Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

05 лютого 2019 року

м. Київ

справа  № 473/2356/17

провадження № 51- 5272 км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                  ОСОБА_1 ,

суддів                                                 ОСОБА_2 ,   ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря                                         ОСОБА_4 ,

засудженої                                       ОСОБА_5 ,

захисника                                         ОСОБА_6 ,

прокурора                                         ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги прокурора                  ОСОБА_8 , який брав участь у провадженні в суді апеляційної інстанції, та засудженої ОСОБА_5 на вирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 листопада 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 06 березня 2018 року в кримінальному провадженні № 12017150190000749 за обвинуваченням

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки с. Ганнівка Братського району та жительки АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1ст. 186, ч. 3 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 листопада 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 06 березня 2018 року, ОСОБА_5 було засуджено:

-          за ч. 1 ст. 186 КК- до покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки;

-          за ч. 3 ст. 186 КК - до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань остаточно визначено ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років 6 місяців.

Вирішено питання про запобіжний захід, речові докази та процесуальні витрати.

Як установив суд, 25 квітня 2017 року приблизно о 10:00 ОСОБА_5 перебуваючи у житловому будинку потерпілої ОСОБА_9 у м. Вознесенську Миколаївської області скориставшись тим, що за її діями ніхто не спостерігає, таємно взяла зі стола мобільний телефон "Samsung GT-E 1080i" вартістю 117 гривень із сім-картою оператора мобільного зв`язку "Vodafone" вартістю 50 гривень, однак була помічена потерпілою ОСОБА_9 , яка намагалася її зупинити і вимагала повернути викрадене, проте ОСОБА_5 на ці вимоги не відреагувала та продовжуючи утримувати мобільний телефон при собі з метою відкритого викрадення чужого майна вибігла з будинку на вулицю та в подальшому розпорядилася викраденим на власний розсуд, чим спричинила потерпілій матеріальної шкоди на суму 167 грн.

Крім того, 15 травня 2017 року приблизно о 17:00 у м. Вознесенську Миколаївської області ОСОБА_5 через відчинені ОСОБА_10 вхідні двері проникла всередину будинку, де, вимагаючи від потерпілої гроші, дерев`яною качалкою завдала їй кількох ударів у голову та по руці, заподіявши легких тілесних ушкоджень. Побоюючись за своє життя та здоров`я, ОСОБА_10 на місці віддала ОСОБА_5 100 грн, після чого остання, відкрито викравши чуже майно, покинула будинок.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_5 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції через істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

До початку касаційного розгляду прокурор ОСОБА_8 подав письмову заяву про відмову від касаційної скарги.

Засуджена ОСОБА_5 вкасаційній скарзі та доповненнях до неї просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді першої інстанції через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, неповноту судового розгляду та неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність.

На думку засудженої, її дії по епізоду викрадення мобільного телефону в потерпілої ОСОБА_9 слід правильно кваліфікувати за ч. 1 ст. 185 КК, а не за ч. 1               ст. 186 КК, оскільки ця крадіжка була вчинена нею таємно.

Крім того, засуджена заперечує відповідність висновків наведених у вироку місцевого суду фактичним обставинам справи по епізоду відкритого викрадення майна в потерпілої ОСОБА_10 .. Вважає, що суд не усунув розбіжностей між її показаннями та показаннями потерпілої. Стверджує, що в її діях відсутній склад злочину, передбаченого ч. 3 ст. 186 КК. Наполягає на тому, що будь яких грошей           у потерпілої не брала, а тілесні ушкодження останній нанесла з метою захисту, оскільки та першою почала її бити качалкою, яку вона відібрала та нанесла кілька ударів їй у відповідь. Вважає, що за вказаним епізодом її дії слід кваліфікувати за   ч. 1 ст. 125 КК.

Також, на думку ОСОБА_5 , при перегляді вироку місцевого суду апеляційний суд формально перевірив доводи її апеляційної скарги та не надав на них належної відповіді унаслідок чого постановлена цим судом ухвала не відповідає вимогам закону.

Позиція інших учасників судового провадження

В судовому засіданні засуджена ОСОБА_5 та захисник ОСОБА_6 вимоги  касаційної скарги підтримали і просили її задовольнити.

Прокурор просив у задоволенні касаційної скарги засудженої відмовити, а судові рішення залишити без зміни.

