Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

6 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 203/302/17

провадження № 51-7370км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                              ОСОБА_1 ,

суддів                                                           ОСОБА_2 ,   ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання              ОСОБА_4 ,

прокурора                                                   ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, котрий брав участь у розгляді кримінального провадження судом апеляційної інстанції, на вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1201740030000072, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,  уродженця м. Дніпропетровська, громадянина України, жителя АДРЕСА_1 , раніше неодноразово судимого, останнього разу – за вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська  від 31 жовтня 2017 року за  ч. 2 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15,  ч. 1 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

За вироком Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2018 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік. На підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів шляхом часткового складання покарання, призначеного за цим вироком та за вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2017 року, ОСОБА_6 визначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 1 місяць.

Вирішено питання щодо речових доказів у порядку ст. 100 КПК.

Згідно з вироком суду першої інстанції ОСОБА_6 31 грудня 2016 року близько 17:00 у приміщенні магазину "Єва-11"  на вул. Пастера, 6А у м. Дніпрі намагався викрасти належну ТОВ "РУШ" парфумовану чоловічу воду "АзароХром", об`ємом 100 мл у кількості 1 шт. загальною вартістю 719,20 грн. Не маючи наміру оплачувати вказаний товар, він пройшов повз касову зону. Однак довести свій злочинний умисел до кінця ОСОБА_6 не зміг з причин, які не залежали від його волі, оскільки був помічений та затриманий співробітниками вказаного магазину.

Апеляційний суд Дніпропетровської області 24 квітня 2018 року скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів та ухвалив  у цій частині новий вирок, яким на підставі ч. 4 ст. 70 КК шляхом часткового складання покарання, призначеного за цим вироком, із покаранням, призначеним за вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 6 вересня 2017 року та за вироком Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2017 року, і за сукупністю злочинів, визначив ОСОБА_6 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 1 рік 2 місяці. У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор порушує питання про скасування вироку апеляційного суду та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції на підставах істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність. На обґрунтування своїх вимог прокурор зазначає, що апеляційний суд, ухваливши новий вирок, усупереч вимогам статей  374, 420 КПК в резолютивній частині не призначив ОСОБА_6 покарання за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК, а також при застосуванні положень ч. 4 ст. 70 КК послався на часткове складання покарання, призначеного за вироком апеляційного суду, яке фактично не призначалося, та за вироками місцевих судів. Крім того, скаржник вважає, що у вступній частині вироку згаданий суд не зазначив даних про судимості    ОСОБА_6 , які мали значення при визначенні покарання за сукупністю злочинів і на які цей суд послався в мотивувальній частині цього рішення.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні прокурор підтримала касаційну скаргу, просила скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції у зв`язку з невідповідністю  цього судового рішення вимогам статей 374, 420 КПК.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433  Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК, а також справедливість призначеного покарання в касаційній скарзі прокурора не оспорюються, а тому згідно з ч. 2 ст. 433 КПК Верховний Суд у зазначеній частині оскаржуваного судового рішення не перевіряє.

Що стосується доводів, наведених у касаційній скарзі прокурора, про допущені апеляційним судом істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, то вони є непереконливими з огляду на таке.

Так, відповідно до вимог ч. 1 ст. 412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Як убачається з матеріалів провадження, перший заступник прокурора Дніпропетровської області, не погодившись із вироком місцевого суду,  подав на нього апеляційну скаргу, в якій порушував питання про скасування згаданого рішення в частині призначеного покарання та ухвалення нового вироку. На обґрунтування своєї позиції зазначав щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, яке, на його думку, полягало в тому, що місцевий суд при визначенні остаточного покарання ОСОБА_7 застосував положення ч. 4 ст. 70 КК лише до вироку Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2017 року, а слід було застосувати й до вироку  Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 6 вересня 2017 року.

Апеляційний суд, переглянувши кримінальне провадження в межах, визначених ст. 404 КПК, та у порядку, встановленому ст. 405 КПК визнав викладені прокурором доводи частково обґрунтованими. Так, згаданий суд не знайшов підстав для скасування вироку суду першої інстанції в частині покарання, призначеного за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 185 КК,  оскільки сторона обвинувачення не оскаржувала вирок суду в цій частині. При цьому суд апеляційної інстанції погодився з доводами прокурора про порушення судом першої інстанції вимог закону України про кримінальну відповідальність при призначенні остаточного покарання за сукупністю вироків. У зв`язку з цим апеляційний суд обґрунтовано дійшов висновку про необхідність скасування вироку місцевого суду виключно в частині призначення остаточного покарання на підставі ч. 4 ст. 70 КК за сукупністю злочинів та  ухвалив в цій частині новий вирок.

З урахуванням викладеного Верховний Суд вважає, що відсутність вказівки щодо призначення засудженому покарання за вчинений злочин у резолютивній частині вироку апеляційного суду, про яку зазначає прокурор, не свідчить про наявність істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, оскільки вирок суду першої інстанції в цій частині залишився без зміни.

Крім того, згідно з інформацією Державної установи "Солонянська виправна колонія (№ 21)" ОСОБА_6 було звільнено у зв`язку з відбуттям призначеного покарання, що вказує на те, що зміст оскаржуваного вироку  апеляційного  суду викладено  чітко та ясно,  жодних сумнівів під час його виконання не виникло.

Не зазначення у вступній частині вироку апеляційного суду даних про судимості ОСОБА_6 також не є істотним порушенням вимог процесуального закону та відповідно до ст. 412 КПК не може бути безумовною підставою для скасування цього рішення.

Інших доводів про незаконність вироку апеляційного суду, які могли би бути безумовною підставою для його скасування, касаційна скарга прокурора не містить.

Отже, усупереч твердженням прокурора в касаційній скарзі, вирок апеляційного суду щодо ОСОБА_6 є законним, обґрунтованим та вмотивованим і відповідає вимогам ст. 374, ч. 2 ст. 420 КПК. Тому Суд вважає, що подана касаційна скарга  задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями  433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок Апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 квітня 2018 року щодо ОСОБА_6 – без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                 ОСОБА_2                                      ОСОБА_3