Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

21 лютого 2019 р.

м. Київ

справа № 496/158/16-к

провадження № 51-4677км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого –                                                      ОСОБА_1 ,

суддів:                                                                      ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

секретаря судового засідання                          ОСОБА_4 ,

за участю:

прокурора                                                               ОСОБА_5 ,

захисника  (в режимі відеоконференції)        ОСОБА_6 ,

засудженої (в режимі відеоконференції)        ОСОБА_7

розглянув  у  відкритому  судовому засіданні касаційні скарги захисника                    ОСОБА_6 та засудженої ОСОБА_7 на ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 18 грудня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12015160250000624 за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України,  уродженки та жительки АДРЕСА_1 , зареєстрованої у АДРЕСА_2 ,

у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.122 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 23 листопада 2016 року ОСОБА_7 засуджено за ч.1 ст.122 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 1 рік, з покладенням певних обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Постановлено стягнути із засудженої ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_8 на відшкодування моральної шкоди 2 000 грн.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винуватою і засуджено за те, що вона                     30 травня 2015 року о 12.00 год. на ґрунті особистих неприязних відносин із ОСОБА_8 , умисно завдала останньому декілька ударів фрагментом металевої арматури в спину, голову, по лівій нозі, від чого ОСОБА_8 упав на землю, після чого завдала ще один удар по лівій стопі, спричинивши ОСОБА_8 середньої тяжкості тілесні ушкодження за ознакою тривалого розладу здоров`я.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 18 грудня 2017 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_7 у частині цивільного позову змінено. Ухвалено стягнути із засудженої ОСОБА_7 на користь потерпілого ОСОБА_8 на відшкодування моральної шкоди в сумі 10 000 грн. У решті вирок місцевого суду залишено без зміни.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали

У касаційних скаргах, які є аналогічними за змістом, захисник ОСОБА_6 та засуджена ОСОБА_7 просять ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Зазначають, що апеляційним судом не надано належну оцінку доводам їх апеляційних скарг, що суд у вироку на підтвердження винуватості засудженої у вчиненні інкримінованого злочину послався на висновок експерта № 230, який проведено з процесуальними порушеннями та є недопустимим доказом, а також, що місцевий суд послався на доказ, який не був досліджений судом безпосередньо.

Позиції інших учасників судового провадження

Захисник ОСОБА_6 та засуджена ОСОБА_7 підтримали подані скарги.

Прокурор ОСОБА_5 вважав, що касаційні скарги є необґрунтованими та просив залишити їх без задоволення.

Мотиви суду

Згідно з ч.2 ст.433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні нею інкримінованого кримінального правопорушення, є правильним, та відповідно до вимог ч. 3 ст. 370, п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України ґрунтується на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.

Оцінюючи обґрунтованість постановлених щодо ОСОБА_7 судових рішень з огляду на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність та дотримання вимог кримінального процесуального закону, колегія суддів вважає, що висновки суду про доведеність винуватості засудженої                   ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, є обґрунтованими, а доводи касаційних скарг щодо відсутності умислу у ОСОБА_7 на заподіяння ОСОБА_8 тілесних ушкоджень, є безпідставними.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення зроблено з додержанням ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Місцевий суд у вироку надав належну оцінку показанням ОСОБА_7 , яка заперечувала свою причетність до заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому, зазначивши, що вина засудженої в інкримінованому злочині підтверджена, зокрема, показаннями потерпілого ОСОБА_8 та свідків-очевидців ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 щодо завдання ударів фрагментом металевої арматури ОСОБА_8 саме засудженою, також даними, що містяться у протоколах слідчих експериментів, у яких детально зафіксовані показання потерпілого щодо механізму завдання ударів ОСОБА_7 .

Наведені показання свідків та потерпілого узгоджуються з висновком  експерта                   № 230, згідно з яким у ОСОБА_8 виявлено тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому верхньої треті лівої малоберцової кістки, закритої травми грудної клітини справа, забою м`яких тканин і саден лівої вушної раковини, лівого ліктьового суглобу, лівої стопи. Вказані ушкодження могли утворитися 30.05.2015 року від дії тупих твердих предметів, як з обмеженою так із контактуючою поверхнею.

У цьому кримінальному провадженні показання потерпілого та свідків отримано в порядку, визначеному законом,  вони не суперечать іншим зібраним доказам та є конкретними. Тому суд не мав підстав не довіряти свідкам, а їхні показання в силу               ст. 84 КПК України є процесуальними джерелами доказів, які правомірно було покладено в основу вироку.

Що стосується експертного висновку № 230, то це дослідження було проведено за встановленою КПК України процедурою, зміст висновку відповідає статтям                       101,102 вказаного Кодексу. Крім того, цей висновок був підтверджений допитаним у суді експертом, а тому зазначений доказ обґрунтовано визнано належним і допустимим. Із огляду на викладене, суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав вважати зазначений доказ недопустимим у контексті вимог ст.87 КПК України.

Щодо тверджень в касаційних скаргах, що місцевий суд послався на доказ, який не був досліджений судом безпосередньо, то вони спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Згідно зі ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Не може бути визнано доказами відомості, що містяться в показаннях, речах та документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених зазначеним Кодексом.

Суд вважає за необхідне зазначити, що безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним всіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису і відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у частині 1 статті 94 КПК України, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

Відповідно до даних, що містяться у протоколі огляду предмету та постанови слідчого від 05.06.2015 року, речовим доказом у даному кримінальному провадженні було визнано два фрагменти металевої арматури довжиною 40 см та 44 см.

Згідно технічного носія інформації та журналу судового засідання від 17.05.2016 року, судом під час судового розгляду було безпосередньо досліджені письмові матеріали, зокрема, протокол огляду двох фрагментів металевої арматури та обґрунтовано покладено в основу обвинувального вироку.

За таких обставин, із урахуванням установленої судом сукупності фактів, що належать до предмета доказування у провадженні, винні дії ОСОБА_7 обґрунтовано отримали юридичну оцінку за ч. 1 ст. 122 КК України.

Підстав для скасування вироку щодо ОСОБА_7 у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, не встановлено.

Покарання засудженій призначено відповідно до вимог ст. 65 КК України. Призначене засудженій покарання є необхідним і достатнім для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ст. 419 КПК України, детально перевірив викладені в апеляційній скарзі доводи захисника та засудженої, які є аналогічними за своїм змістом доводам їх касаційних скарг та обґрунтовано визнав їх безпідставними, із зазначенням відповідних мотивів прийнятого рішення.

Колегія суддів вважає, що ухвала апеляційного суду відповідає вимогам цього кодексу та погоджується з наведеними у ній висновками про законність та обґрунтованість вироку суду першої інстанції.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не встановлено, а тому підстав, передбачених ст. 438 КПК України, для скасування оскаржуваних судових рішень немає.

Керуючись статтями  434, 436, 438, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

у х в а л и в:

Ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 18 грудня 2017 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника                   ОСОБА_6 та засудженої ОСОБА_7 – без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді

ОСОБА_12                                 ОСОБА_2                                       ОСОБА_3