Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

іменем України

14 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 420/1717/15

провадження № 51-3947 км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                  ОСОБА_1 ,

суддів                                               ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю секретаря

судового засідання                        ОСОБА_4 ,

прокурора                                       ОСОБА_5 ,

захисника                                       ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційними скаргами засудженого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_8 на вирок Новопсковського районного суду Луганської області від 01 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 01 вересня 2016 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015130570000467, за обвинуваченням

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , такого, що не має судимості,

у вчиненні злочинів, передбачених п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 115 та ч. 2 ст. 15 п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі – КК),

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Новопсковський районний суд Луганської області вироком від 01 квітня 2016 року визнав ОСОБА_7 винуватим та засудив:

- за ч. 2 ст. 15 п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років;

- за п.п. 1, 2 ч. 2 ст.115 КК до покарання у виді довічного позбавлення волі.

На підставі ч.2ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначив ОСОБА_7 остаточне покарання у виді довічного позбавлення волі.

Ухвалив стягнути із ОСОБА_7 на користь комунального закладу "Сєвєродонецька міська багатопрофільна лікарня" 22 630,09 грн у рахунок витрат на стаціонарне лікування потерпілих.

Апеляційний суд Харківської області ухвалою від 01 вересня 2016 року залишив вирок суду першої інстанції без зміни.

За вироком суду ОСОБА_7 12 лютого 2015 року протягом дня за місцем свого проживання на АДРЕСА_1 разом з ОСОБА_9 та ОСОБА_10 вживав спиртні напої. Потім ОСОБА_10 пішла відпочивати, а ОСОБА_7 та ОСОБА_9 продовжили вживання спиртних напоїв.

Приблизно о 23:00 год., під час вживання алкоголю між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 виникла сварка, в ході якої вони стали нецензурно висловлюватися один на одного. На шум сварки із сусідніх кімнат на адресу ОСОБА_7 стали лаятися ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та малолітня ОСОБА_12 через те, що він не дає їм відпочивати.

У цей час у ОСОБА_7 , який був у стані алкогольного сп`яніння, на ґрунті виниклих під час сварки з ОСОБА_9 неприязних відносин та неприязних відносин, які виникли з причини зауважень на його адресу з боку ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та малолітньої ОСОБА_12 , виник злочинний намір, спрямований на умисне протиправне позбавлення життя двох або більше осіб та малолітньої, про вік якої йому достовірно було відомо.

Реалізуючи злочинний намір, ОСОБА_7 пішов до кімнати, де перебувала ОСОБА_11 . Прямуючи коридором, ОСОБА_7 взяв слюсарний молоток, який лежав на підлозі.

Зайшовши у зазначену кімнату, ОСОБА_7 підійшов до ОСОБА_11 , яка на цей час лежала у ліжку, та ударив її не менше 3 разів металевою частиною молотка по голові, завдавши ОСОБА_11 тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя. Смерть ОСОБА_11 настала від відкритої черепно-мозкової травми - перелому кісток зводу та основи черепу, крововиливу під м`які мозкові оболонки головного мозку.

Продовжуючи реалізацію свого злочинного наміру, ОСОБА_7 зайшов у сусідню кімнату, де перебували ОСОБА_10 та малолітня ОСОБА_12 . Підійшовши до малолітньої ОСОБА_12 , з метою протиправного навмисного позбавлення життя останньої, наніс металевою частиною молотка не менше 4 ударів у голову та не менше 1 удару по правій руці, якою ОСОБА_12 закривалася від завдання їй ударів по голові, спричинивши ОСОБА_12 тяжких тілесних ушкоджень, небезпечних для життя. Смерть ОСОБА_12 настала від відкритої черепно-мозкової травми - перелому кісток зводу черепу, крововиливу під м`які мозкові оболонки головного мозку.

Після цього з метою протиправного позбавлення життя ОСОБА_10 , яка була у кімнаті разом з ОСОБА_12 , ОСОБА_7 умисно завдав металевою частиною молотка не менше 7 ударів по голові та обличчю ОСОБА_10 , завдавши їй тяжких тілесних ушкоджень, від яких вона впала на ліжко та втратила свідомість.

