Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

7 лютого 2019 року

м. Київ

Справа № 383/937/16-к

Провадження №  51-8296 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду  у складі:

головуючого –                               ОСОБА_1 ,

суддів:                                             ОСОБА_2 ,  ОСОБА_3 ,

при секретарі                                 ОСОБА_4 ,

за участю прокурора                    ОСОБА_5 ,

в режимі відеоконференції

представника потерпілого            ОСОБА_6 ,

та потерпілого                               ОСОБА_7

розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за                             № 12016120110000432 за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в с. Петрівка – 1 Братського району Миколаївської області, проживаючого по АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

за касаційною скаргою потерпілого на вирок Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 5 лютого 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 22 травня 2018 року щодо ОСОБА_8 .

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 5 лютого 2018 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК України на 5 років позбавлення волі без позбавлення права керувати транспортними засобами.

На підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_8 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановлено іспитовий строк 3 роки та покладено обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.

На підставі п. "в" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" ОСОБА_8 звільнено від  призначеного покарання.

Стягнуто із ОСОБА_8 на користь ОСОБА_7 24514,97 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 30000 грн. на відшкодування моральної шкоди; на користь Кіровоградської обласної лікарні 6212,30 грн. коштів витрачених на лікуванням потерпілого.

Вирішено питання про речові докази та процесуальні витрати у провадженні.

Ухвалою Апеляційного суду Кіровоградської області від 22 травня 2018 року цей вирок змінено в частині вирішення цивільного позову потерпілого ОСОБА_7 .

Стягнуто із ОСОБА_8 на користь потерпілого ОСОБА_7 31327,74 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 70000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

В решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

За вироком суду, ОСОБА_8 визнаний винуватим у тому, що він 29 липня 2016 року приблизно о 22 годині, керуючи автомобілем марки "ВАЗ 2108", державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , по вул. Яницького, 112 в с. Федіївка Бобринецького району Кіровоградської області, порушив п. п. 1.2, 1.5 та 2.3 (б, д), 10.1, 11.2, 12.2, 12.3, 12.4, 13.1, 13.3 Правил дорожнього руху, рухаючись у межах населеного пункту зі швидкістю 70 км/год, не впорався з керуванням автомобіля здійснив виїзд на зустрічну смугу руху та допустив наїзд на пішохода ОСОБА_7 , який рухався у зустрічному напрямку, біля правого краю проїзної частини дороги, щодо свого напрямку руху.

Внаслідок наїзду потерпілий ОСОБА_7 отримав тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент спричинення.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі потерпілий ставить питання про скасування судових рішень та призначення нового розгляду у суді першої інстанції. Вказує на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості. Зазначає, що суд першої інстанції не мотивував підстав для застосування ст. 75 КК України при призначенні покарання ОСОБА_8 , призначив основне покарання у вигляді позбавлення волі без застосування додаткового покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами. Стверджує, що ОСОБА_8 вчинив злочин у стані алкогольного сп`яніння, що підтверджується висновком експерта. Вважає, що апеляційний суд не перевірив належним чином доводи апеляції про м`якість призначеного покарання, нічого не зазначив з приводу додаткового покарання, не врахував думку потерпілого, який посилаючись на невідшкодування йому моральної та матеріальної шкоди, наполягав на реальній мірі покарання для засудженого та застосування додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами. Зазначає, що суди при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, належним чином не врахували те, що спричинена моральна шкода пов`язана із заподіянням значної шкоди його здоров`ю.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор частково підтримав доводи касаційної скарги потерпілого і просив скасувати  ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Потерпілий та його представник підтримали доводи, викладені в касаційній скарзі.

Мотиви Суду

Як убачається зі змісту касаційної скарги, доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та кваліфікація його дій у касаційному порядку не оспорюються.

Що стосується доводів про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну, то суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Як убачається з матеріалів провадження та обвинувального акту, під час досудового розслідування обставина про вчинення ОСОБА_8 злочину у стані алкогольного сп`яніння не встановлена та обвинуваченому в провину не ставилась, а тому районний суд у відповідності до вимог ст. 337 КПК України здійснив судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення, відповідно до обвинувального акту.

Тож, враховуючи, що обставина вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_8 у стані алкогольного сп`яніння під час досудового розслідування в провину обвинуваченому не ставилася, суд касаційної інстанції, з урахуванням вимог ст. 433 КПК України, позбавлений можливості самостійно її встановити.

Що стосується доводів потерпілого про невідповідність призначеного ОСОБА_8 покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, то вони не ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.

Згідно з ч. 2 ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Вказаних вимог закону при призначенні покарання ОСОБА_8 судом дотримано.

Зокрема, враховано ступінь тяжкості вчиненого необережного злочину, дані про особу винного, який раніше не судимий, за місцем проживання характеризується посередньо, має на утриманні малолітню дитину, частково відшкодував матеріальну шкоду.

Взято судом до уваги і досудову доповідь органу пробації, відповідно до якої існує ймовірність виправлення ОСОБА_8 без ізоляції від суспільства.

Правильно встановлені обставини, що пом`якшують покарання - щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, та не встановлено таких, що його обтяжують.

