Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

«Захисник, порушує питання про скасування судових рішень та направлення справи на новий судовий розгляд. Захисник стверджує про неможливість викрадення засудженими (ч. 5 ст. 185, ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 185 КК) деякого майна, через на його вагу та розміри, зазначає про відсутність ознак організованої групи та особливо великих розмірів викраденого з огляду на стягнуту місцевим судом суму відшкодування (114 748,49 грн). Також захисник посилається на такі порушення: досудове слідство здійснено неуповноваженою особою (в.о. слідчого); слідчі дії проведено незважаючи на встановлену судом заборону, порушено правила підсудності; місцевий суд не провів попереднього судового засідання та не розглянув скарг підсудних на дії слідчого; прокурор безпідставно змінив обвинувачення й оголосив як перший, так і змінений обвинувальний висновок; допит ОСОБА_1 проведено поверхово з постановкою навідних питань; в апеляційному порядку справу розглянув незаконний склад суду, без здійснення аудіофіксації, а ухвала суду апеляційної інстанції є невмотивованою відповідно до вимог ст. 377 КПК 1960 року. Верховний Суд судові рішення змінив, виключивши з мотивувальних частин рішень кваліфікуючу ознаку злочину, – крадіжка, вчинена в особливо великих розмірах. Твердження в касаційній скарзі про недоведеність винуватості засуджених у вчиненні злочинів, за які їх засуджено, є безпідставним, оскільки протилежні висновки суду першої інстанції в цій частині ґрунтуються відповідно до вимог ст. 323 КПК 1960 року на неупередженій оцінці безпосередньо досліджених ним доказів та на всебічному, повному й об’єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності. Такі висновки місцевий суд обґрунтував показаннями, наданими підсудними, свідками, даними протоколів слідчих дій, документами за результатами проведених інвентаризацій, даними висновку експертизи, речовими та іншими письмовими доказами. За таких обставин висновки місцевого суду про доведеність винуватості засуджених у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 185, ч. 3 ст. 15, ч. 5 ст. 185 КК, обґрунтовано визнані апеляційним судом такими, що відповідають фактичним обставинам справи. При цьому місцевий суд, спростовуючи доводи сторони захисту, обґрунтовано визнав показання обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_3, які вказували на засуджених як на учасників злочинів, а також показання свідків послідовними й такими, що співпадають між собою, не містять істотних суперечностей та узгоджуються з іншими доказами – підстав не довіряти їм у суду першої інстанції не було. У касаційній скарзі захисник зазначає про недоведеність факту попередньої зорганізованості засуджених в організовану групу, що призвело до неправильної кваліфікації їхніх дій. Однак такі його доводи є безпідставними виходячи з наступного. Відповідно до ч. 3 ст. 28 КК злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні та вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які зорганізувались у стійке об’єднання для вчинення цих злочинів, об’єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на здійснення цього плану, відомого всім учасникам групи. Разом із тим, колегія суддів не погоджується з висновками судів щодо кваліфікації дій засуджених за ч. 5 ст. 185 КК як крадіжки, вчиненої в особливо великих розмірах. Так, диспозиція ч. 1 ст. 185 КК має описовий характер, вона містить найбільш суттєві ознаки злочину – таємне викрадення чужого майна (крадіжка). У чинному кримінальному законі (а саме у ст. 185 КК) відповідальність за вчинення крадіжки є глибоко диференційованою, в тому числі за ознакою вартості викраденого майна. У чинному кримінальному законі розмір заподіяної крадіжкою шкоди визначається кількісними показниками, передбаченими у примітці до ст. 185 КК. Так, згідно з указаною приміткою значною шкодою визнається з урахуванням матеріального становища потерпілого та якщо йому завдано збитків на суму від ста до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; злочином у великих розмірах визнається такий, яким завдано збитків на суму, котра у двісті п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину; злочином в особливо великих розмірах визнається такий, яким завдано збитків на суму, що у шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину. Відповідно до ст. 22.5. Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» (який діяв на час вчинення злочину) в разі, якщо норми інших законів містять посилання на неоподатковуваний мінімум, то для цілей їх застосування використовується сума у розмірі 17 грн, крім норм адміністративного та кримінального законодавства у частині кваліфікації злочинів або правопорушень, для яких сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги, визначеної пп. 6.1.1 п. 6.1 ст. 6 цього Закону для відповідного року (з урахуванням положень п. 22. 4. цієї статті). На час вчинення засудженими інкримінованих крадіжок, за які їх засуджено, податкова соціальна пільга дорівнювала 50% однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на місяць), встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, яка в свою чергу встановлювалася законом про Державний бюджет України. Згідно пред’явленого обвинувачення, визнаного судом доведеним, засуджених визнано винуватими та засуджено за крадіжки, вчинені повторно організованою групою осіб, поєднані з проникненням у приміщення чи сховище: на початку липня 2005 року, в ніч на 29 жовтня 2005 року, в ніч на 31 жовтня 2005 року, в середині лютого 2006 року, в ніч на 13 листопада 2006 року, в кінці лютого 2007 року, в ніч на 26 березня 2007 року. Згідно з ч. 2 ст. 32 КК повторність, передбачена ч. 1 цієї статті, відсутня при вчиненні продовжуваного злочину, який складається з двох або більше тотожних діянь, об’єднаних єдиним злочинним наміром.»