Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

12 лютого 2019 року

м. Київ

справа №  490/8539/15-к

провадження №  51-1012км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду  у складі:

головуючого                       ОСОБА_1 ,

суддів                                  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю: секретаря      ОСОБА_4 ,

прокурора                            ОСОБА_5 ,

захисника                            ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника – адвоката ОСОБА_6 на вирок Апеляційного суду Херсонської області від 20 вересня                           2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі – ЄРДР) за № 12015150000000178, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця і жителя АДРЕСА_1 , такого, що не має судимості,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України             (далі – КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 листопада 2015 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки, а на підставі ст. 75 КК його звільнено від відбування покарання з випробуванням на 3 роки іспитового строку та покладено обов`язки, передбачені ст. 76 КК.

Вирішено цивільні позови, питання щодо процесуальних витрат і речових доказів у кримінальному провадженні.

За вироком установлено, що ОСОБА_7 20 липня 2015 року близько 16:30, керуючи технічно несправним автомобілем "Рута 25" (державний номерний знак   НОМЕР_1 ), рухаючись на просп. Леніна в напрямку вул. Садової у м. Миколаєві,  усупереч вимогам  пунктів 2.3 "б", 4.16 "а", 8.7.3 "е", 12.3 Правил дорожнього руху України (далі – ПДР) виявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, не контролював руху транспортного засобу, не врахував наявності регульованого пішохідного переходу,   не надав переваги в русі пішоходам, не обрав безпечної швидкості, завчасно не вжив заходів до її зниження до повної зупинки автомобіля, проігнорував червоний сигнал світлофора і, продовжуючи рух на пішохідному переході, допустив наїзд на пішоходів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , внаслідок чого перша отримала смертельні тілесні ушкодження, а друга – середньої тяжкості тілесні ушкодження.

Апеляційний суд Миколаївської області ухвалою від 09 березня 2016 року вирок місцевого суду залишив без змін.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі – ВССУ), задовольнивши касаційну скаргу прокурора, 23 листопада 2016 року скасував згадане рішення апеляційного суду і призначив новий розгляд у цьому суді.

За результатами нового розгляду Апеляційний суд Миколаївської області ухвалою від 10 травня 2017 року залишив вирок місцевого суду без змін.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду постановою від 15 травня 2018 року скасувала ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 10 травня 2017 року, призначила новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2018 року кримінальне провадження                                № 12015150000000178 щодо ОСОБА_7 направлено для розгляду в апеляційному порядку до Апеляційного суду Херсонської області.

Апеляційний суд Херсонської області 20 вересня 2018 року скасував вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 листопада 2015 року в частині звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного йому покарання на підставі                 ст. 75 КК та ухвалив новий вирок, яким призначив ОСОБА_7 зач. 2 ст. 286 ККпокарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Строк відбування покарання ОСОБА_7 ухвалено обчислювати з дня його затримання в порядку виконання вироку апеляційного суду. Відповідно до вимог ч. 5 ст. 72 КК в редакції Закону України від 26  листопада  2015  року № 838-VІІІ "Про внесення зміни до Кримінального кодексу України щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання" (далі – Закон № 838-VІІІ) ухвалено зарахувати у строк відбування призначеного ОСОБА_7 основного покарання термін його попереднього ув`язнення з 22 липня по 30 листопада 2015 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі. У решті вирок щодо                 ОСОБА_7 залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги і узгоджені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник – адвокат ОСОБА_6 просить скасувати вирок Апеляційного суду Херсонської області від 20 вересня 2018 року щодо ОСОБА_7 та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вказує, що суд апеляційної інстанції безпідставно вирішив, що до ОСОБА_7 не можуть бути застосовані правила                    ст. 75 КК. Вважає рішення суду апеляційної інстанції необґрунтованим, невмотивованим і таким, що не відповідає вимогам статей 9, 94 і 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК), а також ст. 13 Закону України від                          02 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів". Стверджує, що апеляційний суд не дослідив належним чином даних про особу ОСОБА_7 , його позитивної характеристики, а також всіх інших обставин у справі, які свідчили про можливість виправлення засудженого в умовах без ізоляції від суспільства, проте врахував нічим не підтверджені негативні дані про нього і визнав обставиною, що обтяжує покарання та є підставою для призначення її підзахисному реального покарання, тяжкі наслідки у виді смерті. При цьому апеляційний суд не взяв до уваги і не спростував доводів сторони захисту про те, що врахування обставиною, що обтяжує покарання винуватому, – настання тяжких наслідків у виді смерті, є необґрунтованим і суперечить правовому висновку Верховного Суду, викладеному в постанові від                        20 червня 2018 року у справі № 566/606/15-к.

Позиції учасників судового провадження

Захисник – адвокат ОСОБА_6 підтримала доводи, викладені в касаційній скарзі, просила скасувати вирок Апеляційного суду Херсонської області від 20 вересня                  2018 року щодо ОСОБА_7 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Прокурор ОСОБА_5 просив касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_7 – без зміни.

Мотиви суду

Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 зазначеної статті суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

У касаційній скарзі захисник – адвокат ОСОБА_6 не заперечує доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого       ч. 2 ст. 286 КК. Не ставить під сумнів виконання судом вимог статей 50 і 65 КК при призначенні покарання винуватому.  Водночас вказує, що вирок апеляційного суду про скасування рішення суду першої інстанції про звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням є незаконним і немотивованим.

Статтею 420 КПК передбачено, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі:

1)     необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення;

2)     необхідності застосування більш суворого покарання;

3)     скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції;

4)     неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Вирок суду апеляційної інстанції згідно з ч. 2 ст. 420 КПК повинен відповідати загальним вимогам до вироків.

Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, убачається, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

За змістом ст. 75 КК рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо призначено покарання певного виду і розміру (позбавлення волі на строк не більше 5 років), враховано тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, і всі ці дані в сукупності свідчать про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Відповідно до роз`яснень п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України                     від 23 грудня 2005 року № 14 "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" при призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК суди  мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху, її ставлення до цих порушень  та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

Апеляційний суд розглянув кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора, який просив скасувати вирок суду першої інстанції в частині звільнення винуватого від відбування покарання з випробуванням і ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 реальне покарання, та апеляційною скаргою цивільного відповідача ПП "Авто-Віола плюс", який не погоджувався з вироком суду першої інстанції в частині вирішення цивільних позовів потерпілих ОСОБА_9 та                        ОСОБА_10 і просив скасувати вирок суду першої інстанції в зазначеній частині та ухвалити новий вирок, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що викладені в апеляційній скарзі доводи цивільного відповідача, не підлягають задоволенню, доводи прокурора підлягають задоволенню, а вирок суду першої інстанції про звільнення засудженого від відбування покарання – скасуванню.

Обґрунтовуючи своє рішення, апеляційний суд вказав, що хоча суд першої інстанції урахував як пом`якшуючі обставини щире каяття ОСОБА_7 і часткове відшкодування шкоди, взяв до уваги те, що обставини, які обтяжують покарання відсутні, а також урахував перебування на його утриманні неповнолітньої дитини і непрацездатної матері, проте висновок суду про визнання цих обставин достатніми для звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням є неправильним. За змістом ст. 75 КК усі зібрані у справі дані щодо обставин вчинення кримінального правопорушення в сукупності з даними про особу винуватого мають спонукати до висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Суд першої інстанції не врахував належним чином суспільної небезпеки вчиненого злочину та його наслідків, а саме того, що ОСОБА_7 керував транспортним засобом, призначеним для перевезення людей, в салоні якого перебували пасажири, рухаючись на заборонений сигнал світлофору, виїхав на регульований пішохідний перехід, яким на свій зелений сигнал світлофору йшли пішоходи, де вчинив наїзд на двох пішоходів, у результаті чого одна людина загинула на місці, а інша зазнала каліцтва, їй було встановлено другу групу інвалідності, що значно підвищує як суспільну небезпечність особи винного, так і суспільну небезпечність вчиненого злочину.

Беручи до уваги наведене, з урахуванням особи винуватого, апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про неможливість виправлення засудженого без відбування покарання.

Вважати рішення апеляційного суду про скасування вироку суду першої інстанції через неправильне звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням таким, що суперечить вимогам закону, як про це зазначається в касаційній скарзі захисника – адвоката ОСОБА_6 , підстав немає.

Доводи захисника про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно визнав обставиною, яка обтяжує покарання винуватого, тяжкі наслідки у виді смерті, не були підтверджені. Апеляційний суд, як видно з його вироку, навпаки констатував відсутність обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_7 .

Вирок апеляційного суду відповідає вимогам статей 370, 374, 407, 420 КПК, є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Тому Верховний Суд вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення.

Ураховуючи викладене, керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Апеляційного суду Херсонської області від 20 вересня 2018 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін, а касаційну скаргу захисника – адвокатаОСОБА_6 – без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                        ОСОБА_2                                       ОСОБА_3