Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 594/932/2016-к

провадження № 51-3136км18

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої                                                  ОСОБА_1 ,

суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання              ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

виправданого                                            ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

захисників                                                  ОСОБА_7 , ОСОБА_8  (у режимі відеоконференції),

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Борщівського районного суду Тернопільської області від 12 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 18 жовтня 2017 року у кримінальному провадженні щодо:

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

виправданого за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі – КК), у зв`язку з недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення;

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та жителя АДРЕСА_2 ,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК та виправданого за обвинуваченням за ч. 3 ст. 185 КК, у зв`язку з недоведеністю вчинення ним цього злочину.

Короткий зміст оскаржених судових рішень та встановлені фактичні обставини

За вироком Борщівського районного суду Тернопільської області від 12 квітня 2017 року ОСОБА_9 було засуджено за ч. 2 ст. 289 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. За цим же вироком ОСОБА_6 та ОСОБА_9 виправдано за висунутим їм обвинуваченням за ч. 3 ст. 185 КК  у зв`язку з недоведеністю вчинення ними цього кримінального правопорушення.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.

Апеляційний суд Тернопільської області ухвалою від 18 жовтня 2017 року змінив зазначений вирок: виключив зі вступної частини відомості про засудження ОСОБА_6 та ОСОБА_9 за вироком Борщівського районного суду Тернопільської області від 27 червня 2014 року, вказавши, що вони згідно зі ст. 89 КК не мають судимості. Також апеляційний суд постановив вважати ОСОБА_9 засудженим за ч. 2 ст. 289 КК із застосуванням ст. 69 цього Кодексу до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки без конфіскації майна.

Суд визнав ОСОБА_9 винуватим у вчиненні за викладених у вироку обставин незаконного заволодіння транспортним засобом із проникненням у приміщення.

Як установив суд, 28 серпня 2016 року о 4:00 ОСОБА_9 проник до гаражу на території домогосподарства ОСОБА_10 (с. Грошова Борщівського району) і незаконно заволодів належним останньому мотоциклом вартістю 5500 грн.

Крім того, слідчими органами ОСОБА_9 та ОСОБА_6 обвинувачувались у тому, що вони повторно за попередньою змовою групою осіб вчинили у с. Пищатинці Борщівського району крадіжки, поєднані з проникненням у приміщення.

Згідно з обвинувальним актом наприкінці вересня 2015 року вночі ОСОБА_9 та ОСОБА_6 проникли на територію домогосподарства  ОСОБА_11 , де з альтанки, з господарського приміщення, а потім ще й з мікроавтобуса, припаркованого біля домогосподарства, викрали належне останньому майно на загальну суму 5948 грн.

Продовжуючи свої злочинні дії, цієї ж ночі у згаданому селищі ОСОБА_9 та ОСОБА_6 проникли на територію домогосподарства ОСОБА_12 , де з гаражу викрали належне останньому майно на загальну суму 1103,06 грн.

Суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність вчинення ОСОБА_6 та ОСОБА_9 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК.

Як убачається з вироку, виправдовуючи ОСОБА_6 та  ОСОБА_9 за епізодами вчинення крадіжок майна ОСОБА_11 та  ОСОБА_12 , суд зазначив, що  докази сторони обвинувачення було отримано з порушенням порядку, встановленого Кримінальним процесуальним кодексом України (далі – КПК), а тому їх не може бути використано при прийнятті процесуального рішення, з чим погодився й суд апеляційної інстанції.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала

У касаційній скарзі, за її змістом, прокурор просить на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК, скасувати згадані вирок та ухвалу і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Аргументуючи заявлену вимогу, наводить доводи, суть яких зводиться до того, що місцевий суд не дав належної оцінки зібраним доказам і необґрунтовано виправдав ОСОБА_6 та ОСОБА_9 за ч. 3 ст. 185 КК, а також призначив останньому за ч. 2 ст. 289 цього Кодексу покарання, недостатнє для його виправлення.  На думку сторони обвинувачення, апеляційний суд не усунув допущених порушень, не відповів  на всі доводи в апеляційній скарзі прокурора, а тому прийняв рішення, яке суперечить ст. 370 КПК. Разом із цим прокурор констатує факт застосування судом апеляційної інстанції до ОСОБА_9 ст. 69 КК.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило.

Позиції  учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції прокурор, не погодившись із доводами про допустимість протоколу огляду місця події, частково підтримав касаційну скаргу сторони обвинувачення; захисники та виправданий ОСОБА_6 заперечили обгрунтованість заявлених касаційних вимог.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до вимог ст. 433 КПК суд касаційної інстанції (далі – Суд) перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень у межах касаційної скарги. Однак цей Суд не уповноважений перевіряти оспорюваних рішень на предмет неповноти розгляду, а також невідповідності висновків у вироку фактичним обставинам кримінального провадження, і при здійсненні перегляду виходить із фактичних обставин, установлених судами нижчого рівня.

Частиною 1 ст. 373 КПК передбачено, що у разі, якщо у кримінальному провадженні не доведено вчинення обвинуваченим злочину, суд ухвалює виправдувальний вирок.

