Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова

Іменем України

31січня 2019 року

м. Київ

справа № 562/2709/15-к

провадження № 51-5401км 18

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                                  ОСОБА_1 ,

суддів                                               ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання    ОСОБА_4 ,

прокурора                                         ОСОБА_5

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 навирокЗдолбунівського районного суду Рівненської області від 10 січня 2018 року та ухвалу Апеляційного судуРівненськоїобласті від 05березня 2018 рокуу кримінальному провадженні № 12015180130000384 за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителям. Здолбунів ( АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вирокомЗдолбунівського районного суду Рівненської області від 10 січня 2018 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 187 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.

Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 05 березня 2018 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду – без зміни.

За вироком ОСОБА_8 визнано винуватимутому, що він 28 червня 2015 року приблизно о 06.00 годині на території автовокзалу у м. Здолбунів, маючи умисел на заволодіння чужим майном, вчинив напад на ОСОБА_9 , застосувавши насильство, яке є небезпечним для життя та здоров`я у момент заподіяння, а саме завдав потерпілому три удари кулаками в обличчя, чим спричинив йому легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров`я,  та заволодів майном потерпілого на загальну суму 8662,85 грн.

Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник проситьзмінити судові рішення, перекваліфікувати дії ОСОБА_7 з ч. 1 ст. 187 КК України на ч. 2 ст. 125 КК України та призначити йому покарання зі звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК України. Захисник зазначає, що в суді не доведено наявність в діях ОСОБА_7 складу злочину передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України, оскількивін заперечує факт заволодіння майном потерпілого, та вказує, що не доведено наявність корисливого мотиву.Крім того, захисник оскаржує суворість призначеного покарання.

Позиції інших учасників судового провадження

На касаційну скаргу надійшло заперечення від представника потерпілого ОСОБА_10 , яка просила залишити судові рішення без зміни.

Прокурор у судовому засіданні заперечував проти задоволення скарги.

Мотиви суду

Згідно ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Доводизахисника щодо незгоди з даною судом оцінкою доказів, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії подій стосуються по суті невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що, виходячи з вимогстатті 438 КПК України, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.

Разом із тим при перевірці судових рішень не встановлено обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, за яке його засуджено.

Відповідно до вимог ч.3 ст.370,п.2 ч.3 ст.374 КПК України вказані висновки ґрунтуються на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджені доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом відповідно достатті 94 зазначеного Кодексу. Зміст обставин і доказів докладно наведено у вироку.

Судові рішення свідчать, що суди ретельно перевіряли доводи, аналогічні тим, що викладені у касаційній скарзі. Зазначені в них мотиви про визнання цих доводів безпідставними, колегія суддів знаходить обґрунтованими і такими, що відповідають дослідженим у судовихзасіданнях доказам.

В касаційній скарзі захисник по суті не оспорює факт заподіяння ОСОБА_7 потерпілому тілесних ушкоджень, проте висловлює думку, що ці дії слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 125 КК України, оскільки не було доведено факту заволодіння ОСОБА_7 майном потерпілого та наявності в його діях корисливого мотиву. Ці доводи захисника не можна вважати обґрунтованими.

Як убачається з вироку, факт заволодіння майном потерпілого ОСОБА_9 доводиться, окрім показань самого потерпілого, які є чіткими та послідовними, ще й іншими доказами, зокрема: показаннями свідка ОСОБА_11 , яка підтвердила, що обвинувачений забрав у потерпілого, який лежав без свідомості, барсетку та інші речі. Свідок ОСОБА_12 підтвердила те, що ОСОБА_7 зняв з руки потерпілого якийсь предмет.

Сторона захисту жодним чином не спростувала зазначені показання потерпілого та свідків, які є послідовними та узгоджуються з іншими доказами, зокрема, протоколами огляду місця події, пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, проведення слідчого експерименту. Наявність у потерпілого на момент вчинення щодо нього злочину грошових коштів підтверджено довідкою ТзОВ фірма "Камаз-Транс-Сервіс" про виплату останньому грошей на відрядження, а також показаннями свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 . Повернення у вересні 2015 року належних потерпілому документів, знайдених ОСОБА_16 , які були у барсетці разом з грішми, також підтверджує факт неправомірних дій відносно потерпілого.