Далі ОСОБА_7 , продовжуючи реалізацію свого злочинного наміру, пішов до кімнати, в якій перебувала ОСОБА_9 , і, побачивши, що остання відпочиває в ліжку, умисно з метою протиправного позбавлення життя останньої підійшов до неї та, схопивши за шию, став стискати її, позбавляючи ОСОБА_9 можливості вільно дихати, а потім завдав їй не менше 2 ударів металевою частиною молотка по голові, заподіявши їй легких та тяжких тілесних ушкоджень, від яких ОСОБА_9 втратила свідомість і впала.

Надалі з метою приховування слідів скоєних злочинів ОСОБА_7 перемістив трупи ОСОБА_11 та ОСОБА_12 до двору зазначеного домоволодіння, де закопав їх.

Смерть потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_9 не настала з причин, незалежних від волі ОСОБА_7 , оскільки їм своєчасно було надано медичну допомогу.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які  їх подали

У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_7 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, ставить вимогу про скасування судових рішень щодо нього та призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Вважає порушеним його право на захист, оскільки судами першої та апеляційної інстанцій безпідставно, на його думку, не було призначено нового захисника. Крім того, вважає, що апеляційний суд належним чином не перевірив доводів його апеляційної скарги, не дав їм правильної оцінки та безпідставно залишив без зміни вирок суду першої інстанції. Ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_8 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність,  ставить вимогу про скасування судових рішень та закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_7 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК. Вважає, що у провадженні відсутні належні та допустимі докази винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованих йому злочинів. Апеляційний суд належним чином не перевірив доводів, викладених у його апеляційній скарзі з цього приводу, і не спростував їх.

Позиції інших учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримала касаційні скарги. Прокурор заперечувала проти задоволення цих скарг, при цьому зазначала про необхідність зміни судових рішень в частині кваліфікації дій засудженого за ч. 2 ст. 15 п. 2 ч. 2 ст. 115 КК.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги і вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправдного чи особи, стосовно якої вирішувалось питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.

З урахуванням положень ст. 438 КПК невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неповнота судового розгляду не є предметом розгляду суду касаційної інстанції.

З матеріалів кримінального провадження видно, що ОСОБА_7 засуджений, зокрема, за ч. 2 ст. 15 п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 115 КК, а саме за закінчений замах на умисне вбивство ОСОБА_9 та ОСОБА_10 з такими кваліфікуючими ознаками, як протиправне заподіяння смерті двом і більше особам, у тому числі малолітньої дитини.

При цьому ОСОБА_9 1977 року народження, а ОСОБА_10 – 1994.

За таких обставин кваліфікація дій ОСОБА_7 як закінчений замах на умисне вбивство малолітньої дитини є безпідставною, а посилання щодо засудження ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 15 п. 2 ч. 2 ст. 115 КК підлягають виключенню з мотивувальних та резолютивних частин оскаржених судових рішень в порядку ч. 2 ст. 433 КПК.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, за які його засуджено, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження і підтверджуються детально наведеними у вироку доказами, які суд усебічно, повно та об`єктивно дослідив, правильно оцінив.

Так, винуватість ОСОБА_7 у вчиненні злочинів, передбачених п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 115 та ч. 2 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115 КК, підтверджується:

- показаннями потерпілих ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які в судовому засіданні повідомили про обставини та події, що передували вчиненню злочинів, зокрема про те, що сторонніх людей у будинку не було, ОСОБА_7 перебував у стані алкогольного сп`яніння, у нього були погані відносини з потерпілими ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , між ними постійно виникали конфлікти. Останнє, що запам`ятала тієї ночі ОСОБА_10 , це те, що ОСОБА_7 замахнувся на неї рукою і щось бубонів, а ОСОБА_9 – як ОСОБА_7 душив її;

- показаннями свідка ОСОБА_13 , який у судовому засіданні в режимі відеоконференції пояснив, що він разом зі своєю дружиною були понятими при огляді місця події, в ході якого ОСОБА_7 сам показав місце знаходження трупів, які той закопав у теплиці, пояснення давав добровільно без жодного тиску. Про обставини вбивства ОСОБА_7 говорив, що він то вбив, то не вбивав, що не хотів цього робити, що ОСОБА_11 чи ОСОБА_12 на нього сварилася, він її вдарив; сказав, що вранці ОСОБА_12 ще "хрюкала", а бабка "воняла", і тому він виніс їх із будинку, викопав яму та закопав їх;

- наданими у судовому засіданні показаннями свідків ОСОБА_14 ,  ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 .

