Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

Постанова                                                                                                Іменем України

24 січня  2019 року

м. Київ

справа № 127/27840/15-к

провадження № 51-1949км18

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати                                    Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого                       ОСОБА_1 ,

суддів                                                ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,                                                          за участю секретаря                                                                                                                           судового засідання                 ОСОБА_4 ,                                                                    прокурора                                     ОСОБА_5 ,                                                         засудженого                      ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції), захисників                                    ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 27 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 23 січня 2017 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015020010005768, щодо

ОСОБА_6 ,                                                                 ІНФОРМАЦІЯ_1 ,       уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

засудженого за ч. 2 ст. 186 Кримінального кодексу України (далі – КК).

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 27 травня 2016 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років.

Строк відбування покарання ухвалено обчислювати з моменту затримання – з 22 жовтня 2015 року.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК ухвалено зарахувати у строк відбування покарання засудженим строк попереднього ув`язнення у цьому кримінальну провадженні з моменту затримання 22 жовтня 2015 року до набуття вироком законної сили з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі.

За цим же вироком засуджено ОСОБА_10 і ОСОБА_11 – кожного за ч. 2 ст. 186 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років та на підставі статей 75, 104 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки. Щодо них судові рішення в касаційному порядку не оскаржено.

Апеляційний суд Вінницької області ухвалою від 23 січня 2017 року залишив вирок без змін.

За вироком суду ОСОБА_6 визнано винним у тому, що він 30 серпня 2015 року вступив у попередню змову з неповнолітніми ОСОБА_10 та  ОСОБА_11 на відкрите викрадення чужого майна, поєднане із застосуванням фізичного насильства, яке не було небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого. Приблизно о 23:40 неподалік будинку № 1 на вул. Фурманова у м. Вінниці названі особи, використовуючи чинник раптовості, завдали по декілька ударів руками та ногами по голові й тулубу ОСОБА_12 , а ОСОБА_6 також кинув в останнього два камені, один з яких влучив у ліве плече потерпілого. Внаслідок цього останній припинив чинити опір і засуджені відкрито заволоділи належною потерпілому сумкою з його особистими речами. В результаті нападу ОСОБА_12 було заподіяно легких тілесних ушкоджень та завдано матеріальної шкоди на загальну суму 6267,10 грн.

Крім того, 31 серпня 2015 року ОСОБА_6 за попередньою змовою з неповнолітніми ОСОБА_10 та ОСОБА_11 з метою відкритого викрадення чужого майна підшукали особу жіночої статі, яку можна було би пограбувати без застосування насильства, та розподілили між собою ролі: ОСОБА_6 повинен був залишатися на місці, контролювати перехожих, допомогти та забезпечити безпечні умови для відходу спільників у разі виникнення перешкоди з боку громадян або ж появи правоохоронців, а  ОСОБА_11 з ОСОБА_10 повинні були підбігти ззаду та зірвати ланцюжок з потерпілої. Приблизно о 14:50, діючи згідно з розробленим планом, ОСОБА_6 залишився на місці, а ОСОБА_10 та ОСОБА_11 прослідкували за ОСОБА_13 . ОСОБА_11 залишився неподалік центрального входу Управління державної пенітенціарної служби України у Вінницькій області спостерігати за перехожими, а ОСОБА_10 наздогнав потерпілу ззаду і, схопивши рукою, зірвав з її шиї золотий ланцюжок із золотою підвіскою. Після цього ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_6 втекли з місця злочину й розпорядилися викраденим майном на власний розсуд, завдавши потерпілій ОСОБА_13 матеріальної шкоди на загальну суму 2721,94 грн.

Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 ставить вимогу про скасування судових рішень щодо ОСОБА_6 та закриття кримінального провадження, посилаючись на неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, порушення вимог кримінального процесуального закону. Зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам у кримінальному провадженні та не звернув увагу на те, що докази, на які він послався у вироку, лише свідчать про факт наявності події злочинів, проте не доводять причетності ОСОБА_6 до їх вчинення. Крім того, вказує, що суд апеляційної інстанції не навів в ухвалі належних мотивів на спростування доводів, викладених в апеляційній скарзі, щодо недоведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні злочинів.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник ОСОБА_7 та засуджений ОСОБА_6 підтримали касаційну скаргу і просили її задовольнити, захисники ОСОБА_8 та ОСОБА_9 щодо результатів розгляду скарги покладалися на розсуд суду.

