Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

12 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 225/4938/16-к

провадження № 51- 564 км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                               ОСОБА_1 ,

суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

прокурора                                                    ОСОБА_5 ,

засудженого                                               ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

захисника                                                     ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),

розглянув у закритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 на вирок Дзержинського міського суду Донецької області від 1 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 12 жовтня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016050220000028, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України уродженця м. Дзержинська Донецької області, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого 28 січня 2015 року вироком Дзержинського міського суду Донецької області за ч. 1 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі – КК) до покарання у виді штрафу в розмірі 3400 грн.,

у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 152, ч. 2 ст. 153 КК .

Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Дзержинського міського суду Донецької області від 1 червня 2017 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 3 ст. 152 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк дев`ять років; за ч. 2 ст. 153 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк п`ять років. На підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено покарання ОСОБА_6 у виді позбавлення волі строком на дев`ять років.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_6 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 5 серпня 2016 року по 1 червня 2017 року включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 12 жовтня 2017 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 залишено без змін.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_6 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 5 серпня 2016 року по 20 червня 2017 року включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він за обставин встановлених судом та наведених у вироку, 6 січня 2016 року приблизно о 14 годині 00 хвилин, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, відвіз на своєму автомобілі марки "ВАЗ-21124" неповнолітню ОСОБА_8 , 1999 року народження в лісосмугу, розташовану в забалочній частині м. Торецька (м. Дзержинська) Донецької області та із застосуванням фізичного насильства її зґвалтував.

Крім того, ОСОБА_6 , будучи особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений ст. 152 КК, знаходячись у стані алкогольного сп`яніння та перебуваючи на задньому сидінні вищезазначеного автомобіля 6 січня 2016 року о 15 годині 05 хвилин,

о 15 годині 25 хвилин та о 15 годині 40 хвилин із застосуванням фізичної сили, всупереч волі неповнолітньої ОСОБА_8 задовольнив з нею статеву пристрасть неприроднім способом.

У результаті вчинення вказаного злочину ОСОБА_6 неповнолітня потерпіла ОСОБА_8 отримала легкі тілесні ушкодження.

Вимоги касаційних скарг та узагальнені доводи осіб, які її подали

У касаційних скаргах:

засуджений посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та його особі, просить судові рішення щодо нього скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції;

захисник посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, просить судові рішення щодо ОСОБА_6 скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

Доводи касаційних скарг засудженого та захисника є аналогічними за змістом. Зокрема, вони вважають, що судовий розгляд у суді першої інстанції проведений неповно та однобічно, висновки суду, викладені в судовому рішенні, не відповідають фактичним обставинам справи, а винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 152, ч. 2 ст. 153 КК не доведено. Зазначають, що з моменту затримання ОСОБА_6 співробітниками поліції останньому не був забезпечений належний захист, протокол про його затримання не складався, вимоги ч.ч. 4, 5 ст. 208 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) працівниками поліції проігноровані. Крім того, вважають, що недопустимими є докази, отримані за протоколом огляду місця події від 07.01.2016 року, під час якого у ОСОБА_9 був вилучений одяг, оскільки фактично відбувся обшук, проведений із порушенням вимог кримінального процесуального закону; протоколом відібрання біологічних зразків для експертного дослідження та протоколом пред`явлення особи для впізнання. Також зазначають, що в суді першої інстанції стороні захисту не відкрили речові докази та протокол огляду речей потерпілої не містить детального опису вилучених речей. Вказують, що апеляційний суд усупереч вимогам ст. ст. 23, 404 КПК належно не перевірив доводи апеляційних скарг, не дослідив та не надав оцінки всім доказам кримінального провадження.

Прокурор подав заперечення на касаційну скаргу захисника, в яких просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_6 без змін.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 вважав касаційні скарги необґрунтованими, просив їх залишити без задоволення, а судові рішення щодо ОСОБА_6 без зміни.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, доводи засудженого та захисника ОСОБА_7 , які підтримали касаційні скарги та просили їх задовольнити, доводи прокурора ОСОБА_5 , перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що касаційна скарга засудженого підлягає частковому задоволенню, а касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин.

При цьому згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є лише: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412–414 цього Кодексу.

Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Як убачається зі змісту касаційних скарг, засуджений та захисник вказують на неповноту судового розгляду та не погоджуються із встановленими судом першої інстанції фактичними обставинами кримінального провадження, що згідно зі ст. 438 КПК не є предметом перевірки у касаційному порядку.

Натомість зазначені засудженим та захисником доводи були перевірені судом апеляційної інстанції, який проаналізував усі доводи апеляційних скарг, навів докладні мотиви прийнятого рішення і не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути кримінальне провадження та дати правильну юридичну оцінку діям ОСОБА_6 .

