Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

26 лютого 2019року

м. Київ

справа № 130/1283/17

провадження № 51-1518 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                              ОСОБА_1 ,

суддів                                                                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання              ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

захисника                                                   ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження у суді апеляційної інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 07 вересня 2017 року за обвинуваченням

ОСОБА_7 ,ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця смт Браїлів Жмеринського району Вінницької області, жителя                        АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого – останній раз вироком Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 15 лютого 2017 року за ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки; на підставі ст. 75 КК звільненого від відбування покарання з іспитовим строком тривалістю 2 роки,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Літинського районного суду Вінницької області від 20 червня 2017 року, ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за ч. 1 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.

На підставі ч. 1 ст. 71 КК за сукупністю вироків, ОСОБА_8 до призначеного покарання за даним вироком частково приєднано невідбуту частину покарання за вироком Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 15 лютого               2017 року та остаточно визначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_7 в строк відбуття покарання строк його попереднього ув`язнення з 21 лютого 2017 року до дня набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Вирішено питання щодо судових витрат та речових доказів у кримінальному провадженні.

Згідно з вироком, 20 лютого 2017 року о 20:00 ОСОБА_7 , перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, знаходячись у будинку АДРЕСА_1 , під час побутового конфлікту з ОСОБА_9 , діючи умисно, реалізуючи свій злочинний умисел направлений на протиправне заподіяння смерті останній, кухонним ножем завдав потерпілій одного удару в спину, спричинивши їй проникаюче колото-різане поранення,               від якого ОСОБА_9 померла.

Апеляційний суд Вінницької області ухвалою від 07 вересня 2017 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_7 залишив без зміни.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які  їх подали

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого внаслідок м`якості, на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. На думку прокурора, покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців є несправедливо м`яким, оскільки ОСОБА_7 був раніше неодноразово судимим, належних висновків для себе не зробив та знову вчинив умисний злочин в період іспитового строку. В порушення вимог ст. 419 КПК апеляційний суд належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги прокурора та безпідставно залишив без зміни вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання. Зазначає, що апеляційний суд вийшов за межі ст. 404 КПК та надав в ухвалі оцінку доведеності винуватості та кваліфікації дій засудженого, які ніким не оспорювалися.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу та просив скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Захисник ОСОБА_6 висловився проти задоволення касаційної скарги і просив залишити ухвалу апеляційного суду без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши всіх учасників судового провадження та дослідивши матеріали кримінального провадження, суд дійшов висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочину, за який його засуджено, та кваліфікація вчиненого за ч. 1 ст. 115 КК у касаційній скарзі не оспорюються.

Зі змісту скарги убачається, що прокурор фактично порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання і пов`язані із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції;  принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання "може", "вправі"; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема "особа винного", "щире каяття" тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні "інших обставин справи", можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування                ст. 75 КК тощо; індивідуалізація покарання – конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності – призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Що стосується доводів касаційної скарги про невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання тяжкості кримінальних правопорушень та його особі через м`якість, то колегія суддів вважає їх безпідставними.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, а згідно з ч. 2 ст. 50 КК покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Так, з матеріалів провадження вбачається, що при призначенні ОСОБА_7 покарання в межах санкції ч. 1 ст. 115 КК,суд першої інстанції виходив із ступеня тяжкості вчиненого злочину, даних про особу винного, який хоча й раніше був судимий та задовільно характеризується, однак на спеціальних обліках не перебуває, щиро розкаявся та сприяв розкриттю злочину.

З огляду на зазначене, а також з урахуванням принципу індивідуалізації призначення покарання, з наведенням переконливих підстав такого рішення, апеляційний суд погодився із видом та розміром призначеного ОСОБА_7 судом першої інстанції покарання у виді 8 років позбавлення волі, яке за видом та розміром не є мінімальним у межах санкції зазначеної норми, котре буде необхідним та достатнім для виправлення засудженого і попередження вчинення ним нових злочинів.Воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним статтями 50, 65 КК, є пропорційним і співрозмірним ступеню тяжкості вчиненого діяння і не може вважатися явно несправедливим внаслідок м`якості.

Також, колегія суддів вважає безпідставними доводи прокурора про порушення судом апеляційної інстанції вимог ст. 404 КПК, оскільки відповідно до ч. 2 цієї статті суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.

Зважаючи на те, що за результатами перевірки кримінального провадження щодо ОСОБА_7 , суд апеляційної інстанції не погіршив становище обвинуваченого, а  залишив вирок суду першої інстанції без зміни, тому порушення цим судом вимог встановлених ч. 2 ст. 404 КПК відсутнє.

З огляду на наведене, доводи прокурора щодо явної несправедливості призначеного засудженому ОСОБА_7 покарання через м`якість та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону є необґрунтованими, а відтак відсутні підстави для задоволення касаційної скарги прокурора.

Зважаючи на те, що закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, а істотних порушень вимог кримінального процесуального закону допущених судом апеляційної інстанції у кримінальному провадженні не виявлено, законних підстав для скасування ухвали апеляційного суду щодо ОСОБА_7 , колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфа 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIIIвід 03 жовтня 2017 року, суд

ухвалив:

Ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 07 вересня 2017 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження у суді апеляційної інстанції – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню

не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                   ОСОБА_2                                     ОСОБА_3