Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

21 лютого 2019року

м. Київ

справа № 653/1890/16-к

провадження № 51-7031км 18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

ОСОБА_1 ,

суддів            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання  ОСОБА_4 ,

прокурора    ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та потерпілого ОСОБА_7 на вирок Генічеського районного суду Херсонської області від 11 грудня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 27 березня 2018 року  в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013230140001533, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Згідно з вироком Генічеського районного суду Херсонської області від 11 грудня 2017 ОСОБА_8 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК до покарання у виді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить                   3400 грн.

Ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 27 березня 2018 рокувирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 у порядку ч. 2 ст. 404 КПК змінено в частині призначеного покарання, на підставі п. 2 ч. 1ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК ОСОБА_6 звільнено від покарання, призначеного завироком, у зв`язку із закінченням строків давності.У решті вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_6 залишено без змін.

Згідно з вироком суду ОСОБА_6 визнано винним  утому, що він 21 серпня 2013 року близько 13:00 керуючи технічно справним автомобілем ВАЗ-21099 (д.р.н. НОМЕР_1 ), рухаючись по вулиціШосе Фрунзенськевм. ГенічеськХерсонської області в порушення вимог п.12.3, 12.4 Правил дорожнього руху, здійснюючи рух у населеному пункті не обрав безпечну швидкість руху, яка б  не перевищувала 60 км/год ірухаючись зі швидкістю понад 73-77 км/год, здійснюючи обгін автомобілю М-2140 (д.н.з. ( НОМЕР_2 ) під керуванням ОСОБА_9 , який розпочав поворот ліворуч на прилеглу територію, допустив необачність, на ранній фазі розвитку події з моменту зміни напрямку руху автомобіля М-2140, не відмовився від продовження обгону і не вжив заходів до гальмування у результаті чого зазначені транспортні засоби зіткнулися і автомобіль ВАЗ-21099 врізався в  дерево.

Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі – ДТП) пасажири автомобіляВАЗ-21099 ОСОБА_7 та ОСОБА_10 отримали тілесні ушкодження середньої тяжкості.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

Укасаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить скасувати постановлені  щодо нього судові рішення і закрити кримінальне провадження у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК. Обґрунтовуючи свої вимоги, посилається на порушення вимог кримінального процесуального закону.

Вказує на те, що доказами у кримінальному провадженні не доведено його винуватості у вчиненні злочину, оскільки висновки суду ґрунтуютьсяна недостовірних, недопустимих та суперечливих доказах, а саме на даних, що містяться у протоколі огляду місця події від 21 серпня 2013 року та плану схеми до нього, які були підроблені невідомими особами і на підставі яких було проведено чотири автотехнічних експертизи.

Крім того, суд апеляційної інстанції проігнорував його клопотання про повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, оскільки суд першої інстанції дослідив їх не повністю та з порушеннями,не дав вичерпних відповідей на доводи в апеляційній скарзі, не вмотивував свого рішення належним чином.

Суть доводів скарги ОСОБА_11 зводиться до тверджень про необхідність на підставі, передбаченій  п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК, скасувати вирок та ухвалу щодо ОСОБА_6 і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Потерпілий у скарзі посилається на порушення вимог кримінального процесуального закону. Зазначає, що суд першої інстанції не надав доказам належної оцінки,оскільки зібраними у кримінальному провадженні доказами не доведено винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочину, а апеляційний суд не дав переконливих відповідей на доводи в його апеляційній скарзі та безпідставно залишив її без задоволення.

Ухвалу апеляційного суду вважає такою, що не відповідає вимогам ст. 419Кримінального процесуального кодексу (далі – КПК).

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор заперечував проти задоволення касаційних скарг, навів аргументи щодо законності й обґрунтованості судових рішень, просив залишити їх без змін, а касаційні скарги без задоволення.

Мотиви Суду

Відповідно до частини 1 статті 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно зі ст. 438 вказаного Кодексу суд касаційної інстанції не вправі скасувати чи змінити оскаржені рішення через неповноту слідства, невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, а при його перегляді виходить з обставин, установлених у вироку.

Як убачається з матеріалів цього провадження, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого злочину, з яким погодився апеляційний суд, є обґрунтованим, його зроблено на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, підтверджених доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду з дотриманням ст. 23 КПК й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.

Доводи в касаційних скаргах засудженого та потерпілого про необґрунтованість засудження ОСОБА_6 за ч. 1 ст. 286 КК, аналогічні доводам, які вони наводили в судах першої та апеляційної інстанцій, були ретельно перевірені цими судами та визнані безпідставними, оскільки не знайшли свого підтвердження. З висновками судів нижчих ланок погоджується і суд касаційної інстанції, оскільки вони є обґрунтованими та належно вмотивованими.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у порушенні правил безпеки дорожнього руху, внаслідок якого потерпілим було заподіяно тілесних ушкоджень середньої тяжкості, підтверджується сукупністю доказів, яким суд дав належну оцінку, а саме: показаннями свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , протоколами огляду місця події від 21 серпня 2013 року, огляду транспортних засобів, слідчого експерименту від 26 березня 2014 року, висновками експерта від 28 вересня 2013 року № 2865, 18 вересня 2013 року № 2863, 15 грудня 2014 року № 3653, 11 вересня 2015 року № 150/05.15, від 23 березня 2016 року№ 66, від 27 травня 2016 року № 4480.

