Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

28 лютого 2019 року

м. Київ

Справа № 539/1636/16-к

Провадження № 51 – 7128 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого           ОСОБА_1 ,

суддів:                       ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання              ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015170000000732 від 22 вересня 2015 року,  щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Лубни Полтавської області, громадянина України, проживаючого за адресою:

АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

за ст. 286 ч. 2, ст. 135 ч. 1 КК України,

за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_6 – адвоката

ОСОБА_7 на вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від

12 грудня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 27 березня 2018 року щодо ОСОБА_6 .

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 12 грудня

2017 року ОСОБА_6 засуджено:

- за ст. 286 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки;

- за ст. 135 ч. 1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік.

На підставі ст. 70 ч. 1 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_6 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Ухвалено стягнути з ОСОБА_6 на користь потерпілої ОСОБА_8                       5 773 гривні 61 копійку на відшкодування матеріальної шкоди, 300 000 гривень моральної шкоди та 5 000 гривень витрат на юридичну допомогу.

Прийнято рішення щодо речових доказів.

Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за те, що він

21 вересня 2015 року приблизно 22 годині 20 хвилин у стані алкогольного сп`яніння, керуючи автомобілем марки "ЗАЗ" державний номер НОМЕР_1 , у темний час доби рухався по вул. Радянській в м. Лубни Полтавської області з центра у напрямку

м. Києва та біля адміністративної будівлі № 214 порушив вимоги пункту 12.3 Правил дорожнього руху України, маючи об`єктивну спроможність виявити перешкоду для свого руху, не вжив негайних заходів для зменшення швидкості руху аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди та допустив наїзд на ОСОБА_9 , який перебував на проїзній частині на велосипеді та стояв, опираючись правою ногою на проїзну частину.

У результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_9 отримав тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент спричинення, від яких помер на місці події. Причиною смерті ОСОБА_9 стала відкрита черепно-мозкова травма з переломом кісток склепіння та основи черепу, локальними руйнуваннями речовини мозку, крововиливами в речовину головного мозку та під його оболонки.

Крім того, 21 вересня 2015 року приблизно о 22 годині 20 хвилин безпосередньо після дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_6 , усвідомлюючи, що вчинив наїзд на ОСОБА_9 , тим самим поставивши його в небезпечний для життя стан, маючи можливість для надання допомоги, не виконав свого обов`язку: не переконався, чи потребує ОСОБА_9 допомоги, не викликав швидку медичну допомогу, не відвіз ОСОБА_9 до найближчого лікувального закладу, а умисно залишив його у небезпеці, зникнувши з місця пригоди, чим порушив підпункти г, ґ пункту 2.10 Правил дорожнього руху України.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 27 березня 2018 року вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 за його апеляційною скаргою змінено, визнано недопустимим доказом протокол додаткового огляду від 08 грудня 2015 року та виключено із мотивувальної частини вироку посилання на нього як доказ.

У іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

У зв`язку із набранням вироком законної сили постановлено взяти ОСОБА_6 під варту в залі суду.

Строк відбування покарання ОСОБА_6 вказано рахувати з 27 березня

2018 року.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 , даючи свою оцінку доказам у кримінальному провадженні та посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 , а кримінальне провадження закрити на підставі ст. 284 ч. 1 п. 2 КПК України. Вважає, що у судовому засіданні не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ст. 286 ч. 2, ст. 135 ч. 1 КК України, а висновки судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_6 ґрунтуються на недопустимих доказах. Зазначає, що суд апеляційної інстанції, визнавши недопустимим доказом протокол додаткового огляду від 08 грудня 2015 року, не врахував доктрину "плодів отруєного дерева" та не визнав недопустимими докази, отримані за допомогою даних, які містяться в зазначеному протоколі додаткового огляду, зокрема: висновок судової автотехнічної експертизи від 10 травня 2016 року № 140; висновок судової транспортно-трасологічної експертизи від 07 квітня 2016 року № 30; висновок судово-медичної криміналістичної експертизи від 23 листопада № 281-МК; висновок комплексної судової транспортно-трасологічної, автотехнічної та медичної експертизи від

28 квітня 2017 року № 1211/1212/6 та висновок додаткової комплексної судової транспортно-трасологічної, автотехнічної та медичної експертизи від 17 жовтня

2017 року № 861/862/104. Крім того, указує на те, що судами першої та апеляційної інстанцій взагалі проігноровано висновок дактилоскопічної експертизи від 15 жовтня 2015 року № 908 про те, що сліди пальців рук на кермі залишені не ОСОБА_6 , а іншою особою.