Ці показання повністю узгоджуються між собою, є послідовними й підтверджуються матеріалами кримінального провадження, дослідженими судом першої інстанції, зокрема:

- даними протоколупроведення слідчого експерименту з фототаблицями до нього за участі засудженого, його захисника, експерта у присутності двох понятих, в ході якого ОСОБА_7 пояснив, що на момент вчинення злочину він перебував у стані алкогольного сп`яніння, та показав, як саме він завдавав ударів молоткомОСОБА_11 , ОСОБА_12 (її вік ОСОБА_7 був відомий), ОСОБА_10 та ОСОБА_9 .Трупи сховав, закопавши у дворі;

- даними протоколів проведення слідчого експерименту за участі потерпілої ОСОБА_9 , оглядів місця події (зокрема, згідно з даними протоколу огляду місця події від 15 лютого 2015 року, проведеного у присутності двох понятих, у теплиці на території домоволодіння на АДРЕСА_1 було виявлено два трупи), оглядів трупів, предметів, висновків судово-медичних експертиз (зокрема, згідно з висновком експерта від 23 квітня 2015 року № 97 на спортивних штанях ОСОБА_7 , вилучених 15 лютого 2015 року під час огляду місця події, знайдено кров, яка може походити від ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_10 та ОСОБА_9 ), висновку судово-психіатричної експертизи тощо.

У процесі перевірки матеріалів кримінальної справи колегія суддів не встановила процесуальних порушень при збиранні, дослідженні та оцінці доказів, які би ставили під сумнів обґрунтованість висновків судів про доведеність винуватості засудженого у вчиненні злочинів.

Враховуючи викладене, колегія суддів касаційного суду вважає, що винуватість ОСОБА_7 у скоєнні злочинів, передбачених п.п. 1, 2 ч. 2 ст. 115 та ч. 2 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115 КК, повністю доведено і його дії кваліфіковано правильно.

Згідно зі ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Положеннями ст. 65 КК передбачено, що суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного й обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Призначаючи покарання ОСОБА_7 , суд першої інстанції з достатньою повнотою врахував конкретні обставини кримінального провадження, ступінь тяжкості вчинених злочинів, які відповідно до ст. 12 КК є особливо тяжкими, і внаслідок яких дві особи (у тому числі одна малолітня) померли, а дві вижили лише завдяки своєчасному медичному втручанню, особу винного, відсутність обставин, які пом`якшують покарання, обставини, що обтяжують покарання (зокрема, вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння), думку потерпілих, котрі наполягали на призначенні суворого покарання, та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 за вчинення незакінченого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 115 КК, покарання у мінімальному розмірі,визначеному санкцією цієї частини статті, а за вчинення закінченого злочину, передбаченого ч. 2 ст. 115 КК, - у максимальному розмірі, передбаченому санкцією цієї частини статті, у виді довічного позбавлення волі.

Також судом першої інстанції було правильно призначено остаточне покарання на підставі ч. 2 ст. 72 КК.

Таке покарання, на думку колегії суддів касаційного суду, навіть з урахуванням виключення із судових рішень посилання на засудження ОСОБА_7 за  ч. 2 ст. 15 п. 2 ч. 2 ст. 115 КК повною мірою відповідає вимогам статей 50, 65 КК.

Не погодившись із вироком місцевого суду, засуджений ОСОБА_7 та захисник ОСОБА_8 подали апеляційні скарги, в яких ставили вимогу про скасування цього вироку та закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_7 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК, посилаючись на відсутність належних та допустимих доказів винуватості засудженого у вчиненні інкримінованих йому злочинів.

Апеляційний суд переглянув вирок суду першої інстанції за вказаними апеляційними скаргами та дійшов правильного висновку про відсутність підстав для їх задоволення.

Доводи сторони захисту про безпідставність та недоведеність наявності такої обставини, що обтяжує покарання ОСОБА_7 , як вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння, спростовуються даними протоколу проведення слідчого експерименту за участі засудженого, згідно з яким останній сам зазначав про його перебування в такому стані, показаннями потерпілих ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , які разом із ОСОБА_7 вживали алкогольні напої в день вчинення ним злочинів, а також показаннями свідків.

