Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

27 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 689/270/15-к

провадження № 51-2497км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                              ОСОБА_1 ,

суддів                                                           ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання              ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

засудженого                                               ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Апеляційного суду Хмельницької області від 07 червня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014240280000232, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Гузевиця Хмельницького району Хмельницької області, жителя

АДРЕСА_1 , такого, що не має судимостей,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК.

Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені ними обставини

За вироком Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 16 серпня 2016 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, і виправдано через недоведеність того, що кримінальне правопорушення вчинив обвинувачений.

Апеляційний суд задовольнив апеляційну скаргу прокурора, скасував вирок місцевого суду й ухвалив свій, яким визнав ОСОБА_6 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, та призначив йому за цим законом покарання у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн.

За вироком апеляційного суду ОСОБА_6 визнано винуватим у тому,

що він 25 червня 2014 року близько 17:15 біля гаражів на

АДРЕСА_1 на ґрунті неприязних відносин косою, вилами, сапою та ногами пошкодив належний ОСОБА_7 автомобіль КІА, д.н.з. НОМЕР_1 , та через привідчинене скло водійських дверей наніс ОСОБА_7 , який сидів

за кермом автомобіля, удару гострим кінцем коси в ліве плече, спричинивши потерпілому легких тілесних ушкоджень у виді колото-різаної рани з крововиливом та синця, що спричинили короткочасний розлад здоров`я.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, порушує питання про скасування вироку апеляційного суду та закриття кримінального провадження щодо нього через відсутність події, складу злочину та недоведеність. Засуджений зазначає,

що апеляційний суд проігнорував численні порушення, допущені під час досудового розслідування, зокрема: порушення права ОСОБА_6 на захист, оскільки експертизи було призначено та проведено без його відома, через що він був позбавлений можливості заявляти відвід експерту, котрий не попереджався

про відповідальність за статтями 384, 385 КК, вийшов за межі наданих повноважень та обґрунтував висновок припущеннями; після повернення обвинувального акта прокурор фактично провів додаткове розслідування

без винесення постанови в порядку ст. 110 КПК та за наявності для того підстав

не закрив кримінального провадження, у зв`язку з чим ОСОБА_6 не знав свого процесуального статусу та не був обізнаний, від якого обвинувачення йому слід захищатися, на чому також наголошував в окремій думці суддя апеляційного суду; порушено вимоги ст. 290 КПК, оскільки слідчий надав матеріали

без погодження з прокурором. Також апеляційний суд, на думку ОСОБА_6 , проігнорував його версію про те, що потерпілий та його дружина є лікарями місцевої лікарні й могли впливати на свідків та експерта у кримінальному провадженні, й не врахував первинних документів, з яких не вбачається факту заподіяння потерпілому тілесних ушкоджень узагалі. Як стверджує автор касаційної скарги, порушуючи вимоги ч. 3 ст. 404 КПК, суд апеляційної інстанції задовольнив невмотивоване клопотання прокурора про повторне дослідження доказів, безпідставно відмовив стороні захисту в задоволенні ряду клопотань

про визнання доказів недопустимими, необґрунтовано скасував виправдувальний вирок місцевого суду та ухвалив обвинувальний вирок, в основу якого поклав недопустимі докази. Крім того, ОСОБА_6 вважає, що повноваження прокурора ОСОБА_8 в апеляційному суді не було документально підтверджено, а суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про відвід цій особі.

Позиції учасників судового провадження

Засуджений підтримав свою касаційну скаргу, а прокурор заперечувала проти

її задоволення, просила вирок апеляційного суду залишити без змін.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення

у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено

в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того

чи іншого доказу.

При розгляді касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, а невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження,

на що посилається засуджений у касаційній скарзі, не може бути предметом перегляду в касаційному суді.

Висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК, апеляційний суд дійшов відповідно

до вимог ст. 370 КПК на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час апеляційного розгляду й оціненими згідно

з положеннями ст. 94 КПК.

Такі висновки апеляційний суд обґрунтував, зокрема, показаннями, даними в суді потерпілим ОСОБА_7 , свідками ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ,

ОСОБА_11 , даними протоколів слідчих дій, висновків судових експертиз

та іншими письмовими доказами.

Визнавши зазначені докази достовірними, допустимими, а в сукупності – достатніми, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому злочину і правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 125 КК.

При цьому апеляційний суд обґрунтовано визнав показання потерпілої та свідків послідовними й такими, що співпадають між собою, не містять істотних суперечностей та узгоджуються з висновками експертиз, і підстав не довіряти їм

у суду не було. Натомість показання обвинуваченого, зокрема про фальсифікації експертиз через можливість впливу потерпілого та його дружини на експерта,

суд визнав непідтвердженими.