Таким чином, суд оцінив усі докази в їх сукупності, встановив, що вони є взаємоузгодженими, належними та допустимими, доповнюють один одного і дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України, оскільки його винуватість доведена поза розумним сумнівом. Оцінка доказів судом проведена згідно з вимогами процесуального законодавства, з наведенням у вироку відповідних висновків щодо належності, допустимості, достовірності, доказів та їх достатності для постановлення вироку.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд відповідно до вимог ст.http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_3065/ed_2018_03_15/pravo1/T124651.html?pravo=1 - 3065419 КПК України дав належну оцінку викладеним в апеляційній скарзі захисника доводам, у тому числі й щодо відсутності у винного умислу на заволодіння майном потерпілого, та обґрунтовано відмовив у їх задоволенні.  Так , суб`єктивна сторона даного злочину характеризується наявністю у винної особи прямого умислу на протиправне заволодіння чужим майном і корисливим мотивом. Змістом умислу засудженого охоплювалось усвідомлення того факту, що вчинювані ним дії здійснюються в умовах очевидності - вони мали відкритий для потерпілого та  інших осіб характер. При цьому винний ігнорував цю обставину.Спосіб заволодіння майном, а саме зняття браслета та годинника з руки, цепочки з шиї, барсетки з грішми,  свідчить про корисливий мотив.

Суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про доведення ОСОБА_17 у вчиненні кримінального правопорушення,передбаченого ч. 1 ст. 187 КК України,таправильність кваліфікації йогодій за цією нормою закону про кримінальну відповідальність, адже відсутні обставини, які б давали підстави для сумнівів у законності й обґрунтованості таких висновків. Підстав для перекваліфікації дій винного на ч. 2 ст. 125 КК України, як про це просить захисник у касаційній скарзі, немає.

Що стосується доводів захисника щодо суворості призначеного покарання, то слід зазначити наступне.

Положеннями статті 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації,покаранняповинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначенняпокарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Згідно ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не  виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін "явно несправедливе покарання" означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

При призначенні засудженому покарання, місцевий суд, дотримуючись вимог кримінального закону, урахував усідані про особу винного, зокрема, що він раніше не судимий, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, є особою молодого віку, обставин, що обтяжують покарання, не встановлено, а тому призначив ОСОБА_7 покарання, наближене до мінімального, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 187 КК України.

Разом із тим, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України, є тяжким, посередню характеристику засудженого за місцем проживання, часткове визнання ним своєї вини, а саме невизнання ним факту заволодіння майном потерпілого, відсутність обставин, що пом`якшують покарання, суд дійшов висновку, що виправлення ОСОБА_7 можливе тільки в умовах реального відбування ним покарання.

З таким висновком погодився і суд апеляційної інстанції, який в ухвалі відповідно до вимог ст. 419 КПК України навів докладні мотиви свого рішення.

Суд касаційної інстанції, крім наведеного, звертає увагу на відсутність у діях засудженого щирого каяття. Розкаяння передбачає дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого таготовність нести покарання. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження. Однак у матеріалах справи відсутні дані на підтвердження того, що засудженийвизнав свою вину, відшкодував збитки потерпілому, намагався виправити наслідки вчиненого та виявляв готовність нести покарання.

Враховуючи зазначене, касаційний суд вважає, що покарання у виді позбавлення волі на визначений у вироку строк буде відповідати тяжкості правопорушення, не буде становити "особистий надмірний тягар для особи" та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Переконливих аргументів,які б свідчили про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженогоі були б безумовними підставами для зміни чи скасування судових рішень, судом не встановлено.

Урахувавши наведене, Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.У зв`язку із цим та керуючисьстаттями 434, 436 КПК України,колегія суддів вважає за необхідне залишити судові рішення без зміни.

З цих підстав суд ухвалив:

ВирокЗдолбунівського районного суду Рівненської області від 10 січня 2018 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 05березня 2018 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                                             ОСОБА_2                                         ОСОБА_18