Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

05 лютого 2019 року

м. Київ

справа № 206/4454/16-к

провадження № 51-9847 км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                     ОСОБА_1 ,

суддів                                              ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання        ОСОБА_4 ,

прокурора                                          ОСОБА_5 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2018 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за                                                    № 12016040700000853,  за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 21 серпня                   2017 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 125 КК України на 100 годин громадських робіт.

Вирішено питання речових доказів у провадженні.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2018 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.

Згідно з вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за  те,  що він, 10 липня 2016 року приблизно о 13.20 год., перебуваючи за місцем свого проживання на АДРЕСА_1 , на ґрунті  особистих неприязних стосунків зі своєю сестрою ОСОБА_7 , наніс останній один удар в область лівої бічної поверхні тулуба фрагментом вставки метало-пластикового вікна та таким чином заподіяв потерпілій легкі тілесні ушкодження.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить змінити ухвалу суду апеляційної інстанції і,  на підставі п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України, звільнити ОСОБА_6 від відбування призначеного покарання в зв`язку із закінченням строків давності. В обґрунтування своїх вимог зазначає, що на час апеляційного розгляду кримінального провадження минули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_6 за вчинений ним злочин, передбачений ч. 1 ст. 125 КК України, однак апеляційний суд зазначеного питання не вирішив. Прокурор вважає, що за відсутності згоди останнього на закриття кримінального провадження за нереабілітуючих підстав, а також з огляду на те, що засуджений своєї вини не визнав, апеляційний суд мав, відповідно до положень ч. 5 ст. 74 КК України, прийняти рішення про його звільнення від відбування покарання.

Під час касаційного розгляду прокурор підтримала подану стороною обвинувачення касаційну скаргу та просила її задовольнити.

Мотиви Суду

Згідно з вимогами ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до положень ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

При цьому ст. 412 КПК України передбачено, що істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Так, статтею 49 КК України передбачено умови звільнення від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності.

Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 зазначеної статті, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минуло 2 роки – у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження  волі.

Вироком Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 21 серпня                   2017 року ОСОБА_6 засуджено за вчинення злочину, передбаченого  ч. 1                 ст. 125 КК України, який, відповідно до ст. 12 КК України, класифікується як злочин невеликої тяжкості та санкція якого передбачає покарання менш суворе ніж обмеження волі.

Кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 125 КК України ОСОБА_6    вчинив 10 липня 2016 року, а ухвалу апеляційного суду постановлено                              15 серпня 2018 року, тобто на час апеляційного розгляду сплинули строки давності притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_6 за ч. 1                    ст. 125 України про що слушно зазначено у касаційній скарзі прокурора.

Тому, враховуючи позицію ОСОБА_6 щодо інкримінованого йому злочину, у вчиненні якого він своєї вини не визнав та, зважаючи на положення ч. 5 ст. 74 КК України, він підлягає звільненню від покарання, ухвала апеляційного суду – зміні, а касаційна скарга прокурора - задоволенню.

Керуючись статтями 433, 434, 436 - 438, 441, 442 КПК України, Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу першого заступника прокурора Дніпропетровської області задовольнити.

Ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 серпня 2018 року щодо ОСОБА_6 змінити.

На підставі ч. 5 ст. 74, п. 1 ч. 1 ст. 49 КК України звільнити ОСОБА_6 від покарання, призначеного за ч. 1 ст. 125 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності.

У решті судове рішення залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                           ОСОБА_2                               ОСОБА_3