Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

26 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 266/4000/14-к

провадження № 51-4505км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого|ОСОБА_1 ,|

суддів  |ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,|

за участю: секретаря судового засідання|  ОСОБА_4 ,|

прокурора|ОСОБА_5 ,|

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в  судах першої та апеляційної інстанцій,  на ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 10 січня  2018 року щодо

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Донецька, жителя АДРЕСА_1 ,

виправданого через недоведеність вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 263 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Обставини справи

1.  Органами досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався у придбанні, зберіганні та носінні вогнепальної зброї та бойових припасів без передбаченого законом дозволу за таких обставин.

У першій декаді липня 2014 року в будинку на АДРЕСА_2 ОСОБА_6 придбав (знайшов) два пістолети Макарова та патрони, які переніс до місця свого проживання у цьому АДРЕСА_3 та зберігав без передбаченого законом дозволу.

29 липня 2014 року в період з 17:05 до 18:15  під час огляду згаданого домоволодіння, де проживав ОСОБА_6 , працівники правоохоронного органу виявили та вилучили вогнепальну зброю – пістолети Макарова калібру 9 мм (серія НОМЕР_1 ) та (серія НОМЕР_2 ), а також бойові припаси до нарізної вогнепальної зброї – патрони, кількість та технічні характеристики яких докладно викладено в обвинувальному акті.

2.  Приморський районний суд міста Маріуполя Донецької області вироком від 29 червня 2017 року визнав ОСОБА_6 невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 263 КК, та виправдав за недоведеністю його вини.

3.  Апеляційний суд Донецької області ухвалою від 10 січня 2018 року вирок суду першої інстанції залишив без змін.

Вимоги і доводи касаційної скарги

4.  Прокурор у касаційній скарзі просить на підставах, визначених пунктами 1–2 частини 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК), скасувати ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

5.  На думку прокурора, апеляційний суд при перевірці виправдувального вироку дав неправильну оцінку доказам у справі та не навів належних і достатніх мотивів та підстав для залишення без зміни рішення суду нижчої ланки.

6.  Сторона обвинувачення не погоджується із висновками суду щодо недопустимості протоколу огляду місця події від 29 липня 2014 року, у зв`язку з проведенням цієї слідчої дії до внесення відомостей у Единий реєстр досудових розслідувань (далі – ЄРДР). На обґрунтування своєї позиції прокурор зазначає, що огляд домоволодіння було здійснено відповідно до частини 3 статті 214 КПК з письмового дозволу ОСОБА_6 .

7.  Прокурор вважає, що винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину підтверджується показаннями свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , а також висновками судових балістичних експертиз і протоколом огляду предметів.

Позиції учасників касаційного розгляду

8.  Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.

9. У судовому засіданні прокурор підтримала касаційні вимоги сторони обвинувачення.

Оцінка Суду

10.  Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені у скарзі та доповненнях доводи, Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення на таких підставах.

11.  Відповідно до вимог статті 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Згідно з пунктом 1 частини 3 статті 374 КПК мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі та визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

12.  В силу частини 3 статті 62 Конституції України, положень статті 17 КПК обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

13.  Перевірка доказів на їх допустимість є важливою гарантією забезпечення прав і свобод людини у кримінальному провадженні.

14.  Згідно з частиною 2 статті 92 КПК обов`язок доказування допустимості доказів покладено на сторону, що їх подає. За частинами 1 та 3 статті 22 КПК кримінальне провадження передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій засобами, передбаченими цим Кодексом, а функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган чи службову особу.

15.  Цих вимог закону суди першої та апеляційної інстанцій дотрималися.

16.  Ухвалюючи виправдувальний вирок, суд першої інстанції ретельно перевірив на відповідність вимогам кримінального процесуального закону надані обвинуваченням докази на підтвердження винуватості ОСОБА_6 і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку.

17.  При цьому суд першої інстанції навів детальні мотиви, з яких він відкинув докази, покладені в основу обвинувачення ОСОБА_6 , у тому числі й ті, на які посилається прокурор у касаційній скарзі.

18.  Зокрема, суд першої інстанції визнав недопустимим доказом протокол огляду місця події від 29 липня 2014 року, пославшись на те, що стороною обвинувачення не доведено законних підстав для проведення цієї слідчої дії.

19.  Суд зазначає, що відповідно до статті 86 КПК доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому КПК. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення. Згідно зі статтею 87 КПК докази, отримані внаслідок здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу є недопустимими.

20.  За змістом статей 214, 223, 237 КПК огляд є слідчою (розшуковою) дією, спрямованою на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні, яка проводиться в межах досудового розслідування кримінального провадження. Здійснення досудового розслідування до внесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення до ЄРДР або без такого внесення не допускається і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. У невідкладних випадках огляд місця події може бути проведений до внесення відомостей до ЄРДР, що здійснюється негайно після огляду.

