Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

05 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 521/2335/15-к

провадження № 51-7705 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                    ОСОБА_1 ,

суддів                                                ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання   ОСОБА_4 ,

прокурора                                       ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги потерпілої ОСОБА_6 , захисника ОСОБА_7 на вирок Апеляційного суду Одеської області від 12 червня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному                      до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12014160000001211,                          за обвинуваченням

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, котрий народився, зареєстрований та проживає у АДРЕСА_1 , що не має судимості в силу ст. 89 КК,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Малиновського районного суду м. Одеси від 03 серпня 2016 року ОСОБА_8 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_8 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком, тривалістю 3 роки, та покладено обов`язки, передбачені ст. 76 КК. На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_8 у строк покарання строк його попереднього ув`язнення з 26 березня 2016 року по 30 березня 2016 року включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

Стягнуто з ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 31438 грн 59 коп. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 100000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди. Прийняте рішення щодо процесуальних витрат та речових доказів.

Згідно з вироком ОСОБА_8 визнано винуватим у тому, що в ін 09 грудня             2014 року приблизно о 19 годині, будучи раніше, а саме 14 липня 2014 року Роздільнянським районним судом Одеської області, позбавленим права керування транспортними засобами строком на 1 рік, керуючи технічно справним автомобілем "Volkswagen-Golf", реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись                 зі швидкістю 60 км/год по лівій смузі проїзної частини біля будинку                               №15 на вул. Малиновського у м. Одесі, з боку вул. Люстдорфська дорога                          в напрямку вул. Гайдара, в порушення вимог п. 2.1 "а", 2.3 "б", 12.1, 18.1, 18.4 Правил дорожнього руху, не маючи при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, проявивши неуважність                             до дорожньої обстановки, не зреагувавши на її зміну, наближаючись до іншого транспортного засобу, що призупинився на сусідній смузі перед нерегульованим пішохідним переходом та дорожньою розміткою "зебра", тим самим не зменшив швидкість та не зупинив вчасно керований ним автомобіль, допустив наїзд                  на пішохода ОСОБА_6 , яка перетинала проїзну частину по вказаному пішохідному переходу. У результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпіла ОСОБА_6 отримала тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя                     в момент заподіяння.

12 червня 2018 року Апеляційним судом Одеської області вирок місцевого суду в частині призначеного покарання скасовано та постановлено в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_8 призначено покарання за ч. 2 ст. 286 КК, у виді позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 3 роки. У решті вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі потерпіла ОСОБА_6 , посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення                     і особі засудженого внаслідок м`якості, просить вирок Апеляційного суду Одеської області від 12 червня 2018 року щодо ОСОБА_8 скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Вказує, що скасовуючи вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання, апеляційний суд вийшов за межі апеляційної скарги, оскільки потерпілою оскаржувалось лише застосування вимог ст. 75 КК. Вважає, що призначене засудженому покарання є невиправдано м`яким.

У касаційній скарзі з доповненнями захисник ОСОБА_7 , посилаючись                     на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину і особі засудженого внаслідок суворості, просить вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_8 скасувати та призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Вказує, що ОСОБА_8 не мав на меті переховуватися від здійснення правосуддя,                      а перебував певний час на лікуванні та в подальшому доглядав за хворим батьком. Зазначає, що засуджений намагався відшкодувати потерпілій ОСОБА_6   завдану шкоду. З урахуванням тяжкості вчиненого злочину                 та даних про особу винного, призначене засудженому ОСОБА_8 покарання,                на думку захисника, є занадто суворим.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор ОСОБА_5 заперечив проти задоволення касаційних скарг.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_8 у вчиненні злочину,              за який його засуджено, та кваліфікація його дій у касаційних скаргах                             не оспорюються.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Як убачається з матеріалів справи, вказаних вимог закону апеляційний суд дотримався.

Переглядаючи вирок суду першої інстанції відносно ОСОБА_8 за апеляційною скаргою потерпілої ОСОБА_6 щодо неправильного застосування місцевим судом положень ст. 75 КК, що призвело до м`якості призначеного засудженому покарання, апеляційний суд дійшов вірного висновку про необґрунтоване звільнення останнього від відбування покарання з випробуванням.

Так, відповідно до положень ст. 75 КК рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість вправлення засудженого без відбування покарання.

Приймаючи рішення про застосування до засудженого ст. 75 КК, суд першої інстанції послався на обставини, що пом`якшують покарання, а саме щире каяття, вжиття ОСОБА_8 заходів щодо добровільного відшкодування завданої шкоди потерпілій та дані про особу винного, котрий в силу ст. 89 КК вважається не судимим, працює.

У даному кримінальному провадженні хоча і визнано обставиною, яка пом`якшує покарання засудженого, його щире каяття, у вчиненому злочині, проте така обставина носить лише формальний характер. Так, розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчинені певного злочину, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. Однак переховування від суду                        та часткове відшкодування заподіяної шкоди у незначному розмірі свідчить                про те, що ОСОБА_8 не виявив бажання виправити ситуацію, що склалася,                         а зробив це щоб уникнути справедливого покарання.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_8 раніше притягувався до адміністративної відповідальності, однак висновків для себе не зробив натомість під час позбавлення судом в адміністративному порядку прав                      на керування транспортним засобом, знову вчинив грубе порушення Правил дорожнього руху, а саме незаконно керував автомобілем, що спричинило тяжкі наслідки.

Таким чином, повною мірою врахувавши вказані обставини, апеляційний суд погодився з думкою потерпілої, яка заперечувала проти застосування щодо ОСОБА_8 положень ст. 75 КК та дійшов обґрунтованого висновку про можливість виправлення засудженого лише в умовах відбування покарання                    у виді позбавлення волі, а тому правильно скасував вирок місцевого суду у відповідній частині.

Мотивуючи своє рішення про призначене ОСОБА_8 покарання, апеляційний суд зважив на тяжкість вчиненого злочину, що згідно зі ст. 12 КК є тяжким, дані про особу винного, який визнав вину, позитивно характеризується, доглядає                за батьком інвалідом 3-ої групи, а тому призначив ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки, яке є мінімальним у межах санкції                               ч. 2 ст. 286 КК, а також застосував додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Вирок апеляційного суду в частині призначеного покарання достатньо вмотивований та відповідає вимогам ст. 420 КПК.

Призначене за результатами апеляційного розгляду ОСОБА_8 покарання                є співмірним характеру вчинених дій, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів. Підстав вважати покарання, явно несправедливим через м`якість або суворість колегія суддів не вбачає.

Доводи касаційної скарги потерпілої ОСОБА_6 про істотне порушення апеляційним судом вимог ст. 404 КПК під час перегляду вироку суду першої інстанції в частині призначеного покарання ОСОБА_8 є безпідставними, оскільки за змістом вказаної норми, суд апеляційної інстанції вправі вийти                   за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були                        б підставою для скасування оскаржуваного судового рішення, не встановлено.

За таких обставин, касаційні скарги захисника та потерпілої не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, суд

ухвалив:

Вирок Апеляційного суду Одеської області від 12 червня 2018 року щодо                  ОСОБА_8 залишити без зміни, а касаційні скарги захисника     та потерпілої – без задоволення.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                  ОСОБА_2                                       ОСОБА_3