Доводи в апеляційних та касаційних скаргах про те, що протокол проведення слідчого експерименту за участі засудженого є недопустимим доказом, оскільки він проводився без участі захисника і за відсутності понятих (на чому, зокрема, наголошує ОСОБА_7 в апеляційній скарзі), спростовуються матеріалами кримінального провадження, з яких видно, що цей слідчий експеримент проводився за участі самого ОСОБА_7 , його захисника – адвоката ОСОБА_18 , спеціаліста ОСОБА_19 у присутності понятих ОСОБА_20 та ОСОБА_21 . Всі перелічені особи підписали відповідний протокол проведення слідчого експерименту і заперечень або зауважень від них не надходило.

Більш того, присутність під час проведення цього слідчого експерименту захисника та двох понятих, а також те, що ОСОБА_7 самостійно без будь-яких підказок та жодного тиску показував механізм завдання тілесних ушкоджень, і під час підписання протоколу цієї слідчої дії зауважень до відповідного протоколу не було у жодного її учасника, підтвердив не тільки слідчий, який проводив цей слідчий експеримент, а й допитаний судом як свідок ОСОБА_19 . Останній також повідомив, що ОСОБА_7 був спокійним, без видимих тілесних ушкоджень, ні на що не скаржився.

Клопотання сторони захисту щодо необхідності допиту понятих ОСОБА_20 та ОСОБА_21 суд задовольнив, однак у зв`язку з тим, що ОСОБА_21 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер, а ОСОБА_20 перебуває на непідконтрольній Україні території, їх допит виявився неможливим. Учасники судового розгляду, зокрема засуджений ОСОБА_7 та захисник   ОСОБА_8 , погодилисяпровести допит як свідка експерта ОСОБА_19 , котрий брав участь у слідчому експерименті як спеціаліст, і заперечували проти допиту захисника ОСОБА_18 .

Жодних доказів, які б могли бути отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод ОСОБА_7 , зокрема доказів, отриманих із порушенням права засудженого на захист або внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує його гідність, поводження або погрози застосування такого поводження (п.п. 2, 3 ч. 2 ст. 87 КПК), на наявності чого наполягає ОСОБА_7 в поданій ним апеляційній скарзі, в основу доведеності його винуватості у вчиненні інкримінованих злочинів суд не поклав.

Інформація, викладена в заяві засудженого від 26 липня 2016 року, доданій до доповнення до його апеляційної скарги, про порушення його права на захист у зв`язку з ненаданням судом можливості ознайомитися з матеріалами кримінального провадження, спростовується наявною в цьому ж провадженні розпискою від 23 травня 2016 року за підписом ОСОБА_7 , в якій зазначено, що останній ознайомився з матеріалами кримінального провадження щодо нього.

Доводи в касаційній скарзі засудженого про те, що у зв`язку з неналежним виконанням його захисником ОСОБА_8 обов`язків з надання правової допомоги під час досудового розслідування та в суді першої інстанції він у порядку ст. 54 КПК відмовлявся від цього захисника і просив суд призначити йому іншого, також спростовуються матеріалами кримінального провадження.

Зокрема, з матеріалів провадження видно, що під час досудового розслідування адвокат ОСОБА_8 не здійснював захисту ОСОБА_7 (його захист здійснював адвокат ОСОБА_18 ).

Як свідчать журнали судових засідань та відповідні звукозаписи цих засідань, ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції ОСОБА_7 не заявляв про відмову від захисника ОСОБА_8 у порядку ст. 54 КПК, і, відповідно, суди цього питання не вирішували.

Письмових заяв засудженого про його відмову від захисника ОСОБА_8 у порядку ст. 54 КПК, зокрема заяви за № Ш-145, яку 31 серпня 2016 року він направляв до Апеляційного суду Харківської області (на існуванні якої ОСОБА_7 наполягає в касаційній скарзі), матеріали цього кримінального провадження не містять.

В апеляційній скарзі засудженого та доповненнях до цієї скарги вищезгадане питання не порушується.

Адвокат ОСОБА_8 заперечує наявність скарг на нього з боку засудженого щодо неналежного виконання обов`язків з надання правової допомоги.

Разом із цим, із матеріалів провадження видно, що захисник ОСОБА_8 регулярно відвідував судові засідання як суду першої, так і апеляційної інстанцій, брав активну участь у них, заявляв клопотання в інтересах засудженого, ним були складав і подавав апеляційну та касаційну скарги тощо.