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень ґрунтується на підставі об`єктивно з`ясованих обставин та підтверджений доказами, які досліджено та оцінено за критеріями, визначеними у ч. 1 ст. 94 КПК.

Цей висновок підтверджується показаннями обвинуваченого ОСОБА_6 , який не заперечував, що 6 січня 2016 року він підвозив неповнолітню потерпілу ОСОБА_8 на своєму автомобілі та між ними був інтимний зв`язок; потерпілої ОСОБА_8 про те, що 6 січня 2016 року ОСОБА_6 умовив її підвезти, вона погодилась та по дорозі всупереч її волі зґвалтував її декілька разів природнім та неприроднім способами, а у ході проведення слідчого експерименту від 19 лютого 2016 року та фото таблицею до нього, вона показувала напрямки руху автомобіля ОСОБА_6 , в якому вона знаходилась та місця їх зупинки; свідка ОСОБА_10 , який розповів, що 6 січня 2016 року бачив ОСОБА_8 , яка їхала в автомобілі "Ланос", панікувала та била руками по лобовому склу; свідка ОСОБА_11 , яка розповіла, що 6 січня 2016 року до неї приїхала ОСОБА_8 та розповіла, що її зґвалтував чоловік, що підвіз; свідка ОСОБА_12 , який показав, що він перебував на службі, до нього під`їхав ОСОБА_6 та запропонував вступити в інтимний зв`язок із дівчиною 16–17 років, яка знаходилась у нього в автомобілі; свідка ОСОБА_13 , який пояснив, що 6 січня 2016 року він йшов з роботи та біля м. Залізне, підійшов до автомобіля "Ланос" де сидів ОСОБА_6 та на передньому сидінні сиділа потерпіла, потім вона вийшла з машини і пішла.

Наведені вище показання обвинуваченого, потерпілої та свідків узгоджуються з протоколами оглядів місця події та вилучення особистих речей як обвинуваченого, так і потерпілої; протоколами отримання у них біологічних зразків; висновками судово-медичних (імунологічних) експертиз щодо дослідження крові ОСОБА_6 та ОСОБА_8 ; висновком судово-медичної (імунологічної) експертизи № 182 від 11 лютого 2016 року.

Крім того, при імунологічному дослідженні № 183 від 16 лютого 2016 року встановлено, що на наданих для дослідження речах ОСОБА_8 , знайдені сліди сперми, походження якої не виключається від ОСОБА_6 , а у висновку судово-медичної (імунологічної) експертизи № 184 від 11 лютого 2016 року, встановлено, що на наданих для дослідження трьох змивах потерпілої ОСОБА_8 знайдена сперма з домішкою слини і наявність поту та не виключає можливості походження зазначених слідів від ОСОБА_6 .

Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 3 від 6 січня 2016 року, при огляді у ОСОБА_8 була виявлена тріщина в області перехідної складки анального отвору, утворення якої можливо в строк та при обставинах вказаних потерпілою.

Встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази у їх сукупності, надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про вчинення ОСОБА_6 зазначених кримінальних правопорушень та правильно кваліфікував його дії за ч. 3 ст. 152, ч. 2 ст. 153 КК. При цьому всім наявним доказам суд першої інстанції відповідно до вимог КПК дав оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупності зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Вирок суду за змістом відповідає вимогам ст. 374 КПК.

Як убачається із матеріалів кримінального провадження досудове розслідування проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону. Згідно з протоколом затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину 5 серпня 2016 року в порядку ст. 208 КПК було затримано ОСОБА_6 .. Права, передбачені ч. 3 ст. 42 КПК ОСОБА_6 було роз`яснено, будь-яких клопотань, заяв чи скарг він не заявляв. Про затримання ОСОБА_6 у передбаченому ст. 213 КПК порядку було повідомлено дружину ОСОБА_14 . Одразу ОСОБА_6 було забезпечено право на захист, цього ж дня повідомлено про підозру та в установленому законом порядку обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою.

За таких обставин доводи захисника та засудженого про порушення права останнього на захист та складання протоколу затримання з порушенням вимог ст. 208 КПК є безпідставні та не відповідають матеріалам кримінального провадження.

Також є безпідставні доводи засудженого про те, що в суді першої інстанції стороні захисту в порядку ст.290 КПК не відкрили речові докази.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження засудженому ОСОБА_6    26 серпня 2017 року в порядку ст. 290 КПК були відкриті матеріали досудового розслідування № 12016050220000028 в підшитому і пронумерованому стані, з якими він ознайомився в повному обсязі. ОСОБА_6 заяв та доповнень не мав.

