Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

5 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 127/23722/15-к

провадження № 51-5658км18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду  у складі:

головуючого                                   ОСОБА_1 ,

суддів                                                ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання   ОСОБА_4 ,

прокурора                                       ОСОБА_5 ,

розглянув касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої інстанції, на ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 17 січня 2018 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 4201402001000283, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,  уродженку м. Полонне Хмельницької області, українку, громадянку України, з вищою освітою, заміжню, непрацюючу, не судиму,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 22 листопада 2016 року   ОСОБА_6 засуджено за ч. 4 ст. 358 КК до покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_6 звільнено від призначеного покарання з  випробуванням та іспитовим строком на 1 рік з покладенням відповідних обов`язків, передбачених п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК.

Судом першої інстанції ОСОБА_6 була визнана винуватою у тому, що вона, 5 серпня 2014 року, маючи умисел на зупинення виконавчого провадження про стягнення з неї заборгованості за кредитними договорами від 22.05.2007 та від 08.07.2008 в сумі 1 949 217 гривень, через свого захисника ОСОБА_7 надала до виконавчої служби Староміського відділу державної виконавчої служби Вінницького міського управління юстиції завідомо підроблену довідку з Міської клінічної лікарні ШМД від 04.08.2014 про продовження нею стаціонарного лікування з діагнозом: хронічний холецистит, стадія загострення. На підставі даної довідки державним виконавцем було винесено постанову про зупинення виконавчого провадження про примусове стягнення з останньої заборгованості за кредитним договором в сумі 1 949 217 гривень.

Ухвалою Апеляційного суду Вінницької області від 17 січня 2018 року вирок суду першої інстанції скасовано, а кримінальне провадження щодо                                                      ОСОБА_6 , обвинуваченої у вчиненні злочину, передбаченого                                 ч. 4 ст. 358 КК закрито, на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КК, у зв`язку з тим, що не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримання.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор ставить вимогу про скасування ухвали апеляційного суду відносно ОСОБА_6 та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції. Посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність. Зокрема, прокурор зазначає, що апеляційним судом порушено принцип безпосередності дослідження доказів.

У запереченнях на касаційну скаргу прокурора виправдана ОСОБА_6 просить залишити касаційну скаргу прокурора на ухвалу апеляційного суду без задоволення, а судове рішення без зміни, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Позиції учасників судового провадження

В судовому засіданні прокурор підтримав касаційну скаргу та просив скасувати ухвалу апеляційного суду відносно ОСОБА_6 і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Мотиви Суду

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Положеннями ст. 438 КПК визначено, що підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: 1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції керується статтями 412-414 КПК.

У відповідності до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 62 Конституції України, положень ст. 17 КПК, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь.

Суд касаційної інстанції не перевіряє судові рішення на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, натомість при перегляді судових рішень виходить з фактичних обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до змісту ст. 92 КПК обов`язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в даному кримінальному провадженні зроблено не було. У цій справі суд першої інстанції зі свого боку забезпечив сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в рамках кримінального процесуального закону.

Доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, - на потерпілого (ст. 91 КПК).

Як убачається з матеріалів кримінального провадження суд першої інстанції визнав ОСОБА_6 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 358 КК.

Переглядаючи вказане провадження суд апеляційної інстанції ухвалив рішення про закриття кримінального провадження за ч. 4  ст. 358 КК щодо                                               ОСОБА_6 на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК. Мотивуючи своє рішення тим, що судом не були встановлені достатні докази для доведення її винуватості і в суді були вичерпані всі можливості їх отримати.

Висновки апеляційного суду істотно різняться із висновками місцевого суду щодо обставин правопорушення.

Положеннями статті 404 КПК чітко регламентовано, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення місцевого суду в межах апеляційної скарги. За клопотанням учасників судового провадження апеляційний суд зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо суд першої інстанції дослідив їх неповністю або з порушеннями; апеляційний суд може дослідити докази, які не досліджувалися місцевим судом, виключно в разі, якщо учасники судового провадження заявляли клопотання про дослідження таких доказів під час розгляду в суді першої інстанції або якщо про них стало відомо після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

За приписами статей 404 та 405 КПК суд апеляційної інстанції зобов`язаний перевірити всі доводи, викладені в апеляційних скаргах з доповненнями, у тому числі за необхідності - і шляхом дослідження доказів.

Згідно зі ст. 23 КПК України суд досліджує докази безпосередньо. Не може бути визнано доказами відомості, що містяться в показаннях, речах та документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених зазначеним Кодексом. При цьому виходячи з принципу безпосередності дослідження доказів апеляційний суд не вправі дати їм іншу оцінку, ніж ту, яку дав суд першої інстанції, якщо цих доказів не було досліджено при апеляційному перегляді вироку.

Суд вважає за необхідне зазначити, що безпосередність дослідження доказів означає звернену до суду вимогу закону про дослідження ним всіх зібраних у конкретному кримінальному провадженні доказів шляхом допиту обвинувачених, потерпілих, свідків, експерта, огляду речових доказів, оголошення документів, відтворення звукозапису і відеозапису тощо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з`ясування обставин кримінального провадження та його об`єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належним чином дослідити і перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв`язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними у частині 1 статті 94 КПК, і сформувати повне та об`єктивне уявлення про фактичні обставини конкретного кримінального провадження.

Недотримання засади безпосередності призводить до порушення інших засад кримінального провадження: справедливий судовий розгляд, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, змагальність сторін та свобода в поданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Дотримання цих правил вимагається: а) якщо апеляційний суд фактично виступає останньою інстанцією у реалізації цього права особи, тоді, очевидно, в апеляційній процедурі не допускаються будь-які спрощення, а стандарти доказування повинні бути найвищими; б) якщо в апеляційному суді постає питання про встановлення певного факту в інший спосіб, ніж це було здійснено у суді першої інстанції, тоді повнота дослідження доказів щодо цього факту має бути забезпечена у повному обсязі. Кожний випадок порушення цих положень є порушенням права особи на справедливий суд у розумінні статті 6 Конвенції, а відтак і істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило суду ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Апеляційний суд, переглядаючи вирок суду першої інстанції здійснив переоцінку ряду доказів, зокрема: показанням свідка ОСОБА_8 , довідці про перебування                       ОСОБА_6 на лікуванні, постанові про зупинення виконавчого провадження від 06.08.2014.  Тобто, у порушення вимог ст. 404 КПК, обставини, встановлені під час кримінального провадження, повторно не дослідив. При цьому, надавши протилежно іншу оцінку доказам, ніж суд першої інстанції, безпосередньо їх не дослідив, свідків не допитав.

Таким чином, апеляційний суд, приймаючи рішення про необхідність закриття провадження щодо ОСОБА_6 , всупереч вимогам ст. ст. 23 та 404 КПК не дотримався вимог засади безпосередності дослідження доказів, при цьому надав доказам іншу оцінку, ніж ту, яку їм надав суд першої інстанції. Допущене судом апеляційної інстанції істотне порушення вимог кримінального процесуального законувідповідно до ст. 438 КПК є підставою для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню із призначенням нового розгляду в суді апеляційної інстанції, під час якого слід урахувати наведене та ухвалити законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення.

У зв`язку із цим, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу прокурора задовольнити.

Керуючись ст. ст. 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження судом першої  інстанції, задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 17 січня 2018 року у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_6 скасувати, призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                     ОСОБА_2                                          ОСОБА_3