Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

21 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 621/895/16-к

провадження № 51-418км17

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати                                                                                              Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                                   ОСОБА_1 ,

суддів                                                                ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання                   ОСОБА_4 ,

прокурора                                                        ОСОБА_5 ,

засудженого                                                    ОСОБА_6 ,

захисника                                                        ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за№ 12016220300000405, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого,

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Колодязі Краснолиманського району Донецької області, жителя смт Борова Харківської області, раніше не судимого на підставі ст. 89 Кримінального кодексу України (далі — КК),

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 186, ч. 2 ст. 187 КК,

за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_6 на вирок Зміївського районного суду Харківської області від 13 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 15 червня 2017 року і прокурора, який брав участь у розгляді провадження судом першої інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 15 червня 2017 року щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_8 .

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Зміївського районного суду Харківської області від 13 липня 2016 року ОСОБА_6 та ОСОБА_8 засуджено кожного до покарання у виді позбавлення волі:

- за ч. 2 ст. 186 КК на строк 4 роки,

- за ч. 2 ст. 187 КК на строк 7 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю;

- на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів остаточно визначено покарання ОСОБА_6 та ОСОБА_8 у виді позбавлення воліна строк 7 років з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Апеляційний суд Харківської області ухвалою від 15 червня 2017  року вирок змінив, виключив з мотивувальної частини вказівку на наявність обставини, що обтяжує покарання ОСОБА_8 – рецидиву злочину. В іншій частині вирок щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_8 залишив без зміни.

ОСОБА_9 та ОСОБА_10 визнано винуватими у тому, що вони 6 квітня 2016 року о 21:40, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння у вагоні електропоїзду, що рухався за маршрутом Ізюм—Харків—Левада, поблизу зупинки "Радгоспна", діючи за попередньою змовою групою осіб, а ОСОБА_6 і повторно, підійшли до ОСОБА_11 та із застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя та здоров`я особи, що виявилося в завданні ОСОБА_6 не менше двох ударів потерпілому в плече, чим спричинено легке тілесне ушкодження у виді садна, відкрито викрали належне ОСОБА_11 майно на загальну суму 515 грн.

Крім того, цього ж дня о 22:10 ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння у вагоні електропоїзду, діючи за попередньою змовою групою осіб, побачивши у неповнолітнього ОСОБА_12 , 2000 року народження, мобільний телефон, вирішили їм заволодіти. Перебуваючи у тамбурі електропоїзда на під`їзді до зупинки "Геніївка", ОСОБА_6 ривком вихопив із рук ОСОБА_12 та заволодів його мобільним телефоном вартістю 1 415,29 грн, після чого виштовхнув ОСОБА_12 на платформу. Одночасно із цим ОСОБА_8 , діючи узгоджено з ОСОБА_6 , демонстрував у руках ніж та висловлював погрози застосувати насильство, небезпечне для життя та здоров`я неповнолітнього ОСОБА_12 , який сприйняв їх реально, через що не зміг чинити опір.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 посилається на неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність та просить скасувати судові рішення.

На обґрунтування своїх доводів зазначає, що:

- він визнає свою винуватість у вчиненні двох епізодів грабежів, у чому щиро розкаюється;

- кваліфікація його дій за епізодом щодо потерпілого ОСОБА_12 є неправильною, оскільки не доведено, в чому полягають його умисні дії, які судом кваліфіковано як розбійний напад групою осіб;

- суд неправильно оцінив наявні у провадженні докази, оскільки показання потерпілих та свідків спростовують пред`явлене йому обвинувачення за ст. 187 КК;

- допит неповнолітнього потерпілого ОСОБА_12 під час досудового розслідування проводився без участі його законного представника;

- апеляційний суд не надав оцінки всім доводам його апеляційної скарги, чим порушив вимоги ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі — КПК).

У касаційній скарзі прокурор посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засуджених через м`якість. Просить скасувати ухвалу та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

На обґрунтування своїх доводів зазначає, що суд першої інстанції, призначаючи покарання, не врахував, що:

- ОСОБА_6 та ОСОБА_8 вчинили два тяжких злочини з корисливих мотивів через невеликий проміжок часу, що свідчить про їх підвищену суспільну небезпеку та намір збагачуватись саме шляхом вчинення кримінальних правопорушень за рахунок майна інших осіб;

- вони раніше судимі за вчинення тяжких злочинів проти власності, ОСОБА_6 має не зняті і не погашені судимості, ОСОБА_8 за закінченням іспитового строку вважається несудимим на підставі ст. 89 КК та ніде не працює, тому вчинення нових злочинів свідчить про їх небажання стати на шлях виправлення;

- засуджені вчинили злочини, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, у судовому засіданні заперечували обставини вчинення розбійного нападу, добровільно шкоди не відшкодували.

Суд апеляційної інстанції всупереч вимогам ст. 419 КПК всіх зазначених прокурором в апеляційній скарзі доводів щодо м`якості призначеного обвинуваченим покарання ретельно не перевірив і належним чином не мотивував свого рішення про залишення вироку без зміни.

Позиції інших учасників судового провадження

На касаційну скаргу прокурора засуджений ОСОБА_6 подав заперечення.

У судовому засіданні:

- засуджений ОСОБА_6 та захисник ОСОБА_7 підтримали вимоги касаційної скарги засудженого, щодо задоволення вимог касаційної скарги прокурора заперечували;

- прокурор підтримав вимоги касаційної скарги прокурора та заперечував щодо задоволення касаційної скарги засудженого.