Заперечень на касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 – адвоката ОСОБА_7 від учасників судового провадження не надходило.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні вважала касаційну скаргу захисника необґрунтованою і просила залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до наступних висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Обставини щодо неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, визначення яких дано у статтях 410 та 411 КПК України та на які є посилання в касаційній скарзі, не є відповідно до вимог ст. 438 ч. 1 КПК України предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Відповідно до ст. 94 КПК України оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок. Касаційний суд при перевірці матеріалів кримінального провадження встановив, що суди дотримались вимог зазначеного закону.

Так, на підтвердження винуватості ОСОБА_6 та доведеності його вини у порушенні правил безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть потерпілого, та у залишенні в небезпеці, суд обґрунтовано послався, у тому числі, на: показання потерпілої ОСОБА_8 про смерть її сина внаслідок дорожньо-транспортної пригоди; показання свідка ОСОБА_10 , який бачив ОСОБА_9 на велосипеді на зустрічній смузі руху по вул. Радянській в м. Лубни, а, повертаючись, бачив його на тому ж місці лежачого на дорозі, які він підтвердив під час проведення слідчого експерименту від 20 травня 2016 року; даними, що містяться у протоколі огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 21 вересня 2015 року, яким зафіксовано факт дорожньо-транспортної пригоди без слідів гальмівного шляху; протоколі огляду трупа від 22 вересня 2015 року; протоколі огляду транспортного засобу від 22 вересня

2015 року, згідно з яким на автомобілі марки "ЗАЗ" державний номер НОМЕР_1 виявлено пошкодження лобового скла, правої передньої блок-фари, правого переднього крила та виявлено сліди речовини бурого кольору, сліди пальців рук.

На підтвердження перебування ОСОБА_6 у стані алкогольного сп`яніння суд послався на висновок Лубенської КЦМЛ від 22 вересня 2015 року та постанову Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 16 жовтня

2015 року про притягнення ОСОБА_6 до адміністративної відповідальності за керування автомобілем марки "ЗАЗ" державний номер НОМЕР_1 21 вересня

2015 року о 22 годині 30 хвилин в стані алкогольного сп`яніння, за змістом якої ОСОБА_6 у судовому засіданні визнав себе винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення та щиро розкаявся, обґрунтувавши таке рішення.

Мотивуючи своє рішення, суд першої інстанції також безпосередньо дослідив та оцінив з точки зору належності, допустимості, достовірності та обґрунтовано врахував висновки судових експертиз: судово-медичної експертизи від 23 вересня 2015 року № 244 про тяжкість отриманих ОСОБА_9 тілесних ушкоджень, можливість їх отримання внаслідок дорожньо-транспортної пригоди і причину смерті; судово-медичних експертиз від 28 грудня 2015 року № 183 та від

24 вересня 2015 року № 332 про виявлені у ОСОБА_6 тілесні ушкодження, які могли утворитись коли він був у якості водія автомобіля, що зіткнувся з перешкодою;   судової автотехнічної експертизи від 10 травня 2016 року № 140 про допущенні ОСОБА_6 порушення правил дорожнього руху, які перебувають у причинному зв`язку з подією; судової транспортно-трасологічної експертизи від 07 квітня

2016 року № 30 про розташування автомобіля та велосипеда в момент зіткнення; висновок судово-медичної криміналістичної експертизи від 23 листопада № 281-МК про те, що пошкодження на одязі та взутті ОСОБА_9 могли утворитись під час дорожньо-транспортної пригоди; комплексної судової транспортно-трасологічної, автотехнічної та медичної експертизи від 28 квітня 2017 року № 1211/1212/6, додаткової комплексної судової транспортно-трасологічної, автотехнічної та медичної експертизи від 17 жовтня 2017 року № 861/862/104 про те, що ОСОБА_6 мав технічну можливість зупинитись до місця наїзду шляхом виконання вимог пункту 12.3. Правил дорожнього руху України.