Враховуючи обставини справи в їх сукупності, дані про особу винного, суд призначаючи ОСОБА_8 покарання у межах санкції статті обвинувачення та при звільненні від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, застосував принцип індивідуалізації призначення покарання, визнав можливим виправлення та перевиховання засудженого без ізоляції від суспільства, навів переконливі підстави такого рішення, зазначивши, що за таких обставин буде досягнута мета покарання.

Не призначаючи додаткове покарання, суд належним чином вмотивував дане рішення, взявши до уваги обставини, що пом`якшують покарання та обставини справи в цілому, дійшов обґрунтованого висновку не застосовувати до ОСОБА_8 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

З огляду на викладене, призначене ОСОБА_8 покарання з випробуванням та без позбавлення права керувати транспортними засобами, відповідає вимогам кримінального закону, є справедливим та достатнім, а тому відсутні підстави для скасування судових рішень внаслідок м`якості, як про це вказує потерпілий у касаційній скарзі.

Що стосується доводів ОСОБА_7 про безпідставне застосування до ОСОБА_8 Закону України "Про амністію у 2016 році", то вони не ґрунтуються на вимогах закону.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про застосування амністії в Україні" амністія є повне або часткове звільнення від відбування покарання осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про застосування амністії в Україні" рішення про застосування чи незастосування амністії приймається судом стосовно кожної особи індивідуально після ретельної перевірки матеріалів особової справи.

Статтею 1 Закону України "Про амністію у 2016 році" визначено категорії осіб, які підлягають звільненню від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов`язаних з позбавленням волі, та визнаних винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, та за злочини, вчинені з необережності, які не є особливо тяжкими відповідно до статті 12 Кримінального кодексу України, також особи, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили.

Пункт "в" відносить до таких осіб, не позбавлених батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, дітей-інвалідів та/або повнолітніх сина, дочку, визнаних інвалідами.

ОСОБА_8 визнано винуватим у порушені правил безпеки дорожнього руху, що спричинили потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, тобто, у вчиненні тяжкого необережного злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_8 є батьком ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 (т. 2 а. к. п. 135). На час набрання чинності Закону України "Про амністію у 2016 році" (7 вересня 2017 року) ОСОБА_8 не позбавлений батьківських прав, та сину засудженого не виповнилося 18 років.

Отже, суд касаційної інстанції погоджується з висновком районного суду про те, що обвинувачений  ОСОБА_8 підлягає звільненню від відбування покарання у виді позбавлення волі на підставі п. "в" ст. 1 Закону України "Про амністію у 2016 році".

Що стосується доводів касаційної скарги про те, що суди при визначенні розміру моральної шкоди, належним чином не врахували спричинення значної шкоди здоров`ю, товони є безпідставними.

Виходячи зі змісту ст. 128 КПК України потерпілий у кримінальному провадженні має право заявити цивільний позов.

Цивільний позов розглядається у кримінальному провадженні за правилами визначеними КПК України і при цьому застосовуються норми ЦПК України.

За загальним правилом, встановленим ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода, крім іншого, може  полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом, іншим ушкодження здоров`я, в душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Вказані вимоги закону не в повній мірі були враховані районним судом, на що звернув увагу суд апеляційної інстанції, та не погодився з розміром стягнутої моральної шкоди і дійшов висновку про необхідність його збільшення.

Зокрема, вирішуючи питання про доведеність підстав та розміру заподіяної моральної шкоди, апеляційний суд виходив з доведеності винуватості ОСОБА_8 , у дорожньо-транспортній пригоді, внаслідок якої потерпілому спричинені тяжкі тілесні ушкодження.

Підставами для відшкодування заподіяної моральної шкоди, вірно взято до уваги, що діями обвинувачуваного потерпілому були заподіяні сильні душевні страждання, фізичний біль та емоційний стрес, внаслідок отриманих тілесних ушкоджень, він має знівечене обличчя, порушення слуху та зору, тим самим порушився звичний для нього уклад життя та суспільні зв`язки, в тому числі і родинні.

Таким чином, рішення апеляційного суду щодо часткового задоволення цивільного позову та збільшення розміру стягнутої моральної шкоди, відповідає вимогам ст. 1167 Цивільного Кодексу України, узгоджується з принципом розумності, виваженості та справедливості, відповідає характеру і обсягу моральних страждань потерпілого.

З таким рішенням погоджується і суд касаційної інстанції і підстави вважати його необґрунтовано заниженим, відсутні.

Доводи щодо м`якості призначеного покарання, безпідставного застосування Закону України "Про амністію у 2016 році", неправильного вирішення цивільного позову в частині стягнутої моральної шкоди, які аналогічні доводам апеляції потерпілого, належно перевірені апеляційним судом, на них надано вмотивовані відповіді, ухвала суду відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

Істотних порушень кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, не встановлено, а тому касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 434, 436 КПК України, суд

ухвалив:

Вирок Бобринецького районного суду Кіровоградської області від 5 лютого 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Кіровоградської області від 22 травня 2018 року щодо ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційну скаргу потерпілого – без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                         ОСОБА_2                                ОСОБА_10