У силу приписів ст. 370 цього Кодексу таке судове рішення має бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом  із додержанням норм права, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими відповідно до ст. 94 КПК.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 374 КПК установлено, що мотивувальна частина виправдувального вироку повинна містити формулювання обвинувачення, пред`явленого особі та визнаного судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, виходячи з яких, суд відкидає докази обвинувачення.

Цих вимог закону суд дотримався.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд здійснив його розгляд відповідно до положень ч. 1 ст. 337 КПК у межах висунутого ОСОБА_6 та ОСОБА_9 обвинувачення, дотримуючись принципів диспозитивності, змагальності сторін та свободи в поданні доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Ретельно перевіривши зібрані під час досудового розслідування  фактичні дані, на підставі яких ОСОБА_6 та ОСОБА_9 було пред`явлено обвинувачення за ч. 3 ст. 185 КК, суд навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і, керуючись ст. 94 КПК, оцінив кожен із них та їх сукупність у взаємозв`язку.

Аргументуючи свою позицію про недоведеність вчинення обвинуваченими інкримінованих крадіжок, суд навів мотиви, виходячи з яких, узяв до уваги одні докази та відкинув інші, а також зазначив конкретні процесуальні порушення, що потягли за собою визнання окремих доказів недопустимими, і дійшов обґрунтованого висновку про невинуватість ОСОБА_6 та ОСОБА_9 у цих злочинах, вказавши у мотивувальній частині вироку правові підстави виправдання.

Як установив суд,  фактичні дані, що містяться у протоколі огляду місця події від 12 листопада 2015 року, під час якого у домоволодінні ОСОБА_13 , де мешкав ОСОБА_9 , було вилучено частину викраденого майна,  отримано з порушенням КПК, адже після проведення огляду житла прокурор чи слідчий усупереч вимогам статей 233, 234, 237 цього Кодексу не звернулися з відповідним клопотанням  до слідчого судді.

З огляду на такі обставини суд визнав указаний протокол, а також здобуті на  підставі огляду фактичні дані недопустимими й дійшов умотивованого висновку про відсутність достатніх доказів для доведення винуватості ОСОБА_6 та  ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК.

Не погодившись із вироком, захисник та прокурор оскаржили його в апеляційному порядку. Останній, навівши у своїй скарзі доводи щодо необґрунтованості виправдання обвинувачених та м`якості призначеного ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 289 КК заходу примусу, просив скасувати вирок  і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Разом із цим, у поданій скарзі прокурор не зазначив обґрунтування заявленої вимоги, зокрема підстав, передбачених ст. 415 КПК,  для призначення такого розгляду. Натомість сторона захисту в поданій апеляційній скарзі просила пом`якшити ОСОБА_9 покарання,  застосувавши до нього ст. 69 КК.

При перегляді оскарженого вироку апеляційний суд ретельно перевірив усі доводи, наведені в апеляційній скарзі прокурора, й умотивовано відмовив у  її задоволенні.

Законодавцем у ч. 1 ст. 415 КПК чітко визначено підстави для призначення апеляційним судом нового розгляду в суді першої інстанції, їх перелік є вичерпним. Оскільки в апеляційній скарзі прокурор не зазначив жодної з цих підстав, і таких не було встановлено при перевірці кримінального провадження в порядку апеляційної процедури, згаданий суд не мав процесуальної можливості скасувати оспорюваний вирок і призначити новий розгляд у суді першої інстанції,  як на цьому наполягала сторона обвинувачення.

Невідповідність ухвали апеляційного суду положенням ст. 370 КПК прокурор пов`язує саме з відмовою в задоволенні заявленої ним апеляційної вимоги. Однак, зважаючи на імперативність приписів ст. 415 вказаного Кодексу, зазначені доводи є неприйнятними.

Водночас апеляційний суд, частково задовольнивши апеляційну скаргу сторони захисту, застосував ст. 69 КК і пом`якшив призначене ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 289 цього Кодексу покарання у виді позбавлення волі до 3 років.

Аргументів щодо неправильного застосування судом апеляційної інстанції закону України про кримінальну відповідальність при призначенні засудженому заходу примусу в поданій касаційній скарзі не міститься, а  безспірних правових підстав вважати обране покарання явно несправедливим через м`якість колегія суддів не вбачає.

Таким чином, доводи прокурора у поданій скарзі щодо незаконності  судових рішень  є непереконливими і визнати їх достатніми для скасування  вироку та ухвали не можна.

Істотних порушень норм права, які тягнуть за собою обов`язкове  скасування оскаржених судових рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції, при розгляді кримінального провадження в касаційному порядку  не встановлено.

Отже, касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення.

Крім того, як убачається з наявних у Суді даних, ухвалою Чортківського районного суду Тернопільської області від 8 грудня 2017 року ОСОБА_9 було звільнено умовно-достроково з Чортківської установи виконання покарань № 26.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, п. 15 розділу ХІ "Перехідні положення" КПК (у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII), колегія суддів

у х в а л и л а:

Вирок Борщівського районного суду Тернопільської області від 12 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Тернопільської області від 18 жовтня 2017 року щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_9 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора – без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2                             ОСОБА_1                        ОСОБА_3