Крім того, згідно з висновком судової дактилоскопічної експертизи від 15 жовтня 2015 року № 908 предметом дослідження були сліди пальців рук, вилучені під час проведення огляду транспортного засобу від 22 вересня 2015 року, а саме: 1, 2 – з поверхні лівої боковини автомобіля; 3 – з поверхні скла водійської двері; 4, 5, 6, 7 – з поверхні капоту, сліди пальців рук з керма автомобіля не вилучалися, а тому доводи касаційної скарги в цій частині безпідставні.

Встановивши фактичні обставини, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_6 зазначених кримінальних правопорушень та правильно кваліфікував його дії за ст. 286 ч. 2, ст. 135 ч. 1 КК України. При цьомусуд оцінив докази з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Розглядаючи кримінальне провадження за апеляційними скаргами потерпілої ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_6 , суд апеляційної інстанції доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 перевіривповно.

Рішення суду апеляційної інстанції про визнання недопустимим доказом протоколу додаткового огляду від 08 грудня 2015 року колегія суддів вважає обґрунтованим і вмотивованим.

Доводи захисника про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, а саме неврахування доктрини "плодів отруєного дерева" та невизнання недопустимими доказами висновків судових експертиз, є безпідставними.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи  упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно доктрини "плодів отруєного дерева" (fruit of the poisonous tree) недопустимими є докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок суттєвого порушення прав та свобод людини. Ця доктрина передбачає заборону використання даних, отриманих на підставі або з використанням доказів визнаних недопустимими.

У кримінальному процесуальному законі дана доктрина має своє правове втілення у положеннях ст. 87 ч. 1 КПК України, згідно з якою недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих  Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Відповідно до змісту висновків комплексної судової транспортно-трасологічної, автотехнічної та медичної експертизи від 28 квітня 2017 року № 1211/1212/6, додаткової комплексної судової транспортно-трасологічної, автотехнічної та медичної експертизи від 17 жовтня 2017 року № 861/862/104 вихідні дані, надані       ОСОБА_6 , є технічно неспроможними, а тому вони не можуть бути використані при подальших дослідженнях. Тобто, дані, отримані від ОСОБА_6   під час додаткового огляду 08 грудня 2015 року, не використовувалися при наданні висновків зазначених експертиз та не були підставою для таких висновків.

Як правильно зазначив суд апеляційної інстанції у висновках судової транспортно-трасологічної експертизи від 07 квітня 2016 року № 30 та судово-медичної криміналістичної експертизи від 23 листопада № 281-МК відсутні посилання на протокол додаткового огляду від 08 грудня 2015 року, а висновок судової автотехнічної експертизи від 10 травня 2016 року № 140 повністю узгоджується з висновками інших експертиз і підстави для визнання цих доказів недопустимими відсутні. За таких обставин підстав для застосування доктрини "плодів отруєного дерева" у даному кримінальному провадженні не встановлено.

Крім того, згідно з аудіозаписом судового засідання від 27 березня 2018 року, який міститься на технічному носії фіксації кримінального провадження в суді апеляційної  інстанції, ОСОБА_6 підтвердив, що був учасником дорожньо-транспортної пригоди, на нього було складено протокол про адміністративне правопорушення за керування автомобілем в стані алкогольного сп`яніння, при цьому відмовився від дачі показань на підставі ст. 63 Конституції України.

У процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні і оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини

ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ст. 286 ч. 2, ст. 135 ч. 1 КК України, та правильність кваліфікації його дій.

Підстав, передбачених ст. 284 КПК України, для закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_6 не встановлено.

Покарання, призначене ОСОБА_6 , за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для його виправлення і попередження нових злочинів, воно відповідає вимогам ст. 65 КК України.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено.

Враховуючи зазначене, колегія суддів підстав для задоволення касаційної скарги захисника засудженого – адвоката ОСОБА_7 та скасування судових рішень щодо ОСОБА_6 і закриття кримінального провадження щодо нього не знаходить.

Керуючись ст.ст. 436, 438 КПК України, п. 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ, Суд

ухвалив:

Вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 12 грудня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 27 березня 2018 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу його захисника – адвоката ОСОБА_7 – без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                         ОСОБА_2                                       ОСОБА_3