Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

21 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 698/1151/15-к

провадження № 51-5763 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого           ОСОБА_1 ,

суддів:                      ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання             ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5

розглянув у  відкритому  судовому  засіданні  касаційну скаргу прокурора, який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, на вирок Катеринопільського районного суду Черкаської області від 25 серпня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 22 січня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015250000000054 за обвинуваченням

ОСОБА_6 ,  громадянина  України,  який  народився    ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Черкаси, проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.369 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Катеринопільського районного суду Черкаської області від 25 серпня 2016 року   ОСОБА_6  визнано  невинуватим  у  вчиненні  злочину,  передбаченого   ч.3 ст.369 КК України та виправдано за недоведеністю вчинення ним злочину на підставі п.2 ч.1 ст.373 КПК України.

Прийняте рішення щодо речових доказів.

Згідно з вироком, органом досудового розслідування ОСОБА_6 обвинувачувався в тому, що він, будучи представником ТОВ "Перша логістична компанія", в інтересах цього підприємства запропонував і надав неправомірну вигоду начальнику пункту Державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду № 7 Одеської регіональної служби Державного ветеринарно-санітарного контролю та нагляду на транспорті вантажів (зернових культур) на території України (далі – пункту ДВСКН №7) як службовій особі, що займає відповідальне становище, за таких обставин.

У період з 01 грудня 2014 року по 15 січня 2015 року ОСОБА_6 у приміщенні пункту ДВСКН № 7, розташованого по вул. Вокзальній, 17 у с. Єрках Катеринопільського району Черкаської області, за власною ініціативою надав начальнику цього пункту ОСОБА_7 , винуватість якого в одержанні неправомірної вигоди за даним фактом встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, грошову винагороду за швидке документальне оформлення вантажу (зернових культур), що належав ТОВ "Перша логістична компанія", перевозився залізничним транспортом і був підконтрольним очолюваному ОСОБА_7 органу, без виїзду на місце і фактичного огляду транспортних засобів ОСОБА_7 або його підлеглими. Загальна сума неправомірної вигоди становила 1260 грн із розрахунку по 15 грн за кожну з 84 оформлених транспортних одиниць (вагонів) із вантажем.

Апеляційний суд Черкаської області 20 січня 2017 року скасував вирок місцевого суду та ухвалив новий вирок, яким визнав ОСОБА_6 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.369 КК України та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки без конфіскації майна, із застосуванням ст.75 КК України та звільненням від відбування призначеного покарання з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік та з покладенням ряду обов`язків, передбачених ст.76 КК України.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 14 листопада 2017 року вирок апеляційного суду скасував та призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Апеляційний суд Черкаської області ухвалою від 22 січня 2018 року вирок місцевого суду від 25 серпня 2016 року щодо ОСОБА_6 залишив без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, не погоджуючись з висновками судів про недоведеність вчинення ОСОБА_6 злочину, просить скасувати судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Зазначає, що місцевий суд належним чином не проаналізував показання свідків, не зважив на те, що факт надання ОСОБА_6 неправомірної вигоди ОСОБА_7 підтверджений обвинувальним вироком щодо останнього, а крім того, прокурор вказує на необґрунтованість рішення суду про визнання недопустимими як докази матеріалів негласних (слідчих) розшукових дій, отриманих за результатами проведення оперативно-розшукових заходів відповідно до Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність". На думку прокурора, в порушення вимог ч.3 ст.404, ст. 419 КПК України апеляційний суд відповідних доводів належним чином не перевірив, правильної оцінки їм не дав та безпідставно відмовив у задоволенні апеляційної скарги прокурора.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 просив задовольнити касаційну скаргу з викладених в ній підстав.

У письмових запереченнях на касаційну скаргу прокурора захисник ОСОБА_8 просить залишити судові рішення без зміни як законні, а касаційну скаргу – без задоволення як необґрунтовану.

Мотиви суду

Відповідно до ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

При вирішенні питання про наявність підстав для скасування або зміни судових рішень суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК України.

Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється в разі, якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.

В силу ст. 62 Конституції України, а також положень ст.17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

При цьому, як передбачає ч. 6 ст. 22 КПК України суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Отже, суд може постановити обвинувальний вирок лише в тому випадку, коли винуватість обвинуваченої особи доведено поза розумним сумнівом.

За змістом положень ст. 92 КПК України, обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в даному кримінальному провадженні зроблено не було.

З матеріалів кримінального провадження слідує, що суд першої інстанції зі свого боку забезпечив сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в рамках кримінального процесуального закону.

Під час розгляду суд у встановленому законом порядку дослідив зібрані під час досудового розслідування та надані стороною обвинувачення докази, на підставі яких ОСОБА_6 пред`явлене обвинувачення, навів  детальний аналіз цих доказів і дав належну оцінку кожному з них та їх сукупності у взаємозв`язку.

При цьому суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що надані прокурором письмові докази, а також показання свідків у судовому засіданні ні самі по собі, ні у своїй сукупності не доводять того, що ОСОБА_6 вчинив інкримінований йому злочин.