Як установлено у результаті цих досліджень, ОСОБА_6 мав технічну можливість запобігти ДТП шляхом виконання вимог пунктів 12.3 та 12.4 ПДР, а невідповідність його дій указаним пунктам правил перебуває у причинному зв`язку з виникненням ДТП та її наслідками.

Крім того, згідно з даними висновку від 23 березня 2016 року  № 66 експерт урахував усі вихідні даніі дійшов обґрунтованого висновку, що з технічної точки зору дії обох водіїв у цій події перебувають у причинному зв`язку із ДТП, а саме: дії водія М-2140, які не відповідали вимогам пунктів 10.1, 10.4, 11.3 ПДР та дії водія автомобіля ВАЗ-21099, які не відповідали вимогампунктів 12.3 та п 12.4 ПДР.

Кримінальне провадження щодо іншого учасника ДТП – водіяавтомобіля М-2140 ОСОБА_9 – перебуваєу провадженні суду.

Порушення ПДР ОСОБА_15 не можна визнати підставою для звільнення ОСОБА_6 від відповідальності, оскільки дії обох водіїв призвели до ДТП і перебувають у причинному зв`язку із наслідками, які настали в результаті ДТП.

Доводи в касаційних скаргах про визнання протоколу огляду місця події від 21 серпня 2013 року та висновків автотехнічних експертиз недопустимими доказами ретельно перевірили суди першої та апеляційної інстанцій і обґрунтовано визнали їхбезпідставними.

Не викликають жодних сумнівів у колегії суддів і показання свідків, оскільки вони за своїм змістом відтворюють обставини, а також повністю узгоджуються як між собою, так і з іншими доказами винуватості ОСОБА_6 в інкримінованому йому злочині, передбаченому ч. 1 ст. 286 КК.

Зіставивши докази в їх взаємозв`язку, місцевий суд умотивовано визнав, що показання учасників судового процесу, як і дані, що містяться у протоколах слідчих дій та в експертних висновках, у силу ст. 84 КПК є процесуальними джерелами доказів, і правомірно поклав їх в основу вироку.

З матеріалів кримінального провадження не вбачається порушень вимог кримінального процесуального закону при отриманні доказів, і на спростування цього у скаргах засудженого ОСОБА_6 та потерпілого ОСОБА_7 переконливих аргументів не міститься.

Суд дослідив усі надані сторонами провадження докази, наявність будь-яких перешкод у поданні сторонами доказів не встановлено. Потерпілий зняв своє клопотання про призначення додаткової експертизи в ході судового розгляду в суді першої інстанції.

З огляду на вказану сукупність доказів колегія суддів має підстави вважати, що місцевий суд установив усі обставини, які в силу ст. 91 КПК підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, і відповідно до цих обставин діяння ОСОБА_6 обґрунтовано отримали юридично-правову оцінку за ч. 1 ст. 286 КК.

Доводи в касаційних скаргахз питань додержання під час судового провадження норм процесуального права, доведеності винуватості ОСОБА_6 та законності його засудження за порушення правил безпеки дорожнього руху особою, котра керує транспортним засобом, внаслідок якого потерпілим було заподіяно тілесних ушкоджень середньої тяжкості, також перевірялись апеляційним судом, який залишив вирок у цій частині без змін, а заявлені апеляційні вимоги про закриття кримінального провадження – беззадоволення, належним чином умотивувавши своє рішення.

Усупереч доводам засудженого та потерпілого при здійсненні кримінального провадження місцевий та апеляційний суди не порушили загальних засад, закріплених у ст. 7 КПК, а з огляду на положення ст. 404 вказаного Кодексу суд апеляційної інстанції не був зобов`язаний повторно досліджувати всі зібрані у справі докази.

Повторне дослідження доказів є правом, а не обов'язком суду. Відмова в задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів свідчить не по порушення кримінального процесуального закону та неповноту дослідження доказів, а про відсутність аргументованих доводів щодо необхідності цих дій.

Крім того, як убачається з аудіозапису судового засідання та журналу судового засідання,в суді апеляційної інстанції ОСОБА_6 при з`ясуванні його думки про повторне дослідження доказів поклався на розсуд суду (т. 4,а.к.п. 58, 59 та аудіозапис судового засідання від 27 березня 2018 року).

Ухвала апеляційного суду за своїм змістом не суперечить вимогам ст. 419 КПК. Натомість доводи скаржників про протилежне є неспроможними.

Тому ОСОБА_6 на підставі ст. 49, ч 5 ст. 74 КК України звільнено від  призначеного йому за вироком покарання у вигляді штрафу у зв`язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності.

У поданих касаційних скаргах не міститься таких обґрунтувань, які би ставили під сумнів законність прийнятих по суті судових рішень щодо ОСОБА_6 .

Істотних порушень норм права, які тягнуть за собою безумовне скасування оспорюваних вироку та ухвали при розгляді кримінального провадження в суді касаційної інстанції, не встановлено.

З урахуванням викладеного, подані касаційні скарги слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, пунктами 11, 15 розділу XI "Перехідні положення" КПК, п. 4 параграфа 3 "Перехідні положення" розділу 4 Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Генічеського районного суду Херсонської області від 11 грудня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 27 березня 2018 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та потерпілого ОСОБА_7 – беззадоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_16           ОСОБА_17 'єва                              ОСОБА_3