21.  Підставою для проведення огляду місця події є інформація про вчинення кримінального правопорушення, зафіксована у певній процесуальній формі. Без наявності такої інформації проведення огляду місця події не допускається.

22. Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено відсутність будь-яких даних про подію, яка стала підставою для проведення 29 липня 2014 року огляду місця події у домоволодінніОСОБА_6 . Натомість відомості про вчинення кримінального правопорушення було внесено до ЄРДР лише на підставі інформації, отриманої під час цієї слідчої дії.

23.  Крім того, як свідчать матеріали провадження, під час цієї слідчої дії відкривалися панелі розташовані на стелі, оглядалися вбудовані у стіну шафки та інші меблі, що є ознакою обшуку. Тому за обставин цієї справи Суд погоджується із висновками місцевого суду про те, що проведений органами досудового розслідування 29 липня 2014 рокуогляд місця події фактично є обшуком.

24.  Суд уже визнавав неприпустимість проведення обшуку під виглядом огляду місця події, зокрема у постанові від 07 червня 2018 року (справа № 740/5066/15-к провадження № 51-3331км18), оскільки таким чином нівелюються вимоги судового контролю, передбачені статтею 233, частиною 2 статті 234 КПК. З клопотанням про проведення обшуку прокурор, слідчий до слідчого судді не зверталися, тому відповідно до згаданих положень отримані внаслідок такої слідчої дії докази є недопустимими й не можуть бути використані судом при прийнятті рішення.

25.  Заяву ОСОБА_6 про дозвіл на огляд будинку суд першої інстанції правильно не взяв до уваги як підставу для проникнення до житла без ухвали слідчого судді. Як уже зазначав Суд у своїх попередніх рішеннях[1], для з`ясування допустимості доказів, отриманих під час огляду в житлі чи іншому володінні особи, якщо наявність та/або добровільність згоди володільця ставиться стороною під сумнів, суд має виходити із сукупності всіх обставин, що супроводжували цю слідчу дію, враховуючи, але не обмежуючись, наявністю письмового підтвердження такої згоди.

26.  Як свідчать матеріали провадження, ОСОБА_6 до отримання його згоди на проникнення до житла був затриманий (стаття 209), однак йому не було роз`яснено його прав  як підозрюваного і не було забезпечено правової допомоги. За таких обставин не можна стверджувати, що він надав добровільну та інформовану згоду на огляд його житла.

27.  Суд першої інстанції також обґрунтовано визнав недопустимими доказами рапорт слідчого ОСОБА_9 від 29 липня 2014 року, висновки судово-балістичних експертиз, протокол огляду предметів від 31 липня 2014 року, рапорт оперативного чергового від 29 липня 2014 року, пославшись на те, що вони є доказами, похідними від результатів слідчої дії, проведеної з порушенням вимог КПК.

28.  Що стосується посилань у касаційній скарзі на показання слідчого та понятих, надані в суді першої інстанції про обставини проведення огляду в домоволодінні ОСОБА_6 , Суд зазначає, що вони відображають лише спостереження свідків за слідчою дією, яку визнано судом проведеною з порушенням закону. Як уже зазначав Суд[2], спостереження свідками, залечученими до слідчої дії, за її проведенням є  складовою такої слідчої дії. Якщо суд визнає слідчу дію проведеною з порушенням процесуального закону, цей висновок поширюється на всі її аспекти, у тому числі на спостереження тих осіб, які брали участь у її проведенні. Тому їхні показання про хід негласної слідчої дії також не можуть визнаватися допустимими доказами відповідно до частини 1 статті 87 КПК.

29.  Апеляційний суд, переглянувши справу в апеляційному порядку, обґрунтовано залишив вирок місцевого суду без зміни, зазначивши в ухвалі підстави для прийняття такого рішення. При цьому порушень процесуального порядку дослідження та оцінки доказів, наведених місцевим судом у вироку, апеляційний суд не встановив, а стосовно доводів прокурора, викладених в апеляції та аналогічних доводам у касаційних скаргах, навів відповідні мотиви їх необґрунтованості, з чим погоджується й колегія суддів. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам статті 419 КПК.

На підставі викладеного, керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 10 січня  2018 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                             ОСОБА_2                             ОСОБА_3

[1] Див.постанову від 12 лютого 2019 року в провадженні № 51-1173км18 (справа № 159/451/16-к)

[2] Див. постанову від 22 січня 2019 року в провадженні № 51-5870км18(справа № 759/8398/15-к),