Так, суд належним чином перевірив допустимість як доказів матеріалів за результатами аудіо-, відео контролю ОСОБА_7 з точку зору дотримання при їх одержанні та використанні вимог ст.257 КПК України.

З`ясувавши, що зазначені докази отримані за результатами негласних слідчих (розшукових) дій, дозвіл на проведення яких надано щодо іншої особи, а у матеріалах кримінального провадження  щодо ОСОБА_6 відсутня відповідна ухвала слідчого судді про використання результатів вказаних негласних слідчих дій у іншому кримінальному провадженні, як того вимагає ч.1 ст.257 КПК України, то всі докази, здобуті внаслідок проведених негласних слідчих (розшукових) дій відносно іншої особи, а саме ОСОБА_7 , суд правильно визнав недопустимими.

Водночас, місцевий суд зважив і на те, що зі змісту наданих стороною обвинувачення відеоматеріалів за результатами оперативно-технічних заходів неможливо безсумнівно встановити, що ОСОБА_6 надав свідку саме грошові купюри. До того ж, грошові кошти, які згідно з пред`явленим ОСОБА_6 обвинуваченням передані ОСОБА_7 , не були виявлені та вилучені, що позбавило суд можливості ідентифікувати та дослідити предмет неправомірної вигоди як обов`язковий елемент об`єктивної сторони злочину, передбаченого ст.369 КК України.

Крім того, допитаний як свідок ОСОБА_7 не підтвердив викладені в обвинувальному акті обставини щодо отримання неправомірної вигоди від ОСОБА_6 . У той же час, суд дійшов правильного висновку, що можливість використання при ухваленні оскаржуваного вироку факту одержання від засудженого неправомірної вигоди ОСОБА_7 , установленого за вироком суду щодо останнього, як преюдиції, суперечить презумпції невинуватості як одній з основоположних конституційних засад судочинства. З урахуванням того, що у межах кримінального провадження щодо ОСОБА_7 предметом судового розгляду не було обвинувачення щодо ОСОБА_6 , використання як доказу будь-яких даних, що містяться в обвинувальному вироку щодо ОСОБА_7 , суперечить передбаченим у ст.7 КПК України засадам забезпечення доведеності вини, верховенства права, законності, а також не узгоджуються з вимогами ч.1 ст. 17 КПК України, відповідно до яких особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.

Отже, обґрунтовано визнавши недопустимими як докази відомості, що містяться у матеріалах, отриманих за результатами негласних (слідчих) розшукових дій щодо іншої особи, за відсутності дозволу слідчого судді на використання цих відомостей у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 , а також встановивши, що фактичні дані, що містяться у інших досліджених документах та показаннях свідків, самі по собі не є належними для встановлення вини останнього, суд правильно зазначив, що винуватість ОСОБА_6 викликає обґрунтований сумнів, що не узгоджується з принципом доказування поза розумним сумнівом, який застосовується при оцінці доказів.

Отже, всупереч викладеним у касаційній скарзі доводам прокурора, суд з дотриманням вимог статей 85, 86, 94 КПК України надав оцінку всім доказам сторони обвинувачення з точки зору їх допустимості, належності, достовірності та достатності. Аргументи прокурора про неправильну оцінку доказів колегія суддів уважає безпідставними та такими, що не ґрунтуються на матеріалах провадження та вимогах закону.

Апеляційний суд, розглянувши кримінальне провадження  за апеляційною скаргою прокурора, ретельно перевірив викладені в ній доводи, з достатньою повнотою виконав вказівки касаційного суду, викладені в ухвалі від 14 листопада 2017 року, та обґрунтовано дійшов висновку про законність, обґрунтованість та вмотивованість виправдувального вироку щодо ОСОБА_6 , тобто визнав, що цей вирок судом першої інстанції ухвалено відповідно до вимог ст. 370 КПК України. Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст.419 КПК України.

Безпідставними є твердження у касаційній скарзі прокурора про порушення апеляційним судом вимог ч.3 ст.404 КПК України щодо повторного дослідження доказів, оскільки такий обов`язок на апеляційний суд законодавцем покладається не безумовно, а лише за наявності відповідних умов, яких апеляційним судом у даному випадку встановлено не було.

Отже, колегія суддів погоджується з судовими рішеннями та вважає, що переконливих аргументів, у чому конкретно полягає неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та які саме норми процесуального закону порушили суди при дослідженні обставин справи, у касаційній скарзі не зазначено, натомість доводи прокурора зводяться до власної оцінки доказів на користь винуватості ОСОБА_6 , відмінної від оцінки, наданої судом.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для зміни або скасування судових рішень, не встановлено.

За таких обставин касаційна скарга прокурора задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в:

Вирок   Катеринопільського   районного   суду   Черкаської   області   від   25   серпня   2016 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 22 січня 2018 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_9                                 ОСОБА_2                                          ОСОБА_3