Крім того, згідно з аудіозаписом судового засідання від 19 квітня 2017 року в суді першої інстанції постанови про долучення до кримінального провадження речових доказів від 8 січня 2016 року та квитанції про поміщення їх на зберігання в камеру схову ГУНП в Донецькій області Артемівського ВП Дзержинського ВП. були дослідженні та оголошенні в судовому засіданні.

Що стосується доводів про недопустимість використання як доказів вилучених без дозволу суду у ОСОБА_6 речей, то ці доводи також є неспроможними.

З матеріалів кримінального провадження убачається, що 7 січня 2016 року в присутності понятих ОСОБА_6 та ОСОБА_8 були добровільно надані їхні особисті речі (одяг), які згідно з постановою слідчого були долучені до матеріалів кримінального провадження та поміщені в камеру схову ГУНП в Донецькій області Артемівського ВП Дзержинського ВП для зберігання.

Не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження й доводи засудженого та захисника про порушення вимог кримінального процесуального закону при відібранні біологічних зразків у ОСОБА_6 для проведення експертизи.

З матеріалів кримінального провадження видно, що згідно з протоколом отримання зразків для експертизи від 13 січня 2016 року їх отримання проводилось з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, біологічні зразки як ОСОБА_8 , так і ОСОБА_6 надавались добровільно, протокол ними підписаний, будь-яких заяв та зауважень від них не надходило.

При цьому твердження захисника про порушення у ході цієї слідчої (розшукової) дії вимог, передбачених ч. 3 ст. 245, ст. 241 КПК, у зв`язку з тим, що на момент її проведення ОСОБА_6 не було визнано ні підозрюваним, ні свідком, ні потерпілим, є помилковими.

Так, згідно з ч. 3 ст. 245 КПК відбирання біологічних зразків у особи здійснюється за правилами, передбаченими статтею 241 цього Кодексу. Зазначена норма є відсилочною і вказує лише, що порядок відбирання біологічних зразків є таким же, як і порядок проведення освідування особи.

При цьому порядок здійснення та фіксування освідування особи регламентовано у частинах 2–5 ст. 241 КПК, а частина 1 цієї статті, у якій і згадуються суб`єкти, щодо яких може здійснюватися освідування (підозрюваний, свідок чи потерпілий), визначає спеціальні підстави проведення освідування, які встановлені виключно для цієї слідчої (розшукової) дії. Натомість і фактичні, і правові підстави відбирання біологічних зразків визначені у ч.ч. 1 і 3 ст. 245 КПК.

Не впливають на законність й обґрунтованість судових рішень і доводи засудженого та захисника про порушення вимог кримінального процесуального закону під час пред`явлення ОСОБА_6 для впізнання, оскільки ще до проведення цієї слідчої (розшукової) дії потерпіла чітко ідентифікувала ОСОБА_6 як особу, яка вчинила злочинне посягання на неї.

Таким чином, у процесі перевірки матеріалів кримінального провадження колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні й оцінці доказів, які б ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність вини ОСОБА_6 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 152 і ч. 2 ст. 153 КК, та правильність кваліфікації його дій.

Покарання засудженому призначено відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_6 і попередження нових злочинів та відповідає вимогам ст. ст. 50, 65 КК.

Що стосується тверджень засудженого та захисника про порушення апеляційним судом правил ст. 404 КПК, то вони не ґрунтуються на вимогах закону.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 404 КПК, повторне дослідження обставин, установлених під час кримінального провадження, за наявності клопотання допускається лише за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями. У даному кримінальному провадженні такої умови апеляційний суд не встановив. Сам по собі факт непогодження з висновками суду, не є підставою для повторного дослідження доказів. Тому, при здійсненні апеляційної процедури не було допущено істотних порушень вимог ст. 404 КПК.

Суд апеляційної інстанції, переглянувши кримінальне провадження за апеляційними скаргами, в тому числі і обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника ОСОБА_7 , на вирок місцевого суду, перевірив викладені у них доводи, які аналогічні доводам касаційної скарги засудженого та захисника, і визнав їх необґрунтованими, належним чином мотивував своє рішення та зазначив підстави, з яких апеляційні скарги визнано необґрунтованими.

Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст.ст. 370, 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були б безумовною підставою для зміни чи скасування судових рішень щодо ОСОБА_6 , не встановлено.

Водночас, колегія суддів вважає за необхідне змінити ухвалу суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_6 в порядку ч. 2 ст. 433 КПК, якою передбачено, що суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого.