Інші учасники були вчасно та належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги і в судове засідання не прибули.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи наведені в касаційній скарзі засудженої,  колегія суддів дійшла висновку, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Як убачається зі змісту касаційної скарги засудженої, суть наведених у ній доводів фактично зводиться до неналежної оцінки доказів судом першої інстанції та неправильності встановлених ним обставин справи, що в силу ст. 438 КПК не               є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частинами 1 та 3 ст. 186 КК зроблено з додержанням вимог ст. 23 КПК на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 цього Кодексу з точки зору їх належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Зокрема, по епізоду відкритого викрадення мобільного телефону в потерпілої ОСОБА_9 суд дійшов такого висновку на підставі аналізу показань наданих   у судовому засіданні самою засудженою ОСОБА_5 , яка частково визнала свою вину у вчиненому, а також показань свідка ОСОБА_11 , даними протоколу прийняття заяви потерпілої ОСОБА_9 від 25 квітня 2017 року про вчинене кримінальне правопорушення, протоколу огляду місця події від 25 квітня 2017 року  з фототаблицею до нього, протоколу огляду предмета від 25 квітня  2017 року, протоколів пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 27 квітня 2017 року, висновку судової товарознавчої експертизи № 09/3-177                  з фототаблицею до неї від 18 травня 2017 року, довідки фізичної особи – підприємця ОСОБА_12 про вартість сім-карти оператора мобільного зв`язку "Vodafone" та іншими.

Зазначені докази узгоджуються між собою та підтверджують фактичні обставини справи, а саме щодо відкритого заволодіння ОСОБА_5 мобільним телефоном потерпілої ОСОБА_9 , а тому доводи касаційної скарги засудженої про те, що потерпіла не зупиняла її та добровільно дала їй у користування свій мобільний телефон є безпідставними.

По епізоду заволодіння майном потерпілої ОСОБА_10 висновок про винуватість ОСОБА_5 зроблений судом на підставі аналізу показань потерпілої, даних протоколу прийняття її заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 16 травня 2017 року, протоколу огляду місця події від 16 травня 2017 року з фототаблицею до нього, висновку судової медичної експертизи № 247 від 17 травня 2017 року, постанови органу досудового слідства від 08 червня           2017 року про визнання речовими доказами по справі, даними протоколу пред`явлення особи для впізнання від 16 травня 2017 року з відеодиском до нього та іншими.

При цьому доводи засудженої про таємне, а не відкрите викрадення нею мобільного телефону в потерпілої ОСОБА_9 , а також про відсутність самого факту викрадення нею грошей у потерпілої ОСОБА_10 були предметом ретельної перевірки суду першої інстанції, який надавши аналіз усім дослідженим               у судовому засіданні доказами дійшов висновку про їх неспроможність, навівши                 у вироку відповідні мотиви й обґрунтування, правильність яких сумнівів не викликає.

За встановлених судом фактичних обставин дії ОСОБА_5 судом першої інстанції вірно були кваліфіковані за частинами 1 та 3 ст. 186 КК.

Наведені в касаційній скарзі засудженої доводи про неправильну кваліфікацію її дій судом є аналогічними тим, що були викладені нею та її захисником в апеляційних скаргах і були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, на які цей суд надав вмотивовані відповіді.

Так, перевіривши доводи апеляційних скарг та врахувавши установлені судом першої інстанції фактичні обставини кримінального провадження й докази, досліджені місцевим судом під час судового розгляду з точки зору їх достовірності, належності та допустимості, а сукупність зібраних доказів – з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, апеляційний суд дійшов умотивованого висновку про їх безпідставність                        та доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 186, ч. 3 ст. 186 КК.

Наведені у касаційній скарзі доводи не ставлять під сумнів правильності висновків судів першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях і не містять переконливих обґрунтувань, які би давали підстави Верховному Суду безспірно стверджувати, що ці судові рішення постановлено без додержання вимог статей 370, 374, 419 КПК.

Порушень норм матеріального або процесуального права, які тягнуть за собою зміну чи скасування судових рішень, при перевірці матеріалів кримінального провадження суд касаційної інстанції не встановив, а тому підстав для задоволення касаційної скарги колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 434, 436, 441 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу засудженої ОСОБА_5 залишити без задоволення, авирок Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області                                 від 16 листопада 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області                від 06 березня 2018 року щодо неї– без зміни.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                      ОСОБА_13                       ОСОБА_3