Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

14 лютого 2019 року

м. Київ

судова справа № 140/2533/15-к

провадження № 51-3311км18

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючого                                               ОСОБА_1 ,

суддів:                                                          ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання             ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

в режимі відеоконференції

захисника                                                   ОСОБА_6 ,

засудженого                                              ОСОБА_7 ,

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015020240000299 від 09 травня

2015 року, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця

с. Київка Нуринського району Карагандинської області Республіки Казахстан, громадянина України, жителя АДРЕСА_1 , раніше судимого,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України,

за касаційною скаргою прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, та захисника ОСОБА_6 на вирок Апеляційного суду Вінницької області від 10 жовтня 2018 року.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Немирівського районного суду Вінницької області від 02 вересня

2016 року ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки та покладено на нього обов`язки, передбачені ст. 76 цього Кодексу.

Вирішено питання про стягнення судових витратіз засудженого ОСОБА_7 та

ОСОБА_8 на користь держави у солідарному порядку.

За цим же вироком засуджено ОСОБА_8 , судові рішення щодо якого не оскаржуються.

За вироком місцевого суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він, будучи раніше судимим за ч. 2 ст. 185 КК України (судимість у встановленому законом порядку не знято та не погашено), 02 травня 2015 року приблизно

о 02:00 у стані алкогольного сп`яніння повторно за попередньою змовою з ОСОБА_8 проникли до літньої кухні на території домоволодіння

ОСОБА_9 ( АДРЕСА_2 ), звідки умисно таємно викрали належне останньому майно на загальну суму 973,90 грн.

Апеляційний суд Вінницької області ухвалою від 02 березня 2017 року вирок місцевого суду від 02 вересня 2016 року щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 змінив. Покладені на ОСОБА_7 обов`язки, передбачені ст. 76 КК України, ухвалив викласти в редакції Закону України від 07 вересня 2016 року, а також виключив вказівку суду про застосування щодо ОСОБА_7 положень п. 2 ч. 1 ст. 76 КК Українив редакції Закону від 14 квітня 2009 року.

Ухвалив стягнути із засуджених суму судових витрат у дольовому порядку.

У решті вирок суду першої інстанції залишив без зміни.

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду постановою від 14 червня 2018 року касаційну скаргу прокурора задовольнив частково, скасував ухвалу апеляційного суду

від 02 березня 2017 року щодо ОСОБА_7 і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Підставою для скасування рішення стало те, що цей суд не дав належної оцінки доводам прокурора про м`якість призначеного покарання, зокрема щодо безпідставного застосування до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК України, та постановив ухвалу, яка не відповідала вимогам ст. 419 КПК України. При цьому суд касаційної інстанції, серед іншого, зазначив, що в разі підтвердження обсягу обвинувачення, за яким ОСОБА_7 визнано винуватим і засуджено, призначене йому покарання із застосуванням ст. 75 КК України слід вважати м`яким.

У результаті нового розгляду кримінального провадження апеляційний суд Вінницької області частково задовольнив апеляційну скаргу прокурора, скасував вирок районного суду від 02 вересня 2016 року щодо ОСОБА_7 у частині звільнення останнього від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на підставі ст. 75 КК України та ухвалив свій, яким постановив вважати ОСОБА_7 засудженим за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.

На підставіч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону України від 26 листопада

2015 року № 838-VIIІ) суд зарахував ОСОБА_7 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 10 лютого по 02 вересня 2016 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала, а також позиції інших учасників кримінального провадження

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати вирок апеляційного суду і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

На думку захисника, апеляційний суд при визначенні ОСОБА_7 покарання з його реальним відбуванням повною мірою не врахував усіх наявних у кримінальному провадженні пом`якшуючих покарання обставин, даних про особу засудженого й безпідставно ухвалив свій вирок, яким призначив покарання, що є явно несправедливим через суворість.