Частина 5 ст. 72 КК Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VIII "Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання" (далі – Закон № 838-VIII) передбачала, що зарахування судом строку попереднього ув`язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув`язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Законом України від 18 травня 2017 року № 2046-VIII "Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув`язнення" (далі – Закон № 2046-VIII), який набрав чинності 21 червня 2017 року, ч. 5 ст. 72 КК викладено у такій редакції: "Попереднє ув`язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті. При призначенні покарань, не зазначених у частині першій цієї статті, суд, враховуючи попереднє ув`язнення, може пом`якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування".

Суд апеляційної інстанції, на підставі ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону від 12 жовтня 2017 року зарахував ОСОБА_6 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 5 серпня 2016 року по 20 червня 2017 року включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Отже, суд застосував положення ч. 5 ст. 72 ККу редакції Закону № 838-VIII лише стосовно періоду попереднього ув`язнення ОСОБА_6 з 5 серпня 2016 року (з моменту затримання) по 20 червня 2017 року, включно, тобто до набрання чинності Закону № 2046-VIII.

З питання застосування правил зарахування строку попереднього ув`язнення у строк покарання, передбачених ч. 5 ст. 72 ККу відповідній редакції, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29 серпня 2018 року (справа № 663/537/17) зазначила, що зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання є кримінально-правовим наслідком діяння в розумінні ч. 2 ст. 4 КК, який впливає на становище особи за ст. 5 КК (поліпшує або погіршує його). Закон № 838-VIII є законом про кримінальну відповідальність, який іншим чином поліпшує становище особи в розумінні ст. 5 КК, оскільки передбачає коефіцієнт зарахування строку попереднього ув`язнення у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. У свою чергу Закон № 2046-VIII є законом про кримінальну відповідальність, який іншим чином погіршує становище особи в розумінні ст. 5 КК, оскільки вводить (повертає) коефіцієнт зарахування строку попереднього ув`язнення у строк покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Вирішуючи питання про те, якою редакцією ч. 5 ст. 72 ККналежить керуватися у конкретному випадку, варто враховувати час вчинення особою діяння, як це визначено в частинах 2 і 3 ст. 4 КК, тобто застосовувати правила дії у часі закону України про кримінальну відповідальність.

Згідно з висновком, викладеним у п. 106 згаданої постанови Великої Палати Верховного Суду, якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно) і щодо неї продовжували застосовуватися заходи попереднього ув`язнення після 21 червня 2017 року, тобто після набрання чинності Законом № 2046-VIII, то під час зарахування попереднього ув`язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону № 838-VIII.

Отже, суд апеляційної інстанції при зарахуванні ОСОБА_6 у строк покарання попереднього ув`язнення неправильно застосував положення ч. 5 ст. 72 КК.

З огляду на зазначений висновок Великої Палати Верховного Суду при зарахуванні ОСОБА_6 у строк покарання строку його попереднього ув`язнення підлягають застосуванню правила ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону № 838-VIII стосовно всього періоду його попереднього ув`язнення з 5 серпня 2016 року (з моменту затримання) по 12 жовтня 2017 року включно, тобто до набрання вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII"Про судоустрій і статус суддів" (далі – Закон № 1402-VIII) Верховний Суд забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Реалізація цього завдання відбувається, зокрема, шляхом здійснення правосуддя, під час якого Верховний Суд у своїх рішеннях висловлює правову позицію щодо правозастосування, орієнтуючи в такий спосіб судову практику на однакове застосування норм права.

Згідно зі ч. 6 ст. 13 Закону № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

У зв`язку з цим, виходячи з положень ч. 1 ст. 36 Закону № 1402-VIIIта враховуючи вказаний вище висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вважає, що ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_6 необхідно змінити та зарахувати йому в строк покарання строк попереднього ув`язнення з моменту затримання та до набрання вироком місцевого суду законної сили, а саме, з 5 серпня 2016 року (з моменту затримання) по 12 жовтня 2017 рокувключно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

А тому касаційна скарга засудженого у зв`язку з покликанням на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність підлягає частковому задоволенню.

На підставі наведеного та керуючись статтями 433, 434, 436, 441–442 КПК України, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIII від 3 жовтня 2017 року, Суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 задовольнити частково.

В порядку ч. 2 ст.433 КПК України ухвалу Апеляційного суду Донецької області

від 12 жовтня 2017 року щодо ОСОБА_6 змінити.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII зарахувати ОСОБА_6 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 5 серпня 2016 року по 12 жовтня 2017 року включно, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

В решті  судові рішення залишити без зміни.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_1                                          ОСОБА_3                                            ОСОБА_2