідно до ст. 94 КПК.

Такого висновку місцевий суд дійшов на підставі аналізу: показань допитаних у судовому засіданні як обвинуваченої  ОСОБА_5 , свідків ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , судово-медичного експерта ОСОБА_14 ; фактичних даних, що містяться у протоколах огляду місця події, трупа, проведення слідчого експерименту за участю обвинуваченої, а також на підставі експертних досліджень, зокрема,  судово-медичних  від 20 квітня 2015 року № 254, від 27 травня 2015 року №285, від 4 червня 2015 року № 420/285 та від 15 травня 2015 року № 505; біологічного об`єкта (клаптика шкіри з грудей ОСОБА_8 ), дактилоскопічного  від 22 квітня 2015 року № 12/44/15; речових доказів (ножа, одягу і взуття засудженої та потерпілого, змивів із рук ОСОБА_5 та зішкребів із піднігтьового вмісту) від 15 травня  2015 року № 255 та № 97, від  20 травня 2015 року № 98 , від 9 червня 2015 року № 352, від 10 червня 2015 року № 371,  від 11 червня 2015 року № 369; психолого- психіатричного від 21 січня 2016 року № 21 та  психіатричного від 23 квітня 2015 року № 224, зміст яких докладно відображено у вироку.

Ретельно дослідивши й зіставивши зібрані у кримінальному провадженні фактичні дані, давши їм оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, місцевий суд обґрунтовано вирішив, що вони в їх сукупності та взаємозв`язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку стосовно ОСОБА_5 .

Крім того, впродовж розгляду справи зазначений суд, з`ясувавши передбачені ст. 91 КПК обставини, що належать до предмета доказування, встановив факт наявності суспільно небезпечного діяння проти життя та здоров`я особи. Усупереч твердженням сторони захисту фактичні дані, які покладено в основу вироку та на яких ґрунтується обвинувачення засудженої, було отримано в порядку, визначеному КПК, вони узгоджуються між собою, були предметом безпосереднього дослідження суду, не викликають сумніву в законності їх збирання (формування) та процесуального закріплення. Тому ці дані в силу ст. 84 КПК є доказами у кримінальному провадженні. Переконливих аргументів, які би свідчили про протилежне, а також про істотне порушення судом приписів ст. 94 цього Кодексу, у касаційній скарзі не міститься.

У ході касаційного розгляду та перевірки справи не встановлено обставин, які можуть слугувати підставами для того, щоб вважати штучним створення або підроблення доказів обвинувачення.

За нормативним визначенням умисне вбивство (ст. 115 КК) з об`єктивної сторони характеризується діянням у вигляді протиправного посягання на життя іншої людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеним діянням та наслідками, а з  суб`єктивної сторони – умисною формою вини (прямий або непрямий умисел), коли особа усвідомлює, що у результаті її дій потерпілий помре, і бажає настання смерті або свідомо припускає настання таких наслідків. При вирішенні питання щодо спрямованості (змісту) умислу особи необхідно виходити із сукупності всіх обставин кримінального провадження, враховувати не тільки поведінку винуватця і потерпілого напередодні злочину та їхні стосунки, але й спосіб вчинення суспільно небезпечного діяння, застосоване знаряддя злочину, характер, локалізацію та ступінь тяжкості заподіяних потерпілому тілесних ушкоджень, а також  поведінку винної особи після скоєного. Про наявність прямого умислу можуть свідчити такі дії особи, які завідомо для неї повинні були потягнути за собою смерть потерпілого. Водночас умисне завдання ріжучим предметом (ножем) ударів у ділянку тіла, де розташовано життєво важливі органи, та їх ушкодження, внаслідок чого настала смерть, свідчить про евентуальний умисел особи на вбивство, і такі дії кваліфікуються як умисне вбивство, а не як умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, що спричинило смерть.

У цій справі суд установив, і це не заперечується у поданій касаційній скарзі, що ОСОБА_5 умисно завдала кухонним ножем удару в груди ОСОБА_8 , заподіявши йому тяжкого проникаючого поранення  з ушкодженням серця, що потягло за собою смерть потерпілого. Перед цим згідно з установленими у вироку фактичними обставинами засуджена намагалась ударити ножем ОСОБА_8 у живіт, однак не досягла своєї мети через те, що потерпілий оборонявся і прикрився рукою, унаслідок чого отримав різану рану пальця, а також було пошкоджено його сорочку. Крім того, як убачається з показань ОСОБА_5 у судовому засіданні, після поранення потерпілого вона не вжила жодних заходів для надання йому допомоги, навпаки залишила ОСОБА_8 на місці події до ранку, перебуваючи в іншому приміщенні будинку.

З огляду на викладене, з урахуванням також висновків судової психолого-психіатричної експертизи, які стороною захисту не оспорюються, засуджена, цілеспрямовано використовуючи ніж і завдаючи ним удару в ліву ділянку грудей, де розташовано серце, не могла не передбачати, що в результаті цих дій потерпілий помре. Вчинення таких дій ОСОБА_5 після намагання вдарити ножем потерпілого у живіт свідчить про те, що вона бажала настання смерті ОСОБА_8 .

За таких обставин суспільно небезпечне діяння ОСОБА_5 обґрунтовано отримали юридично-правову оцінку за ч. 1 ст. 115 КК, а доводи захисника у касаційній скарзі про відсутність у засудженої умислу на вбивство та необхідність  кваліфікації вчиненого злочину за ч. 2 ст. 121 цього Кодексу як умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, не можна визнати прийнятними.

Водночас слід зазначити, що суд перевірив і висунуту ОСОБА_5 на свій захист версію про самооборону від протиправного посягання з боку потерпілого й умотивовано з посиланням на конкретні докази спростував її у вироку. Аргументів незгоди з такою позицією суду, а також про несправедливість призначеного засудженій заходу примусу  в касаційній скарзі не міститься.

Всупереч посиланням захисника у поданій скарзі зміст вироку відповідає вимогам ст. 374 КПК.

Крім того,  доводи сторони захисту про незаконність засудження ОСОБА_5 за умисне вбивство були предметом ретельної перевірки суду апеляційної інстанції. Зазначені доводи, наведені в апеляційній скарзі обвинуваченої та її захисника, цей суд належним чином розглянув і, визнавши їх неспроможними, відмовив у задоволенні заявлених вимог, навівши переконливе обґрунтування прийнятого рішення.  Ухвала  апеляційного суду відповідає  положенням ст. 419  вказаного Кодексу.

Істотних порушень норм права, які були би безумовними підставами для скасування оскаржених вироку та ухвали і призначення нового  розгляду в суді першої інстанції, про що йдеться в касаційній скарзі, при розгляді кримінального провадження в касаційному порядку не встановлено.

Тому подану  касаційну скаргу захисника слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, п. 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК (в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII),  колегія суддів

у х в а л и л а:

Вирок Гусятинського районного суду Тернопільської області від 12 лютого 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 1 червня 2016 року щодо ОСОБА_5 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 – без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_2                                              ОСОБА_1                                ОСОБА_3