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через м`якість, просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

На думку прокурора, апеляційний суд, частково задовольнивши апеляційну скаргу сторони обвинувачення, безпідставно погодився з визначеним

ОСОБА_7 розміром покарання у виді позбавлення волі в мінімальній межі, передбаченій санкцією ч. 3 ст. 185 КК України, і всупереч вимогам ч. 1 ст. 412,

ч. 2 ст. 420 КПК України не навів належних мотивів прийнятого рішення.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні суду касаційної інстанції захисник ОСОБА_6 , висловивши свої доводи, підтримав подану ним касаційну скаргу і просив її задовольнити, а доводи в касаційній скарзі прокурора вважав необґрунтованими; засуджений ОСОБА_7 , висловивши свої доводи, просив касаційну скаргу захисника задовольнити, а скаргу прокурора залишити без задоволення; прокурор вважав, що доводи, викладені в касаційних скаргах, є необґрунтованими, а тому просив вирок апеляційного суду залишити без зміни.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Згідно з вимогами ст. 439 цього Кодексу вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.

Доведеності винуватості засудженого ОСОБА_7 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, відповідно до вимог ст. 433 КПК України колегія суддів не перевіряє, оскільки законність і обґрунтованість вироку в цій частині не оскаржується.

Доводи захисника, наведені ним у касаційній скарзі, про можливість призначення покарання, не пов`язаного з позбавленням волі, колегія суддів вважає безпідставними.

Згідно зі ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 зазначеного Кодексу суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, а також обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Під час перевірки матеріалів кримінального провадження було встановлено, що місцевий суд при призначенні ОСОБА_7 покарання за ч. 3 ст. 185 КК України врахував характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, обставину, що пом`якшує покарання обвинуваченого, — щире каяття й обставину, що його обтяжує, — вчинення злочину в стані алкогольного сп`яніння. Суд також дослідив дані про особу винного та дійшов висновку про можливість призначення

ОСОБА_7 покарання в мінімальній межі, встановленій санкцією закону за ч. 3

ст. 185 КК України, зі звільненням від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 цього Кодексу.

У результаті нового розгляду кримінального провадження апеляційний суд, на виконання вказівок суду касаційної інстанції, у своєму рішенні зазначив, що суд першої інстанції, звільняючи ОСОБА_10 від відбування призначеного покарання за ч. 3 ст. 185 КК України з випробуванням, достатньою мірою не врахував характеру та ступеня тяжкості вчиненого ОСОБА_10 злочину, а також того, що останній раніше неодноразово притягався до кримінальної відповідальності за вчинення корисливих злочинів, однак на шлях виправлення не став і знову вчинив злочин проти власності. Тому апеляційний суд дійшов висновку, що призначене ОСОБА_7 покарання із застосуванням ст. 75 КК України не відповідає ступеню тяжкості вчиненого та особі засудженого через м`якість.

Колегія суддів вважає, що з урахуванням усіх обставин кримінального провадження, особи засудженого розмір визначеного ОСОБА_10 покарання

(в мінімальній межі, передбаченій санкцією ч. 3 ст. 185 КК України, з його реальним відбуванням) є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів відповідно до вимог статей 50, 65 КК України.

На думку колегії суддів, підстави вважати, що призначене ОСОБА_10 покарання є несправедливим через його суворість чи м`якість, відсутні.

Доводи прокурора про те, що вирок апеляційного суду не відповідає вимогам

ч. 2 ст. 420 КПК України, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки попереднє рішення апеляційного суду не було скасовано касаційним судом на підставі необхідності застосувати більш суворе покарання.

Хоча прокурор стверджує про невідповідність вироку апеляційного суду вимогам ч. 2 ст. 420 КПК України, колегія суддів вважає, що це судове рішення відповідає загальним вимогам до вироків.

З огляду на те, що закон України про кримінальну відповідальність застосовано правильно, а істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовною підставою для скасування оскаржуваного судового рішення колегія суддів не встановила, тому касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, та захисника ОСОБА_6 задоволенню не підлягають.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Апеляційного суду Вінницької області від 10 жовтня 2018 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційні скарги прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, та захисника ОСОБА_6 — без задоволення.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                    ОСОБА_2                               ОСОБА_11