Мотиви Суду

У касаційній скарзі засудженого ОСОБА_6 порушується питання про перевірку судових рішень у касаційному порядку у зв`язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неповнотою судового розгляду. Проте зазначені обставини відповідно до вимог ст. 438 КПК не можуть бути підставою для скасування або зміни судових рішень у касаційному порядку. Крім того, згідно з вимогами ст. 433 цього Кодексу суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

З урахуванням зазначеного суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості надавати оцінку доводам касаційної скарги в частині оцінки доказів, належність і допустимість яких була перевірена судом апеляційної інстанції.

Тому доводи у скарзі в частині оцінки доказів, у тому числі показань потерпілих та свідків, не є предметом дослідження та перевірки касаційним судом.

Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_9 та правильність кваліфікації його дій за епізодом грабежу потерпілого ОСОБА_11 у касаційній скарзі не оскаржуються.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_12 повторно, за попередньою змовою групою осіб,ґрунтується на сукупності доказів, яким суд дав належну оцінку.

Так, ОСОБА_6 і ОСОБА_8 у суді підтвердили факт заволодіння телефоном потерпілого, при цьому заперечували, що погрожували ОСОБА_12 застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров`я, і показували ножа.

Неповнолітній потерпілий ОСОБА_12 , допитаний у суді за участю його законного представника ОСОБА_13 , вказав на обставини вчиненого щодо нього злочину, зокрема на погрози із застосуванням ножа. Його показання також підтвердили свідки —очевидці події ОСОБА_14 та ОСОБА_15 , які вказали, що бачили в руках ОСОБА_10 ніж, а ОСОБА_14 ще й чув погрози. Суд не виявив підстав, з яких потерпілий та свідкимогли би обмовити обвинувачених.

Аналізуючи показання потерпілогота свідків, суд врахував узгодженість дій засуджених, направлених на заволодіння чужим майном, та дійшов висновку про наявність між ними попередньої змови.

Суд першої інстанції встановив, що показання потерпілого ОСОБА_12 та свідків ОСОБА_14 і ОСОБА_15 об`єктивно підтверджені даними протоколів огляду місця події, пред`явлення речей для впізнання, пред`явлення особи для впізнання, які узгоджуються між собою та іншими доказами.

На підставі аналізу цих доказів суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні за попередньою змовою з ОСОБА_8 розбійного нападу на потерпілого ОСОБА_12 та визнав показання обвинуваченого такими, що не були підтверджені в судовому засіданні й спростовуються іншими доказами, обґрунтувавши, чому не взяв їх до уваги.

Отже, доводи у скарзі ОСОБА_9 щодо неправильної кваліфікації його дій не відповідають матеріалам кримінального провадження.

З матеріалів кримінального провадження убачається, що законний представник ОСОБА_13 була залучена до участі у провадженні 7 квітня 2016 року та допит  неповнолітнього потерпілого ОСОБА_16 під час досудового розслідування проводився в її присутності, тому Суд не враховує відповідних доводів, викладених у касаційній скарзі засудженого.

Доводи прокурора щодо м`якості призначеного ОСОБА_6 та ОСОБА_8 покарання Суд вважає необґрунтованими з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Як убачається із вироку, суд першої інстанції при призначенні покарання ОСОБА_6 та ОСОБА_8 врахував, у тому числі, ті обставини, на які посилається у скарзі прокурор, а саме вчинення ними двох тяжких злочинів, дані про їх особу щодо попередніх судимостей, рецидив злочину ОСОБА_6 , посередні характеристики.

Саме з урахуванням зазначених обставин у їх сукупності суд дійшов висновку, що виправлення і перевиховання обвинувачених не можливо без ізоляції від суспільства, тому призначив їм покарання в межах санкцій відповідних статей у виді позбавлення волі на строк 7 років з конфіскацією майна. При цьому суд зазначив, що саме таке покарання є справедливим, а також необхідним і достатнім для їх виправлення та попередження вчинення ним нового злочину.

За таких обставин доводи  касаційної скарги прокурора щодо недотримання судом при призначенні покарання положень статей 50, 65 КК не заслуговують на увагу.

Апеляційний суд, розглядаючи апеляційну скаргу прокурора в частині призначеного обвинуваченому покарання, також дійшов переконливого висновку про те, що призначене ОСОБА_6 та ОСОБА_8 покарання за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для їх виправлення та попередження вчинення ними нових злочинів, а тому не знайшов підстав для задоволення скарги прокурора щодо збільшення обвинуваченим розміру покарання.

Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій та вважає, що з урахуванням обставин провадження, наслідків вчиненого злочину, даних про особу обвинувачених призначене покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості та індивідуалізації покарання.

При цьому доводи у скарзі прокурора про те, що не можна визнавати щирим каяттям часткове визнання обвинуваченими своєї вини, у цьому випадку в цілому не спростовують правильності висновків суду в частині призначеного покарання.

З ухвали убачається, що наведені прокурором, засудженим та його захисником в апеляційних скаргах доводи, які за своїм змістом аналогічні доводам у касаційних скаргах, належним чином перевірено й спростовано.

Під час дослідження матеріалів кримінального провадження встановлено, що апеляційний розгляд кримінального провадження проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Ухвала відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Тому твердження у скаргах засудженого та прокурора щодо істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, які б перешкодили чи могли б перешкодити суду апеляційної інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, є безпідставними.

Таким чином, відсутні обґрунтовані підстави для задоволення вимог касаційних скарг.

Керуючись статтями 369, 433, 434, 436, 441, 442 КПК, п. 15 Перехідних положень цього Кодексу, пунктами 4, 6 параграфа 3 розділу 4 Закону України від 3 жовтня 2017 року №2147-VIII,Суд

ухвалив:

Вирок Зміївського районного суду Харківської області від 13 липня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 15 червня 2017 рокущодо ОСОБА_6 та ОСОБА_8 залишити без зміни, касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та прокурора – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_17 каровець                                     ОСОБА_2                                            ОСОБА_3