У ході касаційної перевірки не встановлено порушення вимог статей 242, 243 КПК щодо порядку призначення експертиз під час досудового розслідування. Повідомлення про призначення судово-медичних експертиз згідно постанов слідчого СВ Ярмолинецького РВ УМВС України в Хмельницькій області

від 27 червня 2014 року були надіслані на адресу ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_12 (т. 2, а.п. 33, 35, 36, 38, 40, 41).

Висновки судово-медичних експертиз від 26 червня 2014 року № 161, від 27 червня 2014 року №№ 162, 163 у цьому кримінальному провадженні складено

з дотриманням вимог статей 101, 102 КПК ОСОБА_13 ,

яка є кваліфікованим лікарем – судово-медичним експертом Ярмолинецького міжрайонного відділення судово-медичної експертизи Хмельницького обласного бюро судово-медичної експертизи, має відповідну освіту та стаж роботи, згідно

з вимогами Закону України "Про судову експертизу", ст. 69 КПК внесена

до реєстру атестованих судових експертів Міністерства юстиції України.

При проведенні експертиз вона попереджалася про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК (т. 2, а.п. 37, 42, 43, 57, 58).

Протягом досудового розслідування сторона захисту не була позбавлена можливості заявляти клопотання щодо призначення повторної/додаткової експертизи.

Із вищезазначеними висновками та іншими матеріалами кримінального провадження ОСОБА_6 був ознайомлений в порядку ст. 290 КПК

(т. 2, а.п. 245-246), положеннями якої, всупереч доводам засудженого,

не передбачено отримання слідчим погодження у прокурора для надання стороні захисту доступу до матеріалів кримінального провадження.

Необґрунтованими є і доводи засудженого щодо проведення прокурором додаткового розслідування згідно ухвали Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 20 листопада 2014 року, без матеріалів кримінального провадження, які надійшли в розпорядження слідчого органу тільки 26 грудня

2014 року (т. 5, а.п. 229-230).

Так, за змістом п. 10 ч. 1 ст. 3 КПК кримінальним провадженням – це досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.

В судовому засіданні місцевого суду, за результатами якого постановлена вищезазначена ухвала, був присутній прокурор ОСОБА_14 , котрий оскаржив

це рішення в апеляційному порядку, а після повернення апеляційної скарги згідно ухвали Апеляційного суду від 09 грудня 2014 року, копія якої отримана прокуратурою Ярмолинецькго району 17 грудня 2014 року, прокурором району

22 грудня 2014 року доручено усунути недоліки обвинувального акта органу досудового розслідування. До надходження матеріалів кримінального провадження цим органом не було проведено будь-яких процесуальних дій, пов`язаних із отриманням нових доказів, а лише закрито кримінальне провадження щодо ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 125 КК, тобто зменшено обсяг його обвинувачення, а також приведено обвинувальний акт у відповідність до вимог

ст. 291 КПК, який після виконання вимог ст. 290 КПК скеровано до суду. Отже, органом досудового розслідування було вчинено процесуальні дії відповідно до положень п. 10 ч. 1 ст. 3 КПК.

ОСОБА_6 та його захисник отримали копію обвинувального акта та реєстра матеріалів досудового розслідування, про що свідчать наявні у справі розписки, отже обвинувачений був обізнаний з висунутим обвинуваченням. В ході судового розгляду ОСОБА_6 надав суду пояснення, висував версію сторони захисту та подав у подальшому касаційну скаргу, що спростовує твердження останнього про його необізнаність про висунуте щодо нього обвинувачення.

Таким чином, доводи ОСОБА_6 про порушення його права на захист

є безпідставними.

Зважаючи на те, що прокурором в апеляційній скарзі ставилося питання

про переоцінку доказів, досліджених судом першої інстанції, апеляційний суд обґрунтовано на підставі ч. 3 ст. 404 КПК задовольнив клопотання сторони обвинувачення та повторно дослідив докази у кримінальному провадженні,

за результатом чого підставно, з наведенням відповідних мотивів, скасував виправдувальний вирок місцевого суду та ухвалив свій, яким визнав

ОСОБА_6 винним у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Всупереч доводам засудженого, прокурор ОСОБА_8 брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції відповідно до вимог

абз. 3 ч. 4 ст. 36 КПК, його особа встановлена апеляційним судом на початку судового засідання. Обґрунтованих підстав для відводу прокурора стороною захисту не було наведено, зважаючи на що у задоволенні відповідного клопотання апеляційний суд відмовив.

Отже, в апеляційному порядку справу розглянуто відповідно до вимог кримінального процесуального закону, а оскаржений вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 374, 420 КПК.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційну скаргу засудженого слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Апеляційного суду Хмельницької області від 07 червня 2017 року щодо ОСОБА_6 залишити без змін, а касаційну скаргу засудженого – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню

не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                       ОСОБА_2                                        ОСОБА_3