Прокурор ОСОБА_5 заперечила проти задоволення касаційної скарги та вказувала на необхідність залишення судових рішень без зміни.

Мотиви Суду

Згідно з положеннями ст. 370 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК) судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Статтею 433 КПК визначено межі перегляду судом касаційної інстанції. Частиною 2 цієї норми передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанції у межах касаційної скарги. При цьому він наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого. Тому суд касаційної інстанції не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Натомість зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.

Як видно з матеріалів кримінального провадження, доводи в касаційній скарзі захисника ОСОБА_7 щодо необґрунтованості засудження ОСОБА_6 аналогічні доводам, на які вона та засуджений посилались у своїх апеляційних скаргах.

Спростовуючи доводи апеляційних скарг захисника та засудженого ОСОБА_6 про недоведеність винуватості останнього, апеляційний суд навів докладні мотиви прийнятого рішення. При цьому він не встановив істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які би перешкодили суду першої інстанції повно і всебічно розглянути кримінальне провадження й дати правильну юридичну оцінку діям ОСОБА_6

Погоджуючись із висновками місцевого суду, апеляційний суд в ухвалі зазначив, що винуватість ОСОБА_6 підтверджується показаннями засуджених у цьому ж кримінальному провадженні ОСОБА_10 та  ОСОБА_11 , які детально показали про обставини кожного епізоду вчинених грабежів, пояснювали про роль та дії кожного під час пограбування; потерпілого ОСОБА_12 та потерпілої ОСОБА_13 , в тому числі щодо дій ОСОБА_6 , який був ініціатором обох злочинів, а в подальшому здавав викрадене майно у ломбарди. Суд обґрунтовано визнав ці показання засуджених достовірними та поклав їх в основу обвинувачення, оскільки вони є логічними, узгоджуються між собою та іншими доказами: довідками з ломбардів ПТ "Ломбард "Швидка допомога" та ПТ "Ломбард "Заставно-Кредитний Дім"; відеозаписом із камери спостереження, розташованої у приміщенні ПТ "Ломбард "Заставно-Кредитний Дім", та даними протоколу його огляду; показаннями ОСОБА_10 та ОСОБА_11 під час проведення слідчих експериментів 07.12.2015; показаннями потерпілих ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , свідка ОСОБА_14 ; висновком судово-медичної експертизи про ступінь тяжкості, локалізацію та механізм утворення тілесних ушкоджень, виявлених у ОСОБА_12 ; даними протоколу одночасного допиту ОСОБА_12 та ОСОБА_6 10.12.2015 року; даними, що містяться у протоколах огляду місць події, де було вчинено злочини, огляду вилучених предметів – викрадених у потерпілого речей; даними протоколів оглядів DVD-R-дисків, що містять відеозаписи з камер спостереження, а також сукупністю інших доказів.

Суд дослідив усі обставини, які могли мати значення для правильного вирішення справи, та дійшов висновку, що досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності переконливо свідчать про участь ОСОБА_6 у відкритому заволодінні чужим майном за викладених у вироку обставин.

На підставі досліджених доказів суд правильно встановив обставини вчинених ОСОБА_6 злочинів та виклав їх у вироку. Зазначене у вироку формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, відповідає диспозиції норми кримінального закону, якою встановлено кримінальну відповідальність за вчинені ОСОБА_6 дії. Вирок суду є законним, обґрунтованим і за своїм змістом відповідає вимогам ст. 374 КПК України.

Дії засудженого правильно кваліфіковано за ч. 2 ст. 186 КК. Призначене покарання відповідає вимогам статей 50, 65 КК.

При перегляді кримінального провадження в апеляційному порядку апеляційний суд належним чином перевірив доводи, зазначені в поданих апеляційних скаргах, в тому числі скаргах засудженого ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 , і прийняв рішення, навівши докладні підстави  в ухвалі, яка відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність, які би впливали на обґрунтованість судових рішень щодо ОСОБА_6 , судами першої та апеляційної інстанції у кримінальному провадженні допущено не було.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, пунктами 11, 15 розділу XI "Перехідні положення" КПК та параграфом 3 Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 27 травня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 23 січня 2017 року  щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 – без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1                       ОСОБА_2                           ОСОБА_3