Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

12 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 335/10205/15-к

провадження № 51-6307км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                  ОСОБА_1 ,

суддів                                               ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання  ОСОБА_4 ,

прокурора                                       ОСОБА_5 ,

захисника                                       ОСОБА_6 ,

засудженого                                   ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого

ОСОБА_7 на вирок Апеляційного суду Запорізької області від 22 березня

2018 року у кримінальних провадженнях, внесених до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015080060004206, № 12015080060004202 за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останнього разу 02 грудня 2010 року вироком Ленінського районного суду м. Запоріжжя за ч. 2 ст. 289 КК України до позбавлення волі строком на 4 роки. 25 липня 2013 року на підставі рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 17 липня 2013 року

умовно-достроково звільнений від відбування покарання з невідбутим строком

1 рік 2 місяці 20 днів.

у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України.

Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 29 грудня

2015 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 років. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки.

Згідно з вироком ОСОБА_7 визнано винним у тому, що він  13 вересня

2015 року приблизно о  01:00, маючи прямий умисел на таємне викрадення чужого майна, діючи повторно, таємно, з корисливих мотивівчерез вікно проник до квартири АДРЕСА_2 , звідки таємно викрав майно, належне ОСОБА_8 , чим завдав потерпілій матеріальної шкоди на загальну суму 7358 грн.

Крім того, 14 вересня 2015 року приблизно о 05:00 ОСОБА_7 , маючи прямий умисел на таємне викрадення чужого майна,діючи повторно, з корисливих мотивів проник до приміщення кафе " ІНФОРМАЦІЯ_2 ", що розташоване на

АДРЕСА_3 , звідки таємно викрав майно потерпілого

ОСОБА_9 , завдавши останньому матеріальної шкоди на загальну суму

10034, 30 грн.

Вироком Апеляційного суду Запорізької області від 22 березня 2018 року рішення місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_7 покарання та відшкодування процесуальних витрат скасовано. Постановлено свій вирок, яким ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки. Стягнуто з ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати на залучення експерта на загальну суму

613, 80 грн.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

В касаційній скарзі засуджений порушує питання про зміну вироку апеляційного суду у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через суворість і просить призначити покарання із застосуванням положень ст. 75 КК України.

Засуджений стверджує, що апеляційний суд порушив загальні засади призначення покарання, внаслідок чого визначив йому занадто суворе покарання. Вважає, що рішення апеляційного суду в частині скасування звільнення його від відбування покарання з випробуванням на підставі положень ст. 75 КК України є незаконним.

Також зазначає, що судом апеляційної інстанції порушено принцип диспозитивності у зв`язку з не врахуванням зміни позиції стороною обвинувачення у суді першої та апеляційної інстанцій  щодо призначення йому покарання.

Вважає, що йому не було відомо про час та місце розгляду апеляційної скарги прокурора щодо нього.

Позиції інших учасників судового провадження

Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу засудженого не надходило.

У судовому засіданні засуджений та його захисник підтримали подану касаційну скаргу засудженого, а прокурор заперечував проти її задоволення.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення засудженого, його захисника та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що скарга засудженого не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального

й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 та правильність кваліфікації його дій у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення в касаційній скарзі засудженого не оспорюються, судовий розгляд кримінального провадження проведено у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.

Доводи засудженого щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та щодо суворості покарання, яке йому призначено  без застосування положень ст. 75 КК України, колегія суддів вважає необґрунтованими.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до положень статей 370, 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції та ухвалює свій вирок у разі необхідності застосувати закон про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення, необхідності застосувати більш суворе покарання, а також у разі скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції або ж у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. Таке рішення апеляційного суду має бути законним, обґрунтованим

та вмотивованим. Суд апеляційної інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримався, про що свідчить нижченаведене.

Як убачається з вироку, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо визначеного ОСОБА_7 виду та розміру покарання, у межах санкції статті інкримінованого йому злочину, з урахуванням даних, які характеризують особу обвинуваченого, ступінь тяжкості вчиненого злочину, який згідно із положеннями ст. 12 КК України належить до тяжкого злочину, а також суд урахував конкретні обставини вчинення злочину, характер та спосіб вчиненого, обставини, що пом`якшують покарання та обставину, що обтяжує покарання –  резеди злочину і обґрунтовано визначив покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки.

Разом з тим, під час розгляду кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора, апеляційний суд приймаючи рішення про необхідність скасування вироку місцевого суду в частині звільнення ОСОБА_7 від призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України та призначення покарання, яке ОСОБА_7 має відбувати реально, правильно врахував дані, які характеризують особу обвинуваченого, характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст. 12 КК України, віднесено до категорії тяжких та вчинений з корисливих мотивів, кількість епізодів злочинної діяльності. Крім того, суд належним чином врахував те, що ОСОБА_7 неодноразово судимий за вчинення тяжких злочинів вчинених з корисливих мотивів, однак на шлях виправлення не став. На підставі наведених даних апеляційний суд дійшов висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання, яке він має відбувати реально без застосування положень ст. 75 КК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Керуючись цією нормою закону про кримінальну відповідальність суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку, що наведені вище дані про особу винного не свідчать про можливість виправлення  ОСОБА_7 без ізоляції від суспільства.

Рішення апеляційного суду відповідає вимогам кримінального закону, підстави для застосування до засудженого положень ст. 75 КК України відсутні.

Колегія суддів вважає, щопризначене ОСОБА_7 покарання є справедливим, необхідним та достатнім для його виправлення й попередження вчинення ним нових злочинів. Воно відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним статтями 50, 65 КК України.

Також колегія суддів не вбачає порушення апеляційним судом принципу диспозитивності оскільки, відповідно до положень ч. 1  ст. 26 КПК сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, зокрема, зміна позиції сторони обвинувачення заявленої у судових дебатах законом не заборонена.

У зв`язку з цим, прийняте  апеляційним судом рішення відповідає межам перегляду судом апеляційної інстанції, визначеним апеляційною скаргою прокурора, який просив скасувати вирок суду першої інстанції у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого через м`якість і просив призначити засудженому покарання без застосуванням положень ст. 75 КК України.

Стосовно доводів засудженого про те, що йому не було відомо про час та місце розгляду апеляційної скарги прокурора щодо нього, то вони є необґрунтованими та спростовуються матеріалами кримінального провадження, а саме: журналами судових засідань та рішенням Апеляційного суду Запорізької області від

22 березня 2018 року, з яких вбачається, що засуджений ОСОБА_7 брав участь у судових засіданнях апеляційного суду та давав пояснення під час апеляційного розгляду кримінального провадження щодо нього.

Оскільки кримінальний закон застосовано правильно, істотних порушень вимог кримінального процесуального закону не допущено, а призначене покарання відповідає тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого, касаційну скаргу засудженого має бути залишено без задоволення, а вирок апеляційного суду –

без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436 КПК України, Суд

постановив:

Вирок Апеляційного суду Запорізької області від 22 березня 2018 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 –  без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                     ОСОБА_2                               ОСОБА_3