Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

06 березня 2019 року

м. Київ

справа № 348/188/17

провадження № 51-6832км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                  ОСОБА_1 ,

суддів                                               ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря

судового засідання                        ОСОБА_4 ,

прокурора                                       ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 квітня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015090200000570, за обвинуваченням

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , такого, що не має судимості в силу ст. 89 КК,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Надвірнянський районний суд Івано-Франківської області вироком від 25 жовтня 2017 року визнав ОСОБА_7 винуватим і засудив за ч. 1 ст. 122 КК до покарання у виді виправних робіт на строк 2 роки з щомісячним відрахуванням у дохід держави 20 % із суми його заробітку.

Апеляційний суд Івано-Франківської області вироком від 03 квітня 2018 року апеляційну скаргу прокурорів задовольнив частково, вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання скасував та ухвалив призначити ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 122 КК покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.

За вироком суду ОСОБА_7 визнано винним і засуджено за те, що він, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, за обставин, викладених у вироку, приблизно о 18:55 год. 18 жовтня 2015 року в будинку ОСОБА_8 у с. Зелена, діл. Борсучна Надвірнянського району Івано-Франківської області на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин з ОСОБА_9 умисно повалив останню на підлогу і почав завдавати їй ударів руками і ногами по голові та грудній клітці, чим заподіяв потерпілій тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, що спричинили тривалий розлад здоров`я і не були небезпечними для життя в момент їх заподіяння.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 зазначає про безпідставне скасування вироку місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_7 покарання, у зв`язку з чим ставить вимогу про скасування оскарженого вироку апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Вважає, що суд апеляційної інстанції не повною мірою врахував дані про особу засудженого та обставини, які пом`якшують покарання, безпідставно взяв до уваги обставини, які обтяжують покарання, а саме вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння і щодо особи похилого віку, що призвело до необґрунтованого призначення апеляційним судом невиправдано суворого покарання.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотримання вимог кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведено належні й достатні мотиви та підставі його ухвалення.

Згідно зі ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Положеннями ст. 65 КК передбачено, що суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

З матеріалів кримінального провадження видно, що ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 122 КК. Доведеність його винуватості у вчиненні цього злочину та кваліфікація дій засудженого в касаційній скарзі захисника не піддаються сумніву.

Санкція ч. 1 ст. 122 КК передбачає можливість призначення покарання у виді громадських робіт на строк до 2 років, або обмеження волі на строк до 3 років, або позбавлення волі на строк до 3 років.

Суд апеляційної інстанції, призначаючи покарання ОСОБА_7 , урахував конкретні обставини кримінального провадження, ступінь тяжкості вчиненого злочину, який згідно зі ст. 12 КК відноситься до злочинів середньої тяжкості, особу винного, який характеризується посередньо, його поведінку до і після вчинення злочину, обставини, які пом`якшують покарання, - визнання вини та каяття в скоєному, активне сприяння розкриттю злочину, обставини, які обтяжують покарання, - вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння та вчинення злочину щодо особи похилого віку, думку потерпілої та дійшов висновку, що покарання, призначене ОСОБА_7 судом першої інстанції у виді виправних робіт, є надто м`яким, і для досягнення цілей статей 50 та 65 КК йому слід призначити більш суворий вид покарання, передбачений санкцією частини статті, за якою його визнано винним.

При цьому, апеляційний суд дійшов правильного висновку про необхідність урахування таких обставин, які обтяжують призначене засудженому покарання, як вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння та вчинення злочину щодо особи похилого віку.

Беручи до уваги викладене, конкретні обставини вчинення злочину, зокрема те, що ОСОБА_7 у стані алкогольного сп`яніння завдав ОСОБА_9 ударів руками і ногами по голові та грудній клітці, внаслідок чого спричинив потерпілій закриту травму грудної клітки з переламами двох ребер, синці та садна обличчя, колегія суддів дійшла переконання, що покарання, призначене засудженому в цьому кримінальному провадженні судом апеляційної інстанції, у виді обмеження волі в мінімальному розмірі не можна визнати невиправдано суворим (на чому наголошує захисник у касаційній скарзі), воно повною мірою відповідає вимогам статей 50, 65 КК,принципу індивідуалізації, справедливості та співмірності, є необхідним і достатнім для виправлення винного й попередження вчинення ним нових злочинів.

Таким чином, підстав для задоволення касаційної скарги захисника колегія суддів не вбачає, а тому оскаржений вирок апеляційного суду слід залишити без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 437, 438, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфа 3 розділу 4 Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 квітня 2018 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                              ОСОБА_2                        ОСОБА_3