Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

28 лютого 2019 року

м. Київ

судова справа №295/10912/17

провадження №51-7202км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                               ОСОБА_1 ,

суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання             ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

захисника                                                   ОСОБА_6 ,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017060020001044, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого у АДРЕСА_1 , зареєстрованого в

АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 і ч. 2 ст. 307 КК України,

за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_7 на вирок Апеляційного суду Житомирської області від 06 вересня 2018 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Богунського районного суду м. Житомира від 02 березня 2018 року ОСОБА_7 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: — за ч. 1

ст. 307 КК України — на строк 4 роки; — за ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням ст. 69 КК України — на строк 5 років без конфіскації майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_7 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю

3 роки і покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.

Вирішено питання про стягнення судових витрат і питання про долю речових доказів.

За вироком місцевого суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він за невстановлених слідством обставин у невстановленої слідством особи, матеріали щодо якої виділено в окреме кримінальне провадження, придбав психотропну речовину, обіг якої обмежено — амфетамін у кількості не менше ніж 0,1184 г, яку зберігав із метою подальшого збуту.

19 червня 2017 року приблизно о 17:00 год. ОСОБА_7 на перехресті вулиць Мала Бердичівська — Театральна з корисливих мотивів під час проведення санкціонованої оперативної закупки за 250 грн незаконно збув залегендованій особі ОСОБА_8 амфетамін масою 0,1184 г.

Окрім того, за невстановлених слідством обставин ОСОБА_7 з метою збуту повторно придбав у невстановленої слідством особи, матеріали щодо якої виділено в окреме кримінальне провадження, психотропну речовину амфетамін, масою не менше 0,781 г, частину якої масою 0,253 г в поліетиленовому пакеті поклав до кишені, а іншу частину масою 0,242 г та 0,286 г у двох поліетиленових пакетах із застібками, поклав до одного поліетиленового пакету, який помістив до задньої кишені переднього правого пасажирського сидіння автомобіля марки "Volkswagen Passat" (номерний знак НОМЕР_1 ), які перевіз на вказаному автомобілі до пл. Перемоги, 5/1 у м. Житомирі та зберігав з метою збуту.

30 червня 2017 року приблизно о 12:35 біля готелю "Житомир" на пл. Перемоги, 6 у м. Житомирі було виявлено та вилучено поліетиленовий пакет з психотропною речовиною амфетаміном масою 0,253 г, які ОСОБА_7 незаконно зберігав при собі з метою збуту.

Цього ж дня приблизно о 13:41 в ході обшуку автомобіля марки "Volkswagen Passat" (номерний знак НОМЕР_1 ) на пл. Перемоги, 5/1 у м. Житомирі було виявлено та вилучено поліетиленовий пакет, в якому знаходилось два поліетиленові пакети з застібками з психотропною речовиною амфетаміном, масою 0.242 г та 0,286 г, які ОСОБА_7 незаконно зберігав із метою збуту.

У результаті розгляду кримінального провадження апеляційний суд

Житомирської області задовольнив апеляційну скаргу прокурора, скасував вирок районного суду від 24 травня 2018 року в частині призначеного покарання та ухвалив свій, яким призначив ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі: — за ч. 1 ст. 307 КК України — на строк 4 роки; — за ч. 2 ст. 307 КК України — на строк 6 років із конфіскацією 1/2 частини майна, належного йому на праві власності.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_7 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років із конфіскацією 1/2 частини майна, належного йому на праві власності.

В решті вирок місцевого суду залишив без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 , посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд кримінального провадження.

Засуджений ОСОБА_7 вважає, що апеляційний суд при призначенні йому покарання у виді позбавлення волі з його реальним відбуванням повною мірою не врахував усіх обставин кримінального провадження, даних про його особу та безпідставно ухвалив свій вирок, яким призначив покарання, явно несправедливе через суворість.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні суду касаційної інстанції захисник ОСОБА_6 , висловивши свої доводи на підтримання касаційної скарги засудженого, просив вирок апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції, прокурор вважала, що доводи засудженого в касаційній скарзі є безпідставними, а вирок апеляційного суду — законним та обґрунтованим.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Доведеності винуватості засудженого ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених частинами 1 і 2 ст. 307 КК України, відповідно до вимог

ст. 433 КПК України колегія суддів не перевіряє, оскільки законність і обґрунтованість вироку в цій частині не оскаржується.

Доводи засудженого, наведені ним у касаційній скарзі, про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість, колегія суддів вважає безпідставними.

За ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 зазначеного Кодексу суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, а також обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження скоєння нових злочинів.

Підстави для призначення більш м'якого покарання, ніж це передбачено відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу за вчинені злочини, визначаються ст. 69 КК України.

З матеріалів кримінального провадження вбачається, що апеляційний суд, переглядаючи вирок місцевого суду за апеляційною скаргою прокурора з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що потягло невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через м`якість, належним чином дослідив і оцінив усі обставини, що мають значення.

Колегія суддів вважає, що апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що місцевий суд, призначаючи ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 307 КК України із застосуванням ст. 69 цього Кодексу зі звільненням від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 цього Кодексу, залишив поза увагою тяжкість вчинених ОСОБА_7 злочинів, їх підвищену суспільну небезпечність, тобто не дотримався вимог статей 50, 65 КК України та у своєму рішенні не навів переконливих мотивів про наявність у кримінальному провадженні кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, що є обов`язковим для застосування положень ст. 69 КК України.

Крім того, апеляційний суд зазначив, що звільняючи ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, місцевий суд не в повному обсязі врахував і визначені цією статтею умови та підстави для її застосування, які б об`єктивно вказували на можливість виправлення ОСОБА_7 без реального відбування покарання.

У свою чергу апеляційний суд належним чином дослідив і оцінив тяжкість вчинених злочинів, їх суспільну небезпечність, а також усебічно дослідив дані про особу винного (позитивні характеристики, те, що він на спеціальних обліках у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, лікування від наркотичної залежності не потребує, до адміністративної й кримінальної відповідальності не притягався, офіційно працевлаштований, має сім`ю, на його утриманні є непрацездатна матір), обставини, які пом`якшують його покарання (щире каяття обвинуваченого та його сприяння розкриттю злочину) та відсутність таких, що його обтяжує, ідійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання в мінімальних межах, встановлених санкціями закону, за яким його визнано винним, що є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів відповідно до вимог статей 50, 65 КК України.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що з урахуванням усіх обставин кримінального провадження в сукупності розмір визначеного апеляційним судом ОСОБА_7 покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових злочинів, а тому підстав для зміни чи скасування вироку апеляційного суду через неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину й особі засудженого через суворість не вбачає.

На думку колегії суддів, підстави вважати, що призначене ОСОБА_7 покарання є несправедливим через його суворість, відсутні.

Вирок апеляційного суду відповідає загальним вимогам до вироків.

Враховуючи те, що закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовною підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, колегія суддів не встановила, тому касаційна скарга засудженого ОСОБА_7 задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Апеляційного суду Житомирської області від 06 вересня 2018 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу останнього — без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                    ОСОБА_2                               ОСОБА_9