Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 613/700/15-к

провадження 51-553 км 17

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої                                                  ОСОБА_1 ,

суддів                                                            ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю

секретаря судового засідання               ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

захисників                                                 ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у суді апеляційної інстанції, на вирок Апеляційного суду Харківської області від 5 жовтня 2017 року у кримінальному провадженні щодо

ОСОБА_8 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця м. Києва, жителя

АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307 та ч. 2 ст. 309 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Постановлені у справі судові рішення, оскаржений вирок та встановлені  обставини

За вироком Богодухівського районного суду Харківської області від 8 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 21 березня 2016 року, ОСОБА_8 було засуджено до покарання у виді позбавлення волі за: ч. 2 ст. 307 КК із застосуванням ст. 69 КК – на строк 5 років без конфіскації майна; за ч. 2 ст. 309 КК – на строк 2 роки, а на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів – на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_8 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено на нього виконання обов`язків, передбачених ст. 76 цього Кодексу.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.

Суд визнав ОСОБА_8 винуватим у вчиненні за викладених у вироку обставин, незаконного виготовлення, придбання й зберігання з метою збуту особливо небезпечного наркотичного засобу, незаконного збуту такого засобу в місцях масового перебування громадян, а також у тому, що він, будучи особою, яка вчинила злочин, передбачений ч. 2 ст. 307 КК, незаконно  виготовив, придбав і зберігав наркотичні засоби без згаданої мети.

Як установив місцевий суд, у середині березня 2015 року на смітнику поблизу вул. Ломоносова у м. Богодухові ОСОБА_8  зірвав верхівки рослин коноплі, переніс їх до місця свого проживання (на АДРЕСА_1 ), де, висушивши й подрібнивши, виготовив із них канабіс вагою 5,2129 г (у перерахунку на суху речовину). Надалі 19 березня 2015 року близько 18:00 на вул. Шевченка ОСОБА_8 збув цей особливо небезпечний засіб ОСОБА_9 за 150 грн, після чого був затриманий працівниками правоохоронних органів.

Окрім того,  у середині березня 2015 року на тому ж місці ОСОБА_8 зірвав і переніс до свого місця проживання верхівки коноплі, виготовив із них в аналогічний спосіб канабіс загальною вагою 15,4989 г (у перерахунку на суху речовину), при цьому 6,5769 г зберігав на горищі домоволодіння, а решту – при собі в кишені куртки до вилучення 19 березня 2015 року працівниками міліції.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі – ВССУ), задовольнивши частково касаційну скаргу прокурора, 23 лютого 2017 року скасував згадану ухвалу апеляційного суду через її невідповідність  вимогам ст. 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) та неправильне застосування ст. 75 КК і призначив новий розгляд у цьому суді.

За результатами нового розгляду суд апеляційної інстанції, задовольнивши частково апеляційну скаргу прокурора, 5 жовтня 2017 року скасував вирок місцевого суду в частині заходу примусу й ухвалив свій вирок, яким призначив ОСОБА_8 покарання: за ч. 2 ст. 307 КК із застосуванням ст. 69 КК – у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців із конфіскацією майна, яке є його особистою власністю; за ч. 2 ст. 309 КК – у виді позбавлення волі на строк 2 роки, а на підставі ст. 70 КК за сукупністю злочинів визначив засудженому остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців із конфіскацією майна, яке є його особистою власністю. У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить на підставах, передбачених ч. 1 ст. 438 КПК, скасувати вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_8 і призначити новий розгляд у цьому суді. За твердженням сторони обвинувачення, суд апеляційної інстанції не дотримався положень статей 419, 439 КПК, усупереч вимогам ст. 65 КК не врахував повною мірою всіх обставин, які мають правове значення при виборі заходу примусу, і неправомірно застосував до засудженого ст. 69 вказаного Кодексу, що потягло за собою невиправдану м`якість покарання.

На цю скаргу захисники ОСОБА_6 та ОСОБА_10 подали заперечення, в яких, наводячи аргументи, зазначають про необґрунтованість заявлених прокурором касаційних вимог.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції прокурор підтримав касаційну скаргу; захисники заперечили проти її задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі й у запереченнях на неї, колегія судів дійшла висновку, що подана скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.

Керуючись ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає оспорюваний вирок у межах касаційної скарги, в якій висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненніінкримінованих злочинів, правильність юридично-правової оцінки діянь за ч. 2 ст. 307 та ч. 2 ст. 309 КК не заперечуються.

Згідно з ч. 1 ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Відповідно до приписів частин 2, 3 ст. 439 КПК вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду апеляційної інстанції при новому розгляді. Як випливає з цієї норми процесуального права, під час такого розгляду застосування суворішого покарання або закону про більш тяжке кримінальне правопорушення допускається лише за умови, що судове рішення було скасовано у зв`язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання за скаргою прокурора, потерпілого чи його представника, а також якщо при новому розгляді буде встановлено, що обвинувачений вчинив більш тяжкий злочин, або якщо збільшився обсяг обвинувачення.

Апеляційний суд, ухвалюючи свій вирок і призначаючи ОСОБА_8 покарання, що належить відбувати реально, дотримався наведених законодавчих приписів.

Як убачається з матеріалів провадження, прокурор, не погодившись із ухвалою апеляційного суду від 21 березня 2016 року, оскаржив її в касаційному порядку. В поданій скарзі він просив скасувати зазначене рішення через неправильне застосування статей 69 та 75 КК, м`якість покарання та порушення ст. 419 КПК.

Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду скарги прокурора задовольнив її частково і 23 лютого 2017 року скасував указане рішення через його невідповідність вимогам ст. 419 КПК та неправильне застосування ст. 75 КК. За змістом ухвали ВССУ, призначене засудженому покарання є м`яким у зв`язку з необґрунтованим умовним звільненням із випробуванням. Вказівки про неправильне застосування ст. 69 КК в ухвалі  ВССУ не міститься.

За таких обставин, зважаючи також, що при новому розгляді не було встановлено факту вчинення засудженим більш тяжкого злочину й обсяг доведеного обвинувачення не збільшився, суд апеляційної інстанції не мав правових підстав для визнання неправильним застосування місцевим судом ст. 69 КК. Усупереч доводам прокурора в касаційній скарзі цей суд, виконуючи приписи ст. 439 КПК, ухвалив свій вирок, яким із додержанням статей 50, 65 КК призначив ОСОБА_8 справедливе покарання, що належить відбувати реально.

Вирок апеляційного суду відповідає положенням статей 370, 420 КПК, а посилання у поданій скарзі на порушення ст. 419 цього Кодексу, якою регламентовано зміст ухвали, є неприйнятними.

Істотних порушень норм матеріального та процесуального права, які є безумовними підставами для скасування оскарженого вироку, під час здійснення касаційного провадження не встановлено.

З огляду на викладене касаційну скаргу прокурора слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, колегія суддів

у х в а л и л а:

Вирок Апеляційного суду Харківської області від 5 жовтня 2017 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора  – без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_2                                          ОСОБА_1                             ОСОБА_3