Питання ефективності захисту не є тотожним досягненню за результатами судового розгляду бажаного для обвинуваченого результату, а полягає в наданні йому належних та достатніх можливостей із використанням власних процесуальних прав та кваліфікованої юридичної допомоги, яка в передбачених законом випадках є обов`язковою, захищатися від обвинувачення в установлених законом спосіб. Незгода обвинуваченого з позицією та тактикою захисту не свідчить про його неефективність.

Об`єктивних даних про неналежне виконання професійних обов`язків адвокатом, яке б могло призвести до істотного обмеження чи порушення прав ОСОБА_7 , передбачених ч. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. 59 Конституції України, ст. 20, ч.ч. 3, 4 ст. 42 КПК, колегія суддів касаційного суду не вбачає.

З урахуванням викладеного зазначені в апеляційних та касаційних скаргах посилання щодо порушення права засудженого на захист не знайшли свого підтвердження.

Істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, яке було би підставою для зміни чи скасування оскаржених судових рішень, у справі не встановлено.

Отже, касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_8 задоволенню не підлягають.

Разом із цим, згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого, виправдного чи особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.

З матеріалів кримінального провадження видно, що суд першої інстанції вироком ухвалив обчислювати ОСОБА_7 строк відбування покарання з 16 лютого 2015 року – з моменту його затримання.

При цьому в мотивувальній частині цього вироку суд зазначив, що не застосовує до ОСОБА_7 положень ст. 72 КК України, керуючись тим, що ця норма закону розповсюджуються лише на осіб, яким призначено строковий вид покарання, а довічне позбавлення волі до переліку таких покарань не відноситься.

Однак, згідно з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 26 жовтня 2017 року № 5 -121кс(15)17 щодо застосування ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону № 838-VІІІ до осіб, яких засуджено до покарання у виді довічного позбавлення волі, ця норма закону підлягає застосуванню як до засуджених до позбавлення волі на певний строк, так і до засуджених до довічного позбавлення волі.

Вирішуючи питання про те, якою редакцією ст. 72 КК належить керуватись у конкретному випадку, варто враховувати час вчинення особою діяння, як це визначено в частинах 2 і 3 ст. 4 КК, тобто застосовувати правила дії в часі закону України про кримінальну відповідальність.

Положеннями ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону України від 26 листопада 2015 року № 838-VIII"Про внесення зміни до КК щодо удосконалення порядку зарахування судом строку попереднього ув`язнення у строк покарання" (далі – Закон № 838-VIII) визначено, що зарахування судом строку попереднього ув`язнення у разі засудження до позбавлення волі в межах того самого кримінального провадження, у межах якого до особи було застосовано попереднє ув`язнення, провадиться з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про попереднє ув`язнення", попереднє ув`язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених КПК, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.

З огляду на викладене, а також на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 663/537/17 (провадження № 13-31кс18), на підставі ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону № 838-VIIIу строк покарання ОСОБА_7 має бути зараховано строк його попереднього ув`язнення із 16 лютого 2015 року по 01 вересня 2016 року (до дня набрання вироком законної сили) з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Таким чином, колегія суддів касаційного суду констатує неправильне застосування судом першої інстанції положень ч. 5 ст. 72 КК. Апеляційний суд зазначеної помилки не виправив, а тому відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК є підстави для зміни в цій частині вироку суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 437, 438, 441, 442 КПК, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_8 залишити без задоволення.

Вирок Новопсковського районного суду Луганської області від 01 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 01 вересня 2016 року щодо ОСОБА_7 в порядку ч. 2 ст. 433 КПК змінити.

Виключити з мотивувальних та резолютивних частин вказаних судових рішень посилання щодо засудження ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 15 п. 2 ч. 2 ст. 115 КК.

Вважати ОСОБА_7 засудженим:

- за ч. 2 ст. 15 п. 1 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 10 років;

- за п.п. 1, 2 ч. 2 ст.115 КК до покарання у виді довічного позбавлення волі.

На підставі ч.2ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим вважати ОСОБА_7 засудженимдо остаточного покарання у виді довічного позбавлення волі.

Зарахувати ОСОБА_7 у строк покарання попереднє ув`язнення з 16 лютого 2015 року по 01 вересня 2016 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі на підставі ч. 5 ст. 72 КК у редакції Закону від 26 листопада 2015 року № 838-VIIІ.

В решті судові рішення залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                             ОСОБА_2                            ОСОБА_3