Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

28 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 280/1799/17

провадження № 51-8863км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                  ОСОБА_1 ,

суддів                                               ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання  ОСОБА_4 ,

прокурора                                       ОСОБА_5 ,

засудженого                                   ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого

ОСОБА_6 на вирок Коростишівського районного суду Житомирської області від 08 травня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від

19 липня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017060190000865, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого, 21 квітня 2010 року вироком Андрушівського районного суду Житомирської області за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 3 роки. На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_6 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки 6 місяців. 13 січня 2011 року іспитовий строк скасовано та направлено ОСОБА_6 для відбування покарання, призначеного вказаним вироком суду,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 3 ст. 186 КК України.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Коростишівського районного суду Житомирської області від

08 травня 2018 року ОСОБА_6 засуджено до покарання у виді позбавлення волі: за ч. 3 ст. 185 КК України – строком на 3 роки; за ч. 3 ст. 186 КК України – строком на 4 роки. На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки.

Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винним у тому, що він 15 грудня

2017 року приблизно о 13:00, перебував поблизу приміщення торгівельного кіоску ФОП ОСОБА_7 , розташованого у АДРЕСА_2 , реалізовуючи свій злочинний умисел, спрямований на відкрите викрадене чужого майна, діючи повторно, з метою подолання заборони входу до приміщення торгівельного кіоску ФОП ОСОБА_7 застосував насильство, яке не є небезпечним для життя та здоров`я ОСОБА_8 , заподіявши останній фізичного болю та не спричинивши тілесних ушкоджень. Після цього,

ОСОБА_6 , усвідомлюючи протиправність та суспільну небезпеку своїх дій, через незамкнені двері зайшов до приміщення вказаного торгівельного кіоску, де відкрито викрав грошові кошти в сумі 1000 грн. Викрадені грошові кошти ОСОБА_6 привласнив та розпорядився ними на власний розсуд.

Своїми діями спричинив ОСОБА_7 матеріальну шкоду на вказану суму.

Також 03 січня 2018 року приблизно о 10:00, реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на таємне викрадення чужого  майна, поєднаного із проникненням у приміщення, керуючись корисливим мотивом, з метою власного збагачення, упевнившись в тому, що за ним ніхто не спостерігає і він залишається непоміченим, переконавшись в тому, що власники кварти за місцем проживання відсутні, через незамкнені вхідні двері будинку, проник до домоволодіння

АДРЕСА_3 , у якому проживає ОСОБА_9 та викрав майно, належне останньому на суму 1853, 57 грн. Після чого, викраденим майном розпорядився на власний розсуд, спричинивши тим самим потерпілому ОСОБА_9 матеріальну шкоду на зазначену суму.

Ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 19 липня 2018 року вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

В касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 порушує питання про зміну судових рішень у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та його особі через суворість і просить призначити покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України.

Стверджує, що місцевий суд порушив загальні засади призначення покарання, внаслідок чого призначив йому занадто суворе покарання. Апеляційний суд не дав належної оцінки таким порушенням і залишив вирок місцевого суду без зміни. Свої доводи засуджений мотивує тим, що суди не врахували конкретних обставин справи і його особу, що в сукупності давало суду, на думку скаржника, підстави застосувати ст. 75 КК України при призначенні покарання.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечення на касаційну скаргу не подавались.

У судовому засіданні прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги засудженого

Заслухавши суддю-доповідача, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України  підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину й особі засудженого.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Висновки суду про винність ОСОБА_6 та кваліфікація його дій у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень у касаційній скарзі не оспорюються, судовий розгляд кримінального провадження проведено у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.

При перевірці матеріалів провадження касаційний суд установив, що доводи засудженого щодо суворості призначеного йому покарання, без застосування

ст. 75 КК України, є необґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Згідно з ч. 1 ст. 75 КК України в разі, якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, ураховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Із мотивувальної частини вироку місцевого суду слідує, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, що при обранні виду та розміру покарання ОСОБА_6 суд урахував ступінь тяжкості вчинених злочинів, які відповідно до положень

ст. 12 КК України є тяжкими злочинами, характер та обставини скоєних злочинів, дані про особу винного зокрема, негативну характеристику за місцем проживання, те, що засуджений на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, незадовільний стан здоров`я засудженого, який має хронічні захворювання, те, що ОСОБА_6 вчинив кримінальні правопорушення не вперше, а також суд зважив на наявність обставини, яка пом`якшує покарання та на відсутність обставин, що обтяжують покарання і обґрунтовано визначив покарання, яке засуджений має відбувати реально.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст. 419 КПК України дав належну оцінку доводам, викладеним в апеляційній скарзі засудженого, у тому числі і тим, на які він послався у касаційній скарзі, і обґрунтовано відмовив у її задоволенні.

Врахувавши всі зазначені обставини в сукупності, суд обґрунтовано призначив засудженому ОСОБА_6 покарання в мінімальних межах санкції ч. 3 ст. 185 КК України та ч. 3 ст. 186 КК України із застосуванням ч. 1 ст. 70 КК України.

Колегія суддів вважає, щопризначене ОСОБА_6 покарання є справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів. Воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним у статтях 50, 65 КК України.

Таким чином, переконливих доводів для звільнення засудженого ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України з касаційної скарги не вбачається.

Доводи викладені в касаційній скарзі, та матеріали кримінального провадження не містять даних про порушення судом першої або апеляційної інстанції при розгляді провадження норм кримінального процесуального закону, які ставили би під сумнів обґрунтованість прийнятих рішень.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого, касаційну скаргу засудженого слід залишити без задоволення, а вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду – без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд

ухвалив:

Вирок Коростишівського  районного суду Житомирської області від 08 травня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 19 липня

2018 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 – без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                     ОСОБА_